Єдине в Україні місто без вулиць: звідки взялася його назва та як там живуть сьогодні

У дельті Дунаю, на самому кордоні з Румунією, розташоване одне з найнезвичайніших міст України – Вилкове. Тут замість звичних вулиць – лабіринт водних каналів, які місцеві називають єриками, а головний транспорт – не автомобіль, а човен.

Це місто поєднує унікальну природу Дунайського біосферного заповідника, козацьку історію, традиції старовірів та особливий спосіб життя на воді. "Телеграф" розповість про нього детальніше.

Місто, що виросло з води

Стара частина Вилкового побудована на намивних ґрунтах прямо в дельті Дунаю. Будинки стоять на укріплених острівцях, береги яких фіксують деревами та очеретом. Замість тротуарів тут вузькі дерев'яні кладки шириною у дві дошки, а по каналах снують традиційні човни з загостреними носом і кормою – щоб зручно ходити вперед-назад, не розвертаючись.

Чому Вилкове?

Назва міста – не випадковість, а точний географічний опис місцевості. Дунай тут розгалужується на кілька рукавів – Білгородський, Очаківський, Анкудінов та Старостамбульський, утворюючи своєрідну "вилку". Саме від цього розгалуження, яке нагадує столовий прибор, місто й отримало свою назву. Топонім Вилкове буквально відображає те, що бачать усі, хто дивиться на карту дельти Дунаю в цьому місці – ріка розходиться численними рукавами, немов зубці вилки.

Старовіри та козаки: історія заселення

Вилкове сформувалося у середині XVIII століття як притулок для старовірів, які втікали від релігійних переслідувань. Згодом до них приєдналися запорізькі козаки. Переселенці обрали острови між рукавами Дунаю, перекопали їх системою каналів, знизили рівень води і створили придатні для життя ділянки суші.

Традиційні вилковські хати будували з очерету та обмазували глиною – такі житла легкі, теплі, а головне – їх можна періодично підіймати, нарощуючи фундамент для захисту від підйому води. Сьогодні більшість із 10 тисяч жителів – старовіри-липовани, які дбайливо зберігають свої релігійні обряди. У місті діють дві старообрядницькі церкви та один православний храм.

Чим живе Вилкове сьогодні

Основа місцевої економіки – риболовля та сільське господарство. Вилковці вирощують ранню велику полуницю, груші, яблука та унікальний виноград сорту "Новак", який росте на водно-мулових ґрунтах. Місцеві городи – окрема туристична атракція: вони розташовані на островах і вибудувані трирівнево. Полуниця росте внизу, виноград – посередині, а яблуні, груші та айва – зверху.

Узимку активно заготовляють очерет на експорт. У Європі популярні екологічні дахи з очерету, а вилковські плавні дають практично невичерпний ресурс для цього бізнесу. Кілька родин майстрів досі будують традиційні дерев'яні човни за старовинною технологією – це справжнє ремесло, що передається з покоління в покоління.

Дунайський біосферний заповідник

Навколишні водно-болотні угіддя входять до Дунайського біосферного заповідника – одного з найбільших у Європі комплексів дельтових екосистем. Тут зафіксовано близько 950 видів рослин, понад 5 тисяч видів тварин та до 4,5 тисяч видів комах. Особливу увагу привертають рожеві й кучеряві пелікани, а також рідкісні риби, занесені до Європейського червоного списку.

Популярний туристичний маршрут веде до "нульового кілометра" – точки, де Дунай впадає в Чорне море. Знак "0 км" доводиться час від часу пересувати, адже ріка щороку намулює нову землю, буквально творячи сушу на очах.

Від закритого міста до туристичної перлини

У радянські часи через прикордонне розташування Вилкове було закритим містом. Нині воно лише поступово звикає до туристів, пропонуючи екскурсії каналами, виїзди до "нульового кілометра" та інші атракції".

Для гостей особливо цікавим є можливість відчути унікальний ритм життя "міста на воді", побачити, як Дунай формує нову землю, і зануритися в атмосферу, де століттями зберігаються традиції старовірів та рибалок. Вилкове – це не просто туристична локація, а живий приклад того, як люди пристосувалися до життя в гармонії з водною стихією, створивши унікальну культуру та побут, яких більше немає ніде в Україні.

Раніше "Телеграф" розповідав про місто, яке хотіли всі. За тисячу воно років побувало слов'янським, молдавським, османським, польським, російським і румунським.