Віденський конгрес 1815 року: як між балами після розгрому Наполеона ділили Європу

В конгресі взяли участь понад 200 представників усіх держав Старого Світу

Майже дев’ять місяців у столиці Австрійської імперії тривав конгрес, на якому йшли перемовини про новий політичний і територіальний устрій в Європі після падіння імператора Франції Наполеона I. Завершився довгограючий конгрес 9 червня 1815 року прийняттям Заключного акту, який підписали всі фігури на шахівниці Старого Світу. А після битви 18 червня під Ватерлоо остаточно пішла в небуття епоха загарбницьких Наполеонівських війн.

"Конгрес танців" та повернення Наполеона

…31 березня 1814 року війська союзників з Антинаполеонівської коаліції увійшли до Парижа. Після умовлять і настійливих протестів своїх маршалів і генералів 6 квітня імператор залишає престол. Відбулася реставрація династії Бурбонів, трон посів король-нездара Людовік XVIII. Колишні емігранти-аристократи та представники кліру буквально одразу намагалися повернутися до режиму, який існував до революції 1789 року. Проте зробити це було важко, французи ментально змінилися: всі завоювання революції, і серед них, в першу чергу, рівноправ’я громадян перед законом, знищити було практично неможливо.

Колишній імператор у ранзі правителя вирушив у вигнання на невеликий італійський острів Ельба. Він плекав надію на повернення і готувався до нього.

30 травня в Парижі було підписано перший мирний договір головних держав-переможниць (Росія, Велика Британія, Пруссія та Австрія) та вже королівської Франції. Умови були досить м’які, що викликало особливе невдоволення численних держав Німеччини, які найбільше постраждали від диктату, територіальних пертурбацій (чи точніше конфіскацій) і контрибуцій, накладених Першою французькою імперією.

Конгрес проходив з 18 вересня 1814 року у Відні. В ньому брали участь 216 представників усіх держав Європи (крім Османської імперії). В місті і його околицях поселилися тисячі осіб, які обслуговували делегації на конгресі.

На правах господаря цей загальноєвропейський форум (набагато більший за кількістю осіб і охопленням держав аніж той, що в Мюнстері і Оснабрюку 1648 року підбив підсумки Тридцятилітньої війни) очолив геніальний майстер політичних інтриг, канцлер імперії Габсбургів, князь Клеменс Меттерніх. Він відігравав ключову роль під час перемовин, які проходили в умовах суперництва, шпигунських пристрастей і закулісних домовленостей.

Головні учасники конгресу, які мали визначальний голос в ухваленні рішень: від Австрійської імперії – Франц I та Меттерніх; Великої Британії – голова МЗС, віконт Роберт Стюарт Каслрі та полководець, герцог Артур Велслі Веллінгтон, майбутній переможець Наполеона під Ватерлоо; Російської імперії – Олександр I, граф Карл фон Нессельроде та посол у Відні, граф українського походження Андрій Розумовський; Прусського королівства – канцлер Карл Август фон Ганденберг та Вільгельм фон Гумбольдт; від королівської Франції – Шарль-Моріс де Талейран-Перігор.

На зустрічі монархів і державних діячів вперше в історії дипломатії засідання проходили здебільшого в комісіях і їхні результати спочатку обговорювали на вищому рівні, а потім схвалювали на заключному засіданні. Інтереси держав дуже часто не збігалися, тому перемовини та обговорення умов майбутнього акту проходили в гострій боротьбі і постійно затягувалися…

"Бонусом" йшли численні бали, концерти та прийоми, які проходили в розкішних аристократичних палацах і замках. Може, тому цей форум і отримав назву "Конгрес танців". Так, 29 листопада 1814 року у розкішному залі "Редут" палацу Хофбург відбувся грандіозний бал, який зібрав всіх учасників конгресу, а в концерті брали участь майже тисяча музикантів. У розважальній програмі вперше пролунала кантата Людвіга ван Бетховена "Урочиста хвилина".

А тим часом повалений імператор через своїх шпигунів уважно стежив за перебігом подій на конгресі. Нарешті, 1 березня вже 1815 року він вирішив з тисячею своїх старих гвардійців знову повернутися на континент. Висадка готувалася ретельно і відбулася поблизу Ніцци в бухті Жуан.

Направлені проти Наполеона війська майже миттєво переходили на його бік. І через Гренобль та Ліон ексімператор безперешкодно дійшов вже з багатотисячною армією до Парижа. Король – про його популярність годі було й казати – із двором стрімко переїхав до бельгійського міста Гент під захист англо-голландських військ. 13 березня Наполеон видав декрет про відновлення імперії. Почалися доленосні "100 днів"…

"Більше всіх виграла Росія"

Союзники, які продовжували у Відні політичні дебати, створили вже сьому Антинаполеонівську коаліцію. У битві при Ватерлоо 18 червня 1815 року англо-голландська та прусська армія вщент розбили французьку. 22 червня Наполеон був вимушений вдруге зректися імперського престолу. Англійці за згодою союзників відправили його у вигнання на острів Святої Єлени в південній Атлантиці, де він і помер за досі нез’ясованих обставин 5 травня 1821 року.

Віденський конгрес, який завершив свою роботу за неповні два тижні до Ватерлоо, зафіксував рівновагу сил і можливостей наймогутніших держав. Найбільш важливі рішення конгресу, які торкалися територіальних питань:

• Франція мала повернутися до кордонів 1792 року.
• Росія окупувала більшу частину Великого герцогства Варшавського (сателіта Наполеона) і на цій території з’явилося Царство Польське, яке стало сателітом імперії Романових. Росія приєднала територію з населенням понад три млн осіб.
• Прусське королівство отримало майже половину Саксонії, Рейнську провінцію і більшу частину Вестфалії. Пруссія приєднала значні території на сході і заході з населенням у п'ять млн осіб.
• Нова конфедерація – Німецький союз – об’єднав німецькі держави; Австрія займала в ньому головну роль.
• Австрійська імперія відмовлялася від Австрійських Нідерландів (Бельгія) і отримала компенсацію в Північній Італії, Галичині та Далмації. Австрія також отримала загалом значні території з населенням у 10 млн осіб.
• Нідерланди та Бельгія об’єдналися і на мапі з’явилося Нідерландське королівство.
• Велика Британія залишила за собою Ганновер, Гельголанд, Мальту, Маврикій, Цейлон і мис Доброї Надії на півдні Африки.

Другий Паризький мирний договір, підписаний 30 листопада 1815 року, за умовами був більш жорстким і викликав украй негативні відгуки французів, які вважали його національною ганьбою і приниженням.

"Мир цей наклав на переможену країну, окрім декількох важливих земельних поступок, сплату 700 000 000 франків військових витрат і окупацію 150-тисячним союзним військом на п’ять років. У 107 з 121 параграфа Віденського договору визначалися насамперед територіальні умови Європи: річ у тім, важко доведена до фіналу справа, як завжди буває в подібних випадках, нікого повністю не задовольнила, проте надала Європі півстоліття миру… З п’яти великих держав – Росії, Англії, Франції, Австрії та Пруссії – більше всіх виграла Росія" (Оскар Єгер. "Всесвітня історія. Новітня історія", т. 4).