"Непримиренний ворог радянської влади": чому спадщину історика Михайла Грушевського хотіли знищити (фото)

Навіть після смерті українському історику не давали спокою

Ім’я Михайла Грушевського сьогодні добре відоме українцям, але так було не завжди. У радянські часи його постать замовчували, а важливі факти з життя свідомо спотворювали.

Чому так сталося — і що насправді приховує історія найвідомішого українського історика, написали в "MiraStudia Модерна Україна".

Михайло Грушевський: видатний історик, про якого мовчали десятиліттями та називали ворогом радянської влади

Життя та діяльність Михайла Грушевського

Михайло Грушевський народився 17 вересня 1866 року в місті Хелм (Польща), але дитинство провів на Кавказі – у Ставрополі та Владикавказі. Він навчався у Тифліській гімназії, а потім – на історико-філологічному факультеті Київського університету, де працював під керівництвом відомого історика Володимира Антоновича.

У 1894 році Грушевського призначили професором Львівського університету на кафедру всесвітньої історії з особливим акцентом на історії Східної Європи, де він пропрацював до 1914 року. 26 травня 1896 року він одружився з Марією Вояківською. Для розвитку української культури разом із Іваном Франком заснував і видавав "Літературно-науковий вістник" та був одним з організаторів Української видавничої спілки. У 1904 році власним коштом відкрив приватну вчительську семінарію в Коломиї.

Після революції 1905–1907 років Грушевський переїхав до Києва. Він створив Українське наукове товариство і увійшов до Товариства українських поступовців. З березня 1917 по квітень 1918 року був головою Української Центральної Ради. Під його керівництвом ухвалювалися важливі державні рішення, він брав участь у розробці Конституції УНР, прийнятої 29 квітня 1918 року. Після перевороту на чолі з П. Скоропадським діяльність Грушевського стала нелегальною, і він зосередився на науковій роботі та обговоренні заснування Української академії наук.

У 1919 році Грушевський перебував у Кам’янці-Подільському та Станіславі, потім емігрував до Праги і Відня, де продовжував наукову діяльність та заснував Український соціологічний інститут. У 1923 році його обрали академіком ВУАН, а 1924-го він повернувся до Києва та працював професором історії в Київському університеті. У 1929 році став дійсним членом Академії наук СРСР та ініціював створення Інституту української історії.

На жаль, з осені 1929 року почався погром історичних установ, створених Грушевським, і комісії, якими він керував, ліквідовувалися до 1933 року. Михайло Грушевський помер у Кисловодську 25 листопада 1934 року і був похований на Байковому кладовищі в Києві.

Цікаві моменти з його життя

Михайло Грушевський – видатний історик, письменник, публіцист та політичний діяч. Його наукова спадщина надзвичайно велика: Грушевський є автором майже 2 тисяч праць з історії, соціології, етнографії, археології та історіографії. Він очолював Центральну Раду Української Народної Республіки, був дійсним членом кількох академій, керував Науковим товариством ім. Шевченка у Львові та багато років очолював кафедру історії Львівського університету.

Попри величезні досягнення, за радянських часів його ім’я і праці були заборонені. У виданнях того часу навіть навмисно спотворювали дату смерті – замість 24 листопада вказували 25 листопада.

У березні 1931 року Грушевського звинуватили в українському буржуазному націоналізмі та керівництві підпільною антирадянською організацією і вислали до Москви під чекістський нагляд. Хворого вченого залякували, шантажували та погрожували ув’язненням його доньці Катерині, щоб змусити "зізнатися" у ніколи не скоєних злочинах. Згодом справу формально закрили, але стеження за ним не припинялося.

Михайло Грушевський помер 24 листопада 1934 року у російському курортному Кисловодську від сепсису, через три дні після операції з видалення фурункула. Операцію проводив лікар місцевої лікарні, який навіть не був хірургом, і відмовився виконати прохання Грушевського, щоб його оперував давній друг і перевірений лікар. Наступного дня газета "Вісті" від Ради Народних Комісарів УСРР опублікувала повідомлення про смерть, а уряд постановив поховати вченого в Києві коштом держави. Хоча офіційно його поховали за рішенням уряду, радянська влада перетворила похорон на пропагандистський захід, намагаючись представити вченого як "радянського академіка".

Невдовзі після цього ім’я Грушевського викреслили з науки та історії, а його праці заборонили і сховали у спецфонди. "Сталінська" енциклопедія прямо називала його "істориком буржуазної націоналістичної буржуазії, непримиренним ворогом радянської влади". Його звинувачували в усіх можливих "гріхах", зокрема у зв’язках із Габсбургами та нібито бажанні створити українську монархію під німецьким протекторатом, а всі його наукові роботи називали фальсифікацією.

Лише після падіння СРСР спадщина Грушевського повернулася до української історії. Його роботи, дослідження та внесок у науку знову визнані, а в багатьох містах встановлені меморіальні дошки, пам’ятники та музеї на його честь.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, що видатного українського письменника Івана Франка одягли в чужу сорочку після смерті та поховали в тимчасовій гробниці.