Криваві жнива Коліївщини: чому польська шляхта повстала проти Росії, але втратила Україну

Читать на русском
Автор
4590
Ілюстрація Опанаса Сластіона до поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки". Видавництво Олексія Суворіна, 1886 рік
Ілюстрація Опанаса Сластіона до поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки". Видавництво Олексія Суворіна, 1886 рік

В СРСР Залізняка і Гонту вважали символами класової боротьби, а історики в діаспорі – державниками

Спротив українського православного населення польському національному та релігійному гніту на південно-східних теренах Речі Посполитої з новою силою розгорнувся у 1710-ті роки, спочатку на Волині і Західному Поділлі, й отримав назву "гайдамаччина". Згодом він охопив практично всі українські етнографічні землі Польсько-Литовської держави, яка слабшала з кожним роком і невпинно крокувала до катастрофи: трьох розділів між сусідніми державами – Російською та Австрійською імперіями та Прусським королівством, — які відбулися наприкінці XVIII століття.

Шляхта називала "гайдамаками" (від турецького слова "гайда" – гнати, переслідувати) українських повстанців, які не бажали коритися сваволі польських можновладців, католицького та греко-католицького кліру. Гайдамаки називали себе захисниками віри пращурів – православної — і головними ворогами вважали поляків та євреїв. Вони часто не гребували розбійницькими наїздами на латифундії магнатів, шляхтичів і міщан. На думку українського історика Олексія Сокирка, вони були такими собі "флібустьєрами – піратами, які діють на суходолі".

Іскра кривавої борні

Невеликий загін гайдамаків 26 травня (6 червня) 1768 року вирушив у похід зі знаменитого урочища Холодний Яр поблизу Чигирина на Черкащині. Базою повстання став Мотронинський монастир. Що ж спонукало спочатку 70 озброєних чоловіків, здебільшого козаків з надвірної міліції, запорожців і сотні селян, до яких на шляху до міст і містечок Правобережної України (Київського і Брацлавського воєводства) долучалися тисячі людей, щоб почати криваву борню?

"Роль іскри судилося виконати Барській конфедерації. Керуючись гаслом "оборони віри і вольності", баряни силоміць зганяли людей до Канева, Чигирина та Сміли й примушували присягати на вірність конфедерації. Екзекуції впали також на голови "новосхизматиків" (греко-католиків, які повернулися до віри предків. – С.М.): їх погрожували "вирізати дощенту".

Як оповідає одна з тогочасних скарг, писана міщанами Канева, конфедерати "чинили по всій Україні різні жорстокості та заворушення, тож внаслідок таких непристойних учинків дали привід для гайдамацтва…" – пише українська історикиня Наталя Яковенко в книзі "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України".

Барська конфедерація – це рух польських шляхтичів, які виступили проти політики короля Станіслава Августа Понятовського, ставленика Російської імперії та колишнього коханця імператриці Катерини II, який 1764 року був обраний королем Речі Посполитої. Конфедерати виступили проти впливу російської влади на політику вже конаючої, напівзалежної держави, а також стали на захист шляхетських прав і католицизму. Однак їхньою головною ціллю стали православні українці.

Варшавський уряд перебував під постійним тиском Санкт-Петербурга. Тож ухвалення сеймом фактично під дулами російських військових закону про права так званих дисидентів (православних українців і білорусів) переповнило чашу терпіння ортодоксальних католиків, виразниками яких і стали барські конфедерати. Це призвело фактично до громадянської війни на теренах східної частини держави. Тарас Шевченко так описав початок повстання:

"Задзвонили в усі дзвони

По всій Україні;

Закричали гайдамаки:

"Гине шляхта, гине!

Гине шляхта! Погуляєм

Та хмару нагрієм!"

Зайнялася Смілянщина,

Хмара червоніє.

