Назва зовсім не "солодка": звідки насправді походить ім’я цого міста на Харківщині

Більшість українців впевнені, що Ізюм названий на честь сушеного винограду

Назва харківського міста Ізюм здається такою зрозумілою – відразу уявляються виноградники й солодкий сушений виноград. Але насправді ця "солодка" версія є лише пізнім міфом.

Справжні корені назви сягають тюркських слів і стародавнього степового шляху. "Телеграф" розповість про це детальніше.

Міф про царські виноградники

У масовій свідомості Ізюм традиційно асоціюється з сушеним виноградом. На історичному гербі міста навіть зображені виноградні сади, що лише зміцнило цю романтичну версію. Однак дослідники харківської старовини давно звернули увагу на суперечності в цій легенді.

Місто-фортецю офіційно заснували наприкінці XVII століття – у 1681-1682 роках. Але в історичних джерелах назва "Ізюм" з'являється набагато раніше: 1571 року згадується Ізюмська сторожа, 1639-го – Ізюмське містечко, а згодом – Ізюмський козацький окоп, що контролював важливий брід через Сіверський Донець.

Ізюмський шлях – ключ до розгадки

Справжня відповідь криється в Ізюмському шляху – стратегічному коридорі між Диким Полем і українськими землями, який функціонував щонайменше з XV-XVI століть. Саме цей шлях і переправа через Донець дали назву всій окрузі, а не навпаки.

Дослідники вказують на тюркське походження топоніма. Найімовірніше, назва сформувалася з тюркських слів "гузун" (переправа) та "узун-курган" (довга гора), які позначали вузол броду й домінантну височину над річкою.

Сучасне місто Ізюм знаходиться на південному сході Харківської області України, на берегах річки Сіверський Донець, біля підніжжя гори Крем’янець. Воно є адміністративним центром Ізюмського району та розташоване приблизно за 125–130 км на південний схід від Харкова й близько 18 км від кордону з Донецькою областю.

Крем'янець – справжній герой історії

Ключову роль у формуванні назви відіграла гора Крем'янець – домінантна височина над Ізюмом заввишки понад 200 метрів, що тягнеться кілька кілометрів. У степовому ландшафті вона здавна слугувала природним маяком, від якого мандрівники "відраховували" шлях у днях дороги.

На вершині гори археологи виявили залишки укріплень і навіть кам'яну плиту з арабським написом, що підтверджує існування тут тюркської фортеці. Саме з нею пов'язують первинні назви "кермен" (татарська фортеця), "узун-курган" і подальше виникнення назви Ізюма.

Мовна трансформація

Незвичні для слов'янського вуха тюркські назви поступово трансформувалися в більш зрозумілі форми. "Узун" або "узюм" перейшло в "Ізюм", а "узюм-корган" і "кермен" – у "Крем'янець", що закріпилося за головною горою міста.

Існує навіть гіпотеза, що автор "Слова о полку Ігоревім" називає Крем'янець "Шеломянем" – "шоломоподібною" височиною, за якою починається інша земля. Це підкреслює сакральну та стратегічну роль цієї гори в давньому прикордонні.

Символ стійкості

Сьогодні Ізюм сприймається не лише як місто з "несолодкою" історією назви, а і як символ стійкості східного фронтиру України. Тут давні тюркські орієнтири й козацькі укріплення переплітаються з новітніми сторінками війни та відродження, нагадуючи про багатошарову історію українського прикордоння.

Раніше "Телеграф" розповідав про місто, де немає жодної типової вулиці. Воно поєднує унікальну природу Дунайського біосферного заповідника, козацьку історію, традиції старовірів та особливий спосіб життя на воді.