Недовговічна республіка, яка змінила хід історії: чому королі Англії назавжди втратили абсолютну владу

Читать на русском
Автор
1479
Кромвель після переможної битви при Несбі перечитує переписку короля Карла I Стюарта Новина оновлена 19 травня 2024, 21:24
Кромвель після переможної битви при Несбі перечитує переписку короля Карла I Стюарта

Навіть відродження монархії у Великій Британії не повернуло всю повноту влади короля над підданими

Нині всім відомо, що Велика Британія є конституційною монархією з дуже обмеженими важелями влади короля. Проте в історії цієї колоніальної в минулому імперії був недовгий, але дуже насичений подіями "республіканський" період.

Вперше в історії Старого Світу піддані стратили короля

375 років тому, 19 травня 1649 року, коли гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький готувався знову дати бій польському королю Яну II Казимиру, на іншому боці Європи — у Лондоні — парламент урочисто ухвалив "Акт про проголошення Англії республікою". Вищим органом влади стала Державна рада. Проте всі важелі влади залишалися в руках переможної парламентської армії та її головнокомандувача Олівера Кромвеля.

Цій події передувала друга кровопролитна громадянська війна між королівською та парламентською арміями, яка завершилася 30 січня того ж року обезголовленням короля Англії, Шотландії й Ірландії Карла I Стюарта. 58 суддів Високого суду під головуванням Джона Брадшо чотири дні провадили дебати і засудили короля як "тирана, зрадника, вбивцю й ворога суспільного ладу" на смерть (46 "за" та 12 "проти"). Палату лордів (осердя роялістів) і королівську владу також було знищено.

Портрет короля Карла I Стюарта. Приписується художнику Деніелю Мійтенсу, 1832 рік
Портрет короля Карла I Стюарта. Приписується художнику Деніелю Мійтенсу, 1832 рік

Страта відбулася на площі перед палацом у Вайтхоллі. Останнім словом Карла I Стюарта, який і на ешафоті продовжував захищати своє виключне королівське право перед підданими, було "Remember!" ("Пам’ятайте!"). Коли кат показав народу скривавлену голову монарха, прокотився страшної сили крик, у якому змішалися різні почуття – від жаху до захоплення; вперше в історії Старого Світу піддані стратили свого короля. Смерть його викликала буквально шок у багатьох країнах світу – і європейських, і азійських.

В його майбутній долі все було ясно ще наприкінці першої громадянської війни в Англії (1642–1646). У кожному бою, аж до фатальної для роялістів битви під Несбі 14 червня 1645 року, кавалеристи принца Рупрехта Пфальцського (сина чеського короля "на одну зиму" Фрідріха V Пфальцського і небожа Карла I Стюарта), який пройшов школу Тридцятилітньої війни, повторювали одну й ту ж помилку. Незалежно від результату (частіше переможного для "кавалерів") вершники після блискучої атаки знову не збиралися.

Захоплена атакою та переслідуванням зметеного лівого крила армії парламенту, кіннота Рупрехта повернулася на поле бою вже після розгрому королівської піхоти; все поле було усіяно тілами роялістів. Кромвель витримав паузу, зберіг великий резерв зі своїх знаменитих "залізнобоких" кавалеристів і почав методично і нещадно розбивати піхоту ворога…

Втрати переможених були великими – майже дві тисячі убитих, понад п'ять тисяч потрапили в полон. Карл I Стюарт і Рупрехт були змушені тікати з поля битви до Шотландії… Таємне листування короля опинилося в руках ворогів. У цих кореспонденціях, відправлених французькому монарху, король поставав державним зрадником. Він навіть був готовий до окупації Англії задля збереження престолу. Ці листи сторона обвинувачення використала для суду над монархом.

У лютому 1646 року шотландці видали монарха англійському парламенту за… 400 тис. фунтів "недоплати". Кромвель сильно захворів, і в цій ситуації парламент вирішив розпустити армію. Влада вже тоді вбачала у генералах своїх політичних супротивників, знайомо, чи не так?

Як Кромвель відмовився від корони

Виплекана Кромвелем і вихована в дусі корпоративності й демократичності армія незабаром почала чинити опір аристократичному характеру традиційної парламентської конституції. Офіцери та солдати не хотіли коритися ні авторитету єпископів-англіканців, ні духовному авторитету пресвітеріанців (ця церква особливо глибоко укорінилася в Шотландії й стала там панівною).

Олівер Кромвель спочатку погодився з тиском парламенту, придушував селянські повстання й заворушення в армії. 17—19 серпня 1648 року в битві під Престоном зустрілися колишні союзники у боротьбі з королем – шотландці й англійці. "Залізнобокі" Кромвеля буквально перемололи сили супротивника – дев’ять тисяч шотландців потрапили в полон, майже дві тисячі було вбито.

Наступником престолу досі численні роялісти оголосили сина Карла I – принца Карла. А тим часом страта монарха розв’язала руки прибічникам республіканської форми правління, який було чимало як серед парламентарів, так і серед простого люду.

