Міхай Волонтир: улюбленець жінок і "головний циган СРСР" Будулай

Актор відмовився від роботи у московських театрах і все життя присвятив рідній Молдові

Він був визнаний найкращим актором ХХ століття у молдавському кіно. Був депутатом парламенту Молдови і голосував за ухвалення Декларації про незалежність республіки та її вихід з Радянського Союзу. Все життя мав шалений успіх у жінок, але залишався скромним працьовитим однолюбом.

9 березня — 90 років з дня народження головного цигана Радянського Союзу "Будулая" — актора, співака, режисера і політика Міхая Волонтира.

"Телеграф" пригадує його найкращі роботи та розповідає, за що росіяни мстять актору навіть після його смерті.

Громадянин трьох країн

Міхай Волонтир народився 9 березня 1934 року у королівстві Румунія — бесарабському селищі Глінжени. Пізніше ця територія увійшла до складу СРСР. Так і вийшло, що за свого життя актор побував громадянином трьох країн — королівства Румунії, Радянського Союзу і Молдови.

Його батько був лісником, мама виховувала восьмеро дітей і вела господарство. Родина не була заможною, тож Міхай рано почав допомагати батьку і намагався заробити власною працею.

З 18 років він викладав у школі села Попоуці. 1955 року закінчив педагогічний інститут і почав працювати завідувачем клубу у селі Ліпчени.

Там почав грати у самодіяльності, його помітили і запросили до навчальної акторської групи Музично-драматичного театру імені Олександрі в Бєльцях (нині Національний театр ім. Василя Олександра).

Пізніше Міхай став актором цього театру. Саме тут він став режисером. На цю сцену повертався після зйомок у Москві та Пітері. Він неодноразово відмовлявся переїхати з Бєльців не лише до Росії, а й до столиці Молдови Кишинева. І прослужив у цьому театрі все своє життя, до останнього виходу на сцену.

Першу значущу кінороль Міхай Волонтир зіграв ще до "Будулая". 1973 року на екрани вийшла історична стрічка "Дмитро Кантемир", у якій Міхай зіграв очільника Молдовського князівства Дмитра Кантемира. Ця робота була відзначена Державною премією Молдовської РСР.

Справжня слава прийшла після зйомок у стрічках "У зоні особливої уваги", "Циган", "Повернення Будулая". Після цього його багато разів кликали в Москву, але він відмовлявся. Режисер театру на Таганці п'ять років "тримав" під нього репертуар і чекав — даремно.

Секрети зйомок "Будулая"

На головну чоловічу роль у фільмі "Будулай" режисер хотів запросити грузинського актора. Подейкують, що перебирали всі можливі варіанти, запрошували на кастинг і головних московських зірок на кшталт Армена Джигарханяна. Однак все було не те.

За сюжетом стрічки, у степовій станиці живе Клавдія Пухлякова, вдова, яка втратила у війну чоловіка, скромна та добра жінка. Вона не боїться нічого і нікого, окрім… циган. Найбільше вона боїться за своїх дітей — двійнят: біляву дівчинку і чорноголового кучерявого хлопчика, так не схожих одне на одного. Раптом у колгоспі з'явився циган Будулай Романов, який тут вирішив залишитися працювати ковалем. Під час війни саме у цьому місці загинула його родина, поки він служив у розвідці. Поступово виявляється, що загинули не всі — його сина прийняла як свого і виховала Клавдія. Будулай — порядний, мужній, справедливий, надійний. У Клавдії нема шансів не закохатись…

Клара Лучко (Клавдія) тоді відмовилась грати із грузинським актором: "Моя героїня не зможе його полюбити". Вона згадала про Міхая Волонтира, з яким один раз перетиналась в Молдові на зйомках проєкту "Корінь життя". Його запросили на проби і затвердили після першої зіграної сцени. Клара Лучко згадувала, що це були дивні проби: він грав молдавською, вона — російською.

"Паралельно він знімався в іншій картині, грав десантника, тож волосся у нього було коротким, — розповідав в одному з інтерв'ю гример серіалу "Циган" Григорій Волошин. — Ми нарощували йому волосся, крутили на плойку, ліпили бороду, а от вуса були його. За сюжетом картини він старів — сивину робили фарбою з тонального крему та бензину. Бензин випаровувався і залишався білий наліт. Для інших кадрів зафарбовували цей наліт сажею". На грим "Будулая" йшло півтори години часу, а то й більше.

Міхай дуже відповідально ставився до кожної ролі. Настільки відповідально, що брав уроки у справжнього коваля, адже за сценарієм його герой у цій стрічці, Будулай, був дуже майстерним ковалем.

Йому призначили найнижчий акторський гонорар того часу — 5 карбованців за знімальний день. Для порівняння, Клара Лучко отримувала 40. Колеги кажуть, що стосунки поза знімальним майданчиком у Міхая та Клари були досить напружені.

Коли актор завів розмову про підвищення гонорару, режисер йому відрізав: "Хто ти, а хто Лучко! Вона ж Народна!" Тоді Міхай сказав: "Мені подачок не потрібно. Буду зніматись безплатно". Він так розумів і проявляв чоловічу гордість.

Після шаленого успіху стрічки Волонтиру заплатили 1800 карбованців. Тоді квиток на літак коштував 18. Місячний оклад вчителя — близько 120 карбованців. А новенький автомобіль "Москвич" можна було купити за 5 000. До гонорарів сучасних зірок — дуже далеко. Але для радянської людини — хороші гроші.

Образ виявився настільки правдивим, що глядач навіть не намагався запамятати ім'я актора, його називали іменем героя — Будулай. Люди були впевнені, що це — справжній циган, якого десь знайшла знімальна група і "взяла в кіно". Цигани при зустрічі з актором, прямо на вулиці, обіймали і дякували за такого героя.

Народна любов до Будулая була настільки палкою, що команда проєкту воскресила "головного цигана СРСР" і 1985 року на екрани вийшло продовження його історії — "Повернення Будулая". І знову стрічка мала шалений успіх.

У 1990-х роках Волонтир практично перестав зніматись. Винятком і останньою його роботою в кіно був проєкт 2003 року "Чандра". Його герой — кіномеханік-одинак, який живе у своїй кінобудці і захоплюється індійською культурою.

Валіза — вокзал — Росія

У цей складний період, коли Радянський Союз перестав існувати, і тепер вже незалежні країни почали де-факто вибудовувати своє нове самостійне життя, багато акторів змінили професію, галузь перебувала у занепаді. Крім того, у періоди таких великих змін, свідомі і патріотичні творчі люди стають провідниками нових ідей. Так було в Україні, так сталось і в Молдові.

Міхай Волонтир у 1990-ті включився у політику. Він настільки сильно прагнув відокремлення від будь-яких російських проявів у Молдові, що виступав за те, щоб краще Молдова відійшла Румунії, аніж була під Росією. Ще з кінця 1980-х він просував молдавську мову, розмовляв лише молдавською, прямо і голосно називав Росію окупантом.

В одному із своїх виступів у момент розпаду Радянського Союзу, сказав: "Російські окупанти, забирайтеся геть із Молдови! Валіза — вокзал — Росія! Поработителям не місце в нашій країні. Об'єднання з Румунією — це наш єдиний шлях. Окупантів — гнати і різати!"

Він був депутатом Верховної Ради Молдавської РСР XII скликання (1990—1993), яка 27 серпня 1991 року одностайно ухвалила історичний документ — Декларацію про незалежність Республіки Молдова.

Росіян дуже образила така позиція актора. Йому постійно дорікали і екс-колеги, і преса тим, що саме радянська стрічка дала йому популярність. Чи стала б ця історія із досить "картонною" героїнею і посередньою грою Клари Лучко настільки народною, якби в кадрі поруч з нею не було щирого, мужнього Будулая у виконанні Міхая Волонтира — запитання.

Однак росіяни незручних запитань собі не ставлять і досі знімають "розгромні" псевдодокументальні фільми про радянсько-молдавського актора, який неочікувано виявився патріотом своєї країни, Молдови. В одній такій роботі навіть зачепили особисте життя актора, приписавши йому розгульний образ життя та побої від власної дружини.

Шлюб тривалістю у 50 років і донька-дипломат

Волонтир подобався жінкам ще задовго до того, як став знаменитим. Однак після виходу фільмів за його участю, прихильниці почали просто атакувати. До останніх днів життя він отримував листи на кшталт: "Якщо ви один, якщо вам погано, приїздіть, я буду вам рада".

Але Міхай Волонтир був все життя одружений — на Єфросінії Добриде. Їхній шлюб тривав 50 років. Пара познайомилась, коли Міхаю ще не було й 20. Вони одразу закохались і дуже швидко одружились. Єфросінія — теж акторка, вона знімалась в епізоді стрічки "Циган". Однак вона до всесоюзної слави не прагнула, більше займалась родиною, грала у одному театрі з чоловіком. У них навіть гримерка була спільна.

Після смерті Міхая Єрмолайовича російська акторка Олена Проклова публічно заявила, що у неї був роман з Волонтиром. Єфросинія Олексіївна відповіла гідно: "Я можу припустити, що у чоловіка виникали почуття до інших жінок, але романів ніколи не було".

У пари 1953 року народилась єдина донька Стелла. Вона росла максимально театральною дитиною — приходила на роботу до батьків в театр після занять, їздила з батьками на гастролі. А під час вистав на гастролях інколи засинала на теплому капоті театрального автобуса.

Наситившись акторським життям і розуміючи його складнощі, Стелла не пішла шляхом батьків. Вона закінчила факультет міжнародних стосунків і будувала кар'єру дипломатки, стала співробітницею Міністерства закордонних справ Молдови. Зокрема, представляла інтереси Молдови у Франції. Народила доньку Кетелину. Зараз вона фактично живе на дві країни.

Три дня жалоби в Молдові

Актор страждав на цукровий діабет, який призвів його до майже повної сліпоти. Коштів на лікування бракувало. Родина поступово почала розпродувати сімейне майно. Трохи допомагала держава, кошти на лікування збирали прихильники.

Актор і сам не здавався. Попри хворобу і проблеми із зором, продовжував грати в театрі. Всього за життя він зіграв 120 головних ролей у театрі і знявся у 40 фільмах. Записав понад 50 пісень, співав на сцені театру, у кінофільмах, на радіо і ТБ.

Останні два місяці життя він провів у стаціонарі лікарні у Бєльцах. Деякі джерела повідомляли, що мова йшла про онкохворобу. Стан Міхая Єрмолайовича продовжував погіршуватись, тож було прийнято рішення покласти його у клінічний госпіталь Кишинева. Однак це не допомогло — Міхай Волонтир помер в ніч на 15 вересня 2015 року на 82-му році життя.

В Молдові з приводу смерті народного улюбленця оголосили триденну жалобу. Держава виділила на поховання Міхая дев'ять тисяч доларів. Могила актора розташована на центральному кладовищі Кишинева.

Не єдиною роллю

"Телеграф" обрав 10 менш відомих фільмів з участю Міхая Волонтира. На жаль, сюжет деяких з них насичений радянщиною, але це не заважає насолодитись грою актора, який вимушений був жити і творити за тих часів.

"Чоловіки сивіють рано" (1974)

"Дмитро Кантемір" (1976)

"Звук сопілки" (1976)

"Сказання про хороброго лицаря Фет Фрумоса" (1977)

"Хід у відповідь" (1981)

"Полювання на оленів" (1981)

"Випадок у квадраті "36-80"(1982)

"Звинувачення" (1984)

"Слід перевертня" (1986)

"Чандра" (2003)