"Зона інтересів" проти "Опенгеймера": чи є шанси на "Оскар" у фільму про концтабір

У прокат виходить фільм, який претендує на п’ять "Оскарів"

В український прокат 22 лютого виходить драма "Зона інтересів", яка претендує на п’ять "Оскарів". Кореспондент "Телеграф" одним із перших переглянув картину та оцінив її шанси на перемогу.

Раніше ми писали про головних фаворитів на перемогу в номінації "Найкращий мультфільм".

Сумніви в тому, що "Оскар" у номінації "Найкращий фільм" отримає "Опенгеймер" випаровується навіть у самих пропалених скептиків. Однак це не означає, що "Зона інтересів" не варта уваги. Її варто подивитися хоча б тому, що ви будете здивовані, як можна показати величезну трагедію без жодного вбивства та тортур. І цьому, до речі, можливо, варто повчитися українським продюсерам та режисерам, які зараз знімають або вже презентують драми про жахіття війни в Україні. Наші картини більш лобові, вони викликають у українських глядачів сльози, а у західних якесь відторгнення, настільки їм не хочеться дивитися на звірства росіян.

Фільм розповідає про невеликий період життя коменданта концентраційного табору Освенцім Рудольфа Хесса та його родини. Він облаштував свій будинок прямо через паркан від табору. І це сусідство зовсім не бентежить його дружину, незважаючи на те, що мають п’ятеро дітей. Навпаки, вони ведуть розмірене життя, вирощують дерева та квіти. І в цей же час їхній батько в сімейній їдальні зі спокійним обличчям обговорює з конструкторами влаштування нової печі, яка дозволить спалювати в’язнів більше і швидше. А потім, коли вони запрацювали та створили за вікном заграву, садівник спокійно підсипає попіл рослинам, дружина примиряє дорогу шубу, а діти грають уночі в ліжку золотими зубами.

Тут чіпають глядача не звірства, а цинічність людей. Для них масові смерті нічого не означають та не викликають жодних емоцій. Нормальній людині було б щастям покинути цей будинок. Так і зробила мати, яка приїхала погостювати до дочки, коли побачила за вікном заграву від працюючих печей. Хоча до цього ходила та захоплювалася будинком і нарікала на те, що не змогла на аукціоні купити штори з будинку її колишньої господині. А ось дружина Хесса, навпаки, не хоче покидати це місце, бо вона тут звила затишне сімейне гніздечко.

При цьому картина містить багато цікавих метафор. Режисер Джонатан Глейзер невеликими штрихами показує падіння цих людей. Дружина Хесса спускається сходами на тлі яскравого блакитного неба — як би її материнство та любов до дітей не індульгенція і не перепустка на небеса. А ось її чоловік взагалі спускається до пекла. З кожним новим прольотом сходів світла все менше і менше і без видимих причин йому все гірше і гірше. Хоч він і знаходиться в просторій будівлі, яка далеко від концтабору, його все сильніше і сильніше починає нудити від запахів печей. І тут, як ще один маленький штришок, коли він читає на ніч казку своїм дітям про Гензель і Гретель. Він спокійно проходить з ними те місце, де сестра хитрістю всаджує на лопату відьму і засовує її в піч, а потім закриває заслінку. У фіналі казки йдеться про те, що таким чином зла чаклунка отримала по заслугах за ті звірства, які вона творила. Варто розуміти, що і Хессу віддасться за його продуктивні печі.

Джонатан Глейзер майстерно створив атмосферу, де на тлі умиротворюючої природи тобі не спокійно. За кадром часто лунають крики ув’язнених та постріли, накази розстріляти та плач людей. Цей режисер у принципі, як би профілюється на тому, що за допомогою простих прийомів здатний вивести людину з рівноваги, але при цьому утримати її перед екраном. До того як почати знімати художні фільми, він створив кліпи культовим гуртам та виконавцям на одні з найпохмуріших їх пісень. Серед них: ціла низка відео для Radiohead, включаючи пісню "Street Spirit (Fade Out)", "Karmacoma" та "Live with Me" від Massive Attack та "Into My Arms" для Ніка Кейва. А якщо говорити про метафори та мистецькі рішення, то ще варто додати його кліп "The Universal" для гурту Blur, де музиканти стали персонажами "Механічного апельсина" Стенлі Кубріка.

Ось і у фільмі Глейзер показав, що зло це не якісь монстри, а звичайні люди. І, мабуть, не варто шукати, звідки воно взялося в людях і намагатися якось їх напоумити або навіть благати про щось. Для них звірства, це звичайна робота, тому й каяття від них чекати не слід. З ними треба чинити так само, як Гретель з відьмою-людожеркою.

Що ж до шансів картини на "Оскар", то в таких номінаціях як "Найкращий фільм іноземною мовою" та "Найкращий адаптований сценарій" дуже великі. Адже картина вже здобула багато міжнародних призів, включаючи Канський кінофестиваль.