"Поки що не розумію, що сталося": Харлан і Ко розповіли про перемогу на Олімпіаді

Українська четвірка у фехтуванні на шаблях виграла перше золото Ігор для нашої країни

Напередодні збірна України виборола першу золоту медаль на Олімпіаді-2024 у Парижі. Перемога прийшла у командному турнірі у фехтуванні на шаблях серед жінок.

Українки виграли у команди Південної Кореї з рахунком 45:42, а чемпіонками Олімпійських ігор стали Ольга Харлан, Аліна Комащук, Юлія Бакастова та Олена Кравацька. "Телеграф" поспілкувався з нашими чемпіонками практично одразу після закінчення бою.

Фінальний поєдинок вийшов вкрай напруженим, більшу частину матчу українки програвали в рахунку в два-три уколи. Проте в останньому дев’ятому бою лідер команди Ольга Харлан зуміла перехопити ініціативу та довести справу до підсумкової перемоги. До розмови з "Телеграфом" на початку підключилися всі, окрім Ольги Харлан, лідер команди був нарозхват у західних та вітчизняних журналістів, але й вона потім включилася до розмови.

Аліна (Комащук — ред.), сьогодні, як здалося, ви вибрали агресивний стиль, постійно атакували. І це відбувалося…

Я не пам’ятаю (посміхається). Точніше, скажімо так, я мало пам’ятаю, що було.

Добре, розкажіть, що пам’ятаєте?

Пам'ятаю настанови тренера — давай, не здавайся, ти можеш і думай насамперед. Думай, аналізуй та вір. З вірою роби прийоми. Результат може проходити або не проходити до кінця. Як ми говори з дівчатами про кожен удар, отримали – нічого, поки останній не завдали, або не отримали – ми не здаємось.

Так, справді. Юліє (Бакастова — ред.), давайте до Вас. Теж довелося непросто, іноді вдавалося зрівняти рахунок. Які думки були у вас у голові? Очевидно, у команди сильна енергетика, раз виграли в такій понад напруженій боротьбі?

Я пам’ятала лише, що треба вірити. Я намагалася вірити та робити. Слухати тренера, слухати дівчаток. Коли за твоєю спиною стоїть така команда, то все можливе. І це правда – ти відчуваєш цю силу, ти відчуваєш віру, і ти сам віриш, що можеш.

А що говорив тренер вам, коли ви почали досить суттєво відставати у рахунку? Просто продовжувати вірити в себе морально чи щось суттєве підказував у плані техніки?

Ні, він вказував нам і на технічні помилки, і на тактичні. Як і що робити? Віра тут уже ні до чого, віра, у будь-якому разі, має бути в душі кожного. Головне – правильно фехтувати.

Олена (Кравацька – ред.), ваші бої були у півфіналі. І перший, і другий трохи не вдалися. Тренери вирішили вас замінити. Розкажіть про це. І чи були готові вийти у фіналі, якби потрібно було замінити когось із партнерок?

Звісно, була б готова. Тому що вже не раз проходила таке, що коли ти добре фехтуєш, а потім у тебе провал, минає якийсь час і ти знову збираєшся і починаєш фехтувати. Але, на жаль, на Олімпіаді можлива лише одна заміна протягом усього турніру і тому більше шансів у мене не було.

Чому так сталося? Не знаю, що сталося. Але я не могла себе знайти, дуже сильно розгубилася, напевно.

Тоді, у півфіналі, було ухвалено правильне рішення? Ви погодилися з ним? Чи хотілося, попри все, продовжувати битися і у фіналі?

Дуже важко про це говорити, бо за тебе гадають емоції. А тренер у цей момент та людина, яка здатна прийняти єдине вірне рішення. Дивиться на тебе і розуміє, чи ти можеш продовжувати фехтувати, або тебе потрібно замінити. І коли він вирішив замінити, у мене не було жодних питань. Я йому довіряю.

Аліна, повернемося до Вас, наскільки складно психологічно було постійно перебувати в ролі наздоганяючих? Адже був момент, коли наша команда наздоганяла кореянок у рахунку, а потім суперниці знову вирвалися вперед на 2 очки.

Мене, насправді, засмутило те, що я не змогла їх наздогнати до кінця. Так, я періодично наздоганяла суперниць у рахунку, але вони знову йшли вперед. Я відчувала, що можу повністю ліквідувати відставання, але це ніяк не виходило. Ось це дійсно засмучувало. Чогось постійно мало не вистачало.

Звичайно, я виходила з думками, що в мене ще є два бої, є час, щоб допомогти морально Олі. Щоб їй було легше у її вирішальному бою.

Ви сьогодні відпрацювали все дуже сильно, ви справді молодці, інакше не було б перемоги. Вона прийшла з "-3". Ви дивилися збоку, була можливість аналізувати. Розкажіть про вирішальний поєдинок Ольги, про емоції, переживання… Ви були певні, що вона виграє?

Аліна: Я взагалі не дивилася на стежку.

Спеціально?

Так, не можу на це дивитися. У думках я усією душею з Олею, але на стежку не дивлюся.

Ви відвертаєтеся на той момент?

Ні, сиджу так (показує обличчя, опущене вниз і закрите рукою). Просто, насправді, всі емоції, що відбуваються в тебе за спиною, все, що відбувається у команді, тобі передається. І я впевнена, що коли ти спокійний, то партнерка на доріжці теж спокійна. Тому я стояла і говорила: "Не важливо, що, не важливо як, просто роби для себе, фехтуй так, як ти можеш". Ось це я кожен удар ходила і говорила.

І тут до нашої розмови нарешті підключається Ольга Харлан, яку відпустили іноземні ЗМІ та бродкастери Олімпійських ігор, які мають першочергове право на інтерв’ю.

Ольга, шоста медаль, більше нема ні в кого в Україні. Як Ви почуваєтеся в цьому статусі?

Чесно, я поки що не розумію, що сталося. Пройшло лише 5 хвилин, ну трохи більше… Що я можу сказати? Насамперед, я повинна дякувати своїм партнеркам по команді. Реально. Бо те, через що ми пройшли за ці два з половиною роки… Ви вірите взагалі? Це найсильніші, добрі, класні дівчата, яких я знаю. І я дуже вдячна їм, що вони повірили в мене. Цього не було б, якби вони не вірили в мене сьогодні. Коли був останній бій, і я повертаюсь у бік команди, бачу, як вони на мене дивляться, Аліна підходить, інші підходять… Це було щось неймовірне. І я можу сказати, що то велика команда.

У команди сьогодні були дві впевнені перемоги у чвертьфіналі та півфіналі та вкрай складний бій із кореянками.

А інакше й бути не могло, адже це фінал.

На останній бій ви виходили за "-3". Що відчували на той момент? Чи була якась особлива впевненість у собі?

Я просто фехтувала… Я не знаю, як це пояснити чесно. Я можу це порівняти, хіба що з фіналом Олімпіади Пекін-2008. І тоді, і зараз я просто фехтувала. І я ще перед нинішніми Олімпійськими іграми сказала собі, що просто насолоджуватимуся. І я говорила дівчаткам те саме. Щось виходило, щось ні, але я просто йшла вперед. Була – не була, що робити. Вже є срібло, нам втрачати нічого. Але ми можемо зробити щось неймовірне, виграти Олімпіаду, будучи на 17 місці у світовому рейтингу на момент початку кваліфікації.

Перед фіналом згадалося, що українська команда програла кореянкам на останньому чемпіонаті світу у матчі за бронзу. Ви про це думали?

Загалом ні, це зовсім інший турнір. Ви бачили хто сьогодні був– олімпійські чемпіонкиТокіо,чинні чемпіонки світу та Європи, тобто дуже сильні суперниці. Вони вигравали кожен турнір у цьому циклі. Але, ви бачили, як все вийшло насправді. Тому що це зовсім інший турнір.

Що б ви хотіли сказати після цієї перемоги?

Я дуже вдячна нашій Україні, усім захисникам країни, які зараз перебувають на фронті. Дякую вам величезне, без вас цього не було б. Ми привеземо ці медалі та покажемо їх вам. Вони завойовані лише для вас, тільки для нашої країни.

Коли грав гімн України, у вас в очах стояли сльози... Про що ви в цей момент думали, що відчували?

Я спочатку дуже хотіла, щоб на олімпійській церемонії нагородження всі слухали гімн України, щоб знати, що ми недаремно працювали весь цей час. Щоби всі пам’ятали про нашу країну, ще раз згадали про те, що у нас відбувається. Хочеться приносити нашій країні найприємніші новини. Які вони зараз можуть бути? На жаль, лише такі.

Пройшло 16 років після перемоги української команди у Пекіні-2008. Якщо порівнювати емоції та дві команди, у чому команди однакові, і у чому відрізняються?

Я не порівнюю команди, я можу сказати, що це команда. Коли ми були у Пекіні, ми були молоді та це була сенсація, було класно. Нині зовсім інша Олімпіада. Якщо подивитися, через що пройшов кожен український спортсмен, який відібрався на нинішні Ігри, то… Вона зовсім інша, як і ситуація в нашій країні загалом. Тому кожна медаль зараз, як золота. І коли я завоювала бронзу в індивідуальному турнірі, ця медаль для мене була також схожа на золото. Бо всі ці медалі ми привеземо до України. І присвятимо ці нагороди Україні. Розумієте, вона інша, ця Олімпіада, вона цінніша, ніж решта.