А найперша Медведівка

Небо нагріває…" ("Гайдамаки", 1841)

"Золота грамота" імператриці Катерини II

Портрет Максима Залізняка. Невідомий художник. Кінець XVIII століття
Портрет Максима Залізняка. Невідомий художник. Кінець XVIII століття

Ще навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр запорізького козака Максима Залізняка було обрано козацьким полковником. Серед селян ширилися чутки про "Золоту грамоту" імператриці Катерини II із закликом знищувати польську шляхту і ксьондзів. Повстанці поступово опанували багатьма містами на "польському" Правому березі Дніпра – Жаботином, Смілою, Черкасами, Богуславом, Каневом, Лисянкою. Шляхтичі та тисячі мирних жителів втікали до добре укріпленого міста Умань, яке належало впливовому магнату Францішеку Салезію Потоцькому.

Сам магнат накивав п’ятами на захід, залишивши гарнізон на чолі з Рафалом Младановичем із приблизно тисячі регулярних військових, декількох сотень конфедератів і надвірних козаків на чолі з сотниками Іваном Гонтою та Пантелеймоном Уласенком. Проте останні несподівано перейшли на бік повстанців. Гонта був у милості у магнатів Потоцьких, отримавши у вічну власність два села – Россошки (рідне село) та Орадівку. Тож не можна відкидати і його честолюбність під час настільки несподіваного рішення…

Уманський сотник Іван Гонта. Художник Сергій Васильківський, до 1917 року
Уманський сотник Іван Гонта. Художник Сергій Васильківський, до 1917 року

9 (20) червня гайдамаки взяли Умань в облогу. Штурм відбувся наступного дня і тривав лише кілька годин. Спочатку повстанці взяли фортецю, а потім почалася справжня різанина: ловили і вбивали шляхту, міщан, полонених військових і євреїв, єзуїтів та українців-уніатів. За дуже приблизними даними, було закатовано і вбито від двох тисяч (канадський історик Орест Субтельний) до 12—15 тисяч людей (польські та єврейські історики). Ось свідчення одного з єврейських літописців: "Усі євреї зачинилися всередині синагоги… Нарешті розбійники привезли гармату і ядрами стріляли по синагозі… Убили тисячі євреїв, аж їхня кров переливалась за поріг синагоги…".

Ненависть до багатих і тих, хто займався утисками православних, накопичувалася століттями. Проте вбивали й бідних поляків, євреїв, а також і українців, які були вже не одне покоління католиками чи греко-католиками.

В Умані повстанці скликали раду, на якій Гонту проголосили уманським полковником, а Залізняка – гетьманом України. І вже після подій в Умані російська імперська влада виявила своє справжнє обличчя, хоча "плетиво петербурзької інтриги розгадали вже сучасники".

Табір гайдамаків. Художник Юліуш Коссак, до 1899 року
Табір гайдамаків. Художник Юліуш Коссак, до 1899 року

На думку секретаря французького посольства в Санкт-Петербурзі Шарля Рюльєра, автора книги "Історія анархії в Польщі", головною причиною кровопролиття "стали провокаційні дії російської влади, яка за посередництвом православного духівництва умисне підбурила спалах релігійного фанатизму серед українських селян та козаків, підсилений соціяльною ненавистю", пише Наталя Яковенко.

Так, знаменитий український православний діяч Значко-Яворський (Матвій Мельхіседек) виступив моральним авторитетом на самісінькому початку повстання, ніби-то передав "Золоту грамоту" Залізняку, проте далі повернувся на "російський" Лівий берег Дніпра і обіймав важливі посади в церковній ієрархії…

Трагічна доля Залізняка та Гонти

Отже, імператриця сама ж і вирішила покласти край повстанню. Спочатку російські війська допомагали королівським придушувати спротив загонів конфедератів, а потім вирішили надати допомогу варшавському уряду в боротьбі з гайдамаками. Тобто це був ще один крок до майбутнього захоплення Правобережної України, свого роду "мічення" території.

Вже у другій половині червня 1768 року росіяни об’єднали свої зусилля з польською регулярною армією і почали методично знищувати розпорошені загони гайдамаків. 26 червня (7 липня) вони оточили поблизу Умані їхній головний табір і викликали ніби-то на перемовини ватажків – Максима Залізняка, Івана Гонту та Семена Неживого. Полковник Гур’єв наказав донським козакам арештувати їх. Миттєво були роззброєні і кілька тисяч гайдамаків, які явно не очікували такого розвитку подій.