Лорд-протектор Англії Олівер Кромвель. Картина Семюеля Купера, 1656 рік
Лорд-протектор Англії Олівер Кромвель. Картина Семюеля Купера, 1656 рік

Кромвель на чолі своїх військ 15 серпня 1649 року (у той час Богдан Хмельницький обложив польські війська у Збаражі й розбив королівські сили під Зборовом) висаджується в католицькій Ірландії, яка стала оплотом роялістів. Після декількох перемог і різанини в Дрогеді (гарнізон і жителів узятого штурмом міста було винищено, а католицьких священників – живцем спалено у церкві), англійці зустріли шалений опір ірландців.

Генерал-лейтенант парламентської армії залишає Ірландію (англійці там контролюють лише великі міста) і перемикає свою увагу на Шотландію, де роялісти-католики та пресвітеріанці (колишні союзники в першій громадянській війні) вирішили підтримати наступника престолу – Карла II Стюарта.

А тим часом протистояння парламенту й армії в Лондоні переходить в гарячу фазу. "Мавр зробив свою справу – мавр може піти геть", – вирішили депутати і… помилилися. Суперечності між англійськими пресвітеріанцями, здебільшого парламентаріями, та "індепендентами" (прибічниками однієї з течій протестантизму в Англії, котрі відокремилися від пуритан наприкінці XVI століття. – Ред.), які мали багато прибічників в армії, стали настільки кричущими, що ще до страти короля Олівер Кромвель здійснив перший переворот. При цьому своїх нечисленних прибічників у парламенті він назвав "тулубом", а противників – "охвістям".

Глибоко віруючий і не здатний на оборудки з совістю вождь "індепендентів" Кромвель не міг миритися з християнським ідеалізмом святенників-пуритан, який породжував нові соціальні конфлікти. Він вважав, що справжній державний діяч має знайти шлях до примирення між минулим і сьогоденням. Попереду були ще військові експедиції до Ірландії, яка зазнала страшного спустошення, й до Шотландії.

Біля Данбара 3 вересня 1650 року англійці здобули абсолютну перемогу над шотландцями, а коронованого перед тим в Единбурзі короля "Англії та Шотландії" Карла II Стюарта з 12 тисячами вояків рівно через рік Кромвель розгромив поблизу Ворчестера. Король-невдаха ледь зумів уникнути долі батька й утік до Франції.

Після придушення численних повстань роялістів, розпуску парламенту, вступу (16 грудня 1653 року) на посаду лорда-протектора, для Кромвеля настав новий, складний період. А 1657 року він відхилив запропоновану йому Палатою громад корону. Відповідь його була вельми влучною: "Не хочу будувати стін єрихонських!"

Проте незабаром було створено проєкт конституції, за яким Велику Британію мали оголосити конституційною монархією, але без королівського титулу. 26 червня 1657 року Кромвель удруге обійняв посаду лорда-протектора, склавши присягу на Біблії. Вже 4 лютого наступного року розпустив новий склад парламенту протекторату, побачивши в ньому загрозу для держави: "Нехай Господь буде суддею між вами та мною! Я розпускаю парламент".

Страта Олівера Кромвеля — труп дістали з домовини

Помер Кромвель 3 вересня 1659 року (лише на два роки пережив Хмельницького) від чергового нападу малярії. "Я можу сказати вам, чого я не хочу, але ніяк не можу сказати, чого я хочу, бо я знатиму лише тоді, коли це стане необхідним", – важлива ремарка лорда-протектора для розуміння його образу.

До 25 травня 1659 року при владі був син Олівера Кромвеля Річард – безвольний і слабкий духом чоловік. За допомогою генерала Джорджа Монка син страченого монарха Карл II повертається до Лондона і 29 травня 1660 року відбувається реставрація династії Стюартів.

На початку реставрації було запроваджено дуже помірні зворотні конфіскації, амністія – майже поголовна. Стратили лише тих, хто брав безпосередню участь у засудженні на смерть батька нового короля, Карла I Стюарта: полковника Гаррісона, юриста Кука, капелана Петерса, а також кількох чиновників.

Страта Олівера Кромвеля (труп дістали з домовини), Генрі Іретона та Джона Бредшоу в 1661 році. Гравюра 1932 року
Страта Олівера Кромвеля (труп дістали з домовини), Генрі Іретона та Джона Бредшоу в 1661 році. Гравюра 1932 року

Могилу великого лорда-протектора розкрили, його скелет роялісти привселюдно повісили, а голову наштрикнули на кілок – на цілі 25 років. Голова лорда-протектора майже три століття поневірялася музеями і приватними колекціями. Нарешті 1960 року її поховали в Кембриджі…

І зараз серед британців є прибічники Кромвеля і ті, хто вважає його діяльність контрпродуктивною. Звісно, останні – це сучасні затяті роялісти. Але можна з упевненістю сказати: в історії Великої Британії XVII століття Оліверу Кромвелю відведене визначне місце – на політичному та військовому олімпі. Недарма ж йому встановлено пам’ятники у Манчестері (1875) та Лондоні (1899).