Озброєння цивільних — порятунок чи вирок: які ризики від легалізації після трагедії у Києві

Стрілянина знову повернула Україну до розмови, яку роками відкладали: чи потрібно узаконення обігу

Після трагедії у Голосіївському районі Києва 18 квітня, коли озброєний чоловік забрав життя шістьох та поранив ще чотирнадцять людей, суспільство розкололося: одні кажуть, що якби перехожі мали зброю — жертв було б менше. Водночас є й такі, хто переконаний — озброєний натовп у супермаркеті перетворив би інцидент на масову бійню.

"Телеграф" розбирався, чи має кожен цивільний право носити зброю, чи здатна держава контролювати цей процес, що думають про це військові, депутати й громадські активісти — і чому відповідь зовсім не така проста, як здається.

Стрілець мав дозвіл: як так вийшло і що це означає

Те, що сколихнуло суспільство найбільше, — зброя у стрільця була легальною. За даними голови МВС Ігоря Клименка, чоловік мав дозвіл на мисливський карабін Kel-Tec SUB-2000 під пістолетний набій 9х19. Це американська самозарядна гвинтівка вагою менш як 2 кг, яка складається навпіл — і яку в Україні може придбати майже будь-хто.

Стрільцем виявився Дмитро Васильченков, 1968 року народження, уродженець Москви з громадянством України. До 2004