Цікаво, що радянські історики вважали головних лідерів повстання (Залізняка і Гонту) свого роду символом класової боротьби, а от українські історики в діаспорі – державниками. Проте це, звісно, абсолютне перебільшення, і навіть порівнювати цей рух з часами Богдана Хмельницького нема сенсу.

Максим Залізняк чомусь вважався російським підданим, і виїзний трибунал виніс такий вирок: "Его, Железняка, яко главного нарушителя пограничной тишины, колесовать и живота положить на колесо, но вместо того, отменяя оное, в ныне употреблямое самонайважнейшим преступником наказание бить кнутом – дать сто пятьдесят ударов и, вырезав ему ноздри и поставя на лбу и на щеках указанные знаки, сослать в Нерчинск в каторжную работу вечно".

Наприкінці липня разом із 73 соратниками він був засуджений на побиття батогами, таврування з вириванням ніздрів та довічне заслання до Сибіру. Під час етапу в слободі Котельва на Полтавщині Залізняку з декількома гайдамаками вдалося втекти. Проте ненадовго: його впіймали й відправили до Нерчинська, де він і помер.

Доля колишнього сотника уманської надвірної міліції Івана Гонти була не менш трагічною. Як підданий Речі Посполитої, він після нелюдських двотижневих катувань, які витримав з честю ("От говорили, що буде боляче, насправді ж крихти не болить!"), був страчений у селі Серби (нині Гонтівка) біля Могилева-Подільського.

Залізняк і Гонта продовжували жити в народних думах, баладах, переказах. Тарас Шевченко, уродженець Черкащини, написав знамениту поему "Гайдамаки". Вона стала даниною романтичній традиції в українській літературі.

Ілюстрація Опанаса Сластіона до поеми Тараса Шевченка Гайдамаки. Видавництво Олексія Суворіна, 1886 рік
Ілюстрація Опанаса Сластіона до поеми Тараса Шевченка "Гайдамаки". Видавництво Олексія Суворіна, 1886 рік

Польські королівські війська з небаченою жорстокістю розправилися з повстанцями. Привселюдні страти гайдамаків відбулися в містечку Кодня (близько 300 осіб) на Житомирщині та в селі Серби (близько двох тисяч).

У повстанні, яке згодом назвали Коліївщина, "взяли участь православні козаки, міщани та селяни, які, заохочувані російським урядом і православним духівництвом, повстали проти католицької шляхти, викликавши побоювання щодо етнічних та релігійних чисток масштабу 1648 року – першого року повстання Хмельницького…

Як і 1648 року, жертвами постання стали польські шляхтичі, католицьке та уніатське духівництво, а також євреї… Католицькі повстанці хотіли створити католицьку державу без російського впливу, тим часом як православні прагнули козацької держави під юрисдикцією Росії. Євреї ж хотіли, щоб їх залишили в спокої. Жодна з груп не отримала того, чого прагнула", – пише професор історії Гарвардського університету Сергій Плохій в книзі "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності".

Гайдамаки. Радянський лубок, 1927 рік
Гайдамаки. Радянський лубок, 1927 рік

Гайдамацький рух на Правобережжі, де російські війська разом із польськими його нещадно викорінювали, тривав ще кілька років. А зі зруйнуванням 1775 року Запорозької Січі на Лівобережну частину України остаточно лягла важка ніч поневолення московитами, тож про якусь автономію у складі імперії Романових вже годі було казати.

*Назва Коліївщина, найімовірніше, бере свій початок від польського словосполучення "slużba kolejna", що означало несення надвірної козацької служби при магнатських помістях. Тобто Коліївщина — це повстання надвірних козаків.

Втім, на думку інших істориків, назва повстання походить від українських слів "кіл" (який був зброєю частини повстанців) або "колоти" чи "колій", тобто зарізяка.