Гоголівський "Вій" міг існувати насправді: з ким пов'язують персонажа та як його описують народні оповіді

"Вій" — це повість, написана Миколою Васильовичем Гоголем у 1835 році, яка стала класикою української літератури і отримала культову екранізацію в 1967 році. Ця історія про демонічну істоту української міфології продовжує захоплювати увагу читачів і глядачів до сьогодні.

Історики не дійшли одностайної думки щодо цього персонажа. Проте "Телеграф" намагався з'ясувати, чому "Вій" став таким цікавим культурним явищем, і чи міг він існувати насправді.

Походження та значення персонажа Вія

Дослідники досі дискутують щодо історичної основи персонажа Вія. Існує припущення, що його прототипи можна знайти серед багатьох народних легенд. Вій уявлявся як старезний дідуган із залізним обличчям, руки й ноги якого нагадували корені дерева, увесь присипаний землею. Він мав густі брови та важкі повіки, які спадали до самої землі. Вій не міг підняти свої повіки без допомоги інших нечистих сил, що робило його сліпим. Лише за піднятих вій він набував руйнівного погляду, здатного нести смерть усім живим істотам.

Згідно з народними уявленнями, Вій мешкав під землею або під скелями, і зазвичай з'являвся лише тоді, коли інша нечиста сила не могла перемогти. Його виводили слуги — чорти, які підіймали його повіки, відкриваючи смертоносні очі. Погляд Вія вважався настільки небезпечним, що від нього могли зникати цілі міста.

Історичні паралелі

В українських народних оповідях Вія іноді називали "шолудивим Бунякою", ідентифікуючи його з половецьким ханом Боняком (бл. 1070 — після 1167), який спустошував землі Давньої Русі. Аналогом українського Вія є персонаж із кельтської міфології — Балор зі "згубним оком", що також пов'язаний з уявленнями про "лихе око". Дослідники також проводять паралелі між українським Вієм і ведійським богом вітру та смерті Ваю.

Сюжет повісті

Сюжет "Вія" розгортається навколо трьох студентів Київської семінарії, які потрапляють у маленький хутір, де зустрічають стару відьму. Один із героїв, Хома Брут, стає жертвою її чар і змушений виконати останнє бажання померлої дочки сотника — читати їй молитви три ночі поспіль. Однак, під час цього він стикається з жахливими подіями та зустрічає самого Вія. Основна тема повісті — це осуд молодих богословів, які, попри свій праведний статус, виявляються слабкими перед обличчям страху.

Культурний вплив та екранізації

Перша сценічна інтерпретація "Вія" з'явилася в кінці XIX століття. У 1967 році фільм за мотивами повісті став класикою радянського кіно. З моменту виходу "Вія" було створено кілька інших адаптацій, включаючи анімаційний фільм у 1996 році. Кожна з цих версій додала щось нове в сприйняття класичного твору.

"Вій" залишається важливим елементом української культурної спадщини. Ця історія продовжує жити в серцях людей завдяки своїй універсальній тематиці страху та боротьби зі злом. Вона нагадує нам про глибокі корені української міфології та культурної ідентичності.

Раніше "Телеграф" розповідав про найзагадковіші вбивства часів Київської Русі. Як отрута вирішувала долі князів.