Люди старші 60 років мають ці дві відмінні риси: що може видати вік

Експерти та психотерапевт проаналізували їхній життєвий шлях

Сучасне виховання дітей та канони побудови сім'ї сильно відрізняються від 1950-х років. Тоді після воєнний час наклав значний відбиток не тільки на молодь, якій зараз вже близько 70 років, та на дітей.

Саме людям від 60 до 90 років прийшлось чи не найважче. Про це пише видання Yourtango, посилаючись на думки експертів.

Зазначається, що після Другої світової США та Європу накрив так званий бебі-бум, який припав на важчі часи. Адже були не тільки діти, що бачили війну на власні очі, а й ті, хто відчув її відлуння. Усі військові, що вижили в один день повернулись додому, а з ними й їхні травми, набуті психічні розлади тощо. Тоді про лікування психіки в розрізі постравматичного синдрому (ПТСР) не йшлося.

Відмінною рисою дітей вихований у 1950-ті є те, наскільки сильно в них контрастували мрії та тривоги. Ці антагоністичні почуття створили унікальне покоління, яке навчилось ховати емоції, з малечку контролювати себе та не мати дитинства. Однак й це не було кінцем, адже ці повоєнні діти з часом мали своїх і передали їм цей досвід.

Спроби втекти від реальності

За словами психотерапевтки Глорії Брейм, діти 1950-х були виховані в сім’ях ветеранів Другої світової війни або людей, які пережили її наслідки. І ті, хто народились навіть після війни відчули її відлуння.

Цей дух війни ще довго був в житті людей, школярів вчили ховатись під партами на випадок ядерного удару. Особливо в часи Холодної війни, коли напруга між США та СРСР була надзвичайна. Однак психіка людини по-своєму дивовижна річ, вона майже завжди створює щось на противагу негативу. В питанні дітей війни та 1950-х років чітко можна побачити оптимізм та мрійливість.

Попри складні часи, люди мріяли про літаючі авто, відкриття універсальних ліків тощо. Вони буквально втікали від реальності зачитуючись книгами, пірнаючи з головою в хобі і тим самим створювали навколо себе мильну бульбашку. Різні фахівці не раз казали, що люди 50-х років навчились поєднувати мрії та страх, чим створили унікальну психологічну стійкість.

"Холодна" любов батьків

Ще одним важливим нюансом дітей 1950-х років було те, що їх виховували без емоційної прив'язаності. Тобто тоді говорити про почуття, емоції було чимось дивним. Діти знали, що їх люблять, але вони про це не чули, вони не отримували турботи та емпатії. Як каже астрологиня Арія Гміттер, діти 1950-х часто стикалися з емоційною стриманістю батьків.

Чимало людей пам'ятають ці фрази на кшталт "Сльозами горю не допоможеш" або "Не плач, ти що маленька?" Усе це відлуння війни, коли люди були вимушені сховати свої емоції, аби вижити; зберегти холодний розум та розсудливість. Але війна закінчилась, а емоції та почуття так і залишились придушеними. Батьки часто пропадали на роботі, не мали змоги бавити дітей, вчити чи по-справжньому виховувати. Тому діти навчились покладатись на себе.

В результаті суспільство отримало людей, що не звикли жалитись, можуть працювати без зупину та не просять про допомогу. Для держави — це були ідеальні робітники, гвинтики у системі, а для майбутнього покоління — це була "холодна" любов батьків.

Дітей вчили емоційній стриманості і самоконтролю, вчили, що світ жорсткий і виживає тільки найсильніший, а емоції — слабкість.

Чимало експерті вважають, що сучасні діти та діти 1950-х кардинально різні. Вони мають захищене дитинство, дозвіл бути дітьми, але та емоційна прив'язаність та довіра батьків ще не відновилась повністю. Натомість люди від 60 і старше продовжують свій шлях емоційної обмеженості.

Раніше "Телеграф" розповідав, якими заводними іграшками у СРСР можна було вразити всіх.