Скляна пам’ять Лисичанська: як фабрика "Ялинка" пережила СРСР, китайський демпінг і зникла

Лисичанська фабрика ялинкових прикрас "Ялинка" десятиліттями була символом свята для мільйонів родин. Її кульки висіли на ялинках у квартирах Донбасу, Києва, Львова і навіть у домівках Європи. Сьогодні ця фабрика, як і саме місто Лисичанськ, залишилась лише у спогадах людей та на полицях колекціонерів.

Промислове виробництво, що колись працювало у кілька змін, зупинилося після повномасштабного вторгнення Росії та окупації міста у 2022 році. Як з невеликого цеху при скляному заводі виросла легендарна фабрика, чому її іграшки цінують досі та що стало причиною її зникнення, пояснює "Телеграф".

Як скляні відходи перетворили на легендарну "лисичанську кульку" — початок історії підприємства

Історія фабрики почалась у післявоєнні роки, коли у Лисичанську працювали великі скляні заводи. У 1950 році тут з’явилась артіль "Червоний Жовтень", яка виготовляла перші ялинкові прикраси. У 1961 році виробництво увійшло до складу Лисичанського міськпромкомбінату, а з 1963-го отримало назву "Ялинкові прикраси".

Спочатку іграшки робили з тонких скляних трубок, які залишалися після основного виробництва. З часом з’явився власний стиль. Так народилось поняття "лисичанська кулька" – яскрава, важча за сучасні аналоги, з рівним блиском і ручним розписом.

1200 градусів, нітроемаль і робота голими руками

У 1970–80-х фабрика працювала на повну. Щороку тут виготовляли мільйони прикрас: кульки, бурульки, дзвоники, фігурки тварин, верхівки для ялинок, мішуру. Усі етапи виробництва були ручними.

Склодуви працювали при температурі до 1200 градусів, пише "Фарватер Схід". Кульки видували легенями, без автоматів. Далі їх сріблили зсередини спеціальним розчином, щоб створити дзеркальний ефект. Фарбування відбувалося у чанах з нітроемаллю. Майстрині тримали кульки за довгі скляні "вуса", занурювали у фарбу, а потім ставили сушитися у пісок.

Робота була шкідливою. Постійні протяги, випари фарби, скло в руках без рукавиць. За це працівникам щозміни видавали молоко. Найвищі зарплати отримували склодуви, бо будь-яка помилка могла коштувати здоров’я.

Фабрика як частина життя міста і особистих історій

На фабрику постійно водили екскурсії. Тисячі школярів Луганщини бачили, як народжуються ялинкові іграшки. Для багатьох жінок це була перша робота, перше кохання і місце, з яким пов’язані найтепліші спогади.

Колишня працівниця фабрики Надія Голембієвська згадує, як після другої зміни поверталась додому вся у блискітках нітроемалі: "Повертаючись з роботи, сама виблискувала, як іграшка".

Вона працювала у цеху упаковки, де за зміну потрібно було запакувати сотню кульок. Колеги з художнього цеху могли зробити ексклюзивну прикрасу "по знайомству". Саме там вона зустріла майбутнього чоловіка, а весільні спогади тісно переплелися з роботою на фабриці.

Китайський ринок, експорт і ставка на Європу

Наприкінці 1990-х ситуація змінилась. Український ринок масово заполонили дешеві китайські прикраси. Щоб вижити, фабрики об’єдналися. Лисичанське виробництво увійшло до бренду "Галімпекс" разом із підприємствами з Київщини та Львова.

Відтоді основний акцент зробили на експорт. Лисичанські іграшки продавали у країни Європи, зокрема до Німеччини та Франції, де все ще цінували ручний розпис і класичний стиль. Частина продукції йшла і на ринки СНГ, включно з Росією, куди щороку відправляли сотні тисяч прикрас.

Війна, окупація і тиша у цехах

Після 2014 року фабрика ще певний час працювала. Та повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році поставило остаточну крапку. Через бойові дії та окупацію Лисичанська промислове виробництво у місті фактично припинилося.

Під час евакуації люди рятували документи та найнеобхідніше. Сьогодні лисичанські прикраси залишились у колекціях, на старих фото і в пам’яті тих, хто працював серед скла, фарби і святкового блиску.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про іншу легендарну фабрику ялинкових прикрас на Тернопільщині. Йдеться про Теребовлянську фабрику ялинкових прикрас, яка закрила свої двері у 2010-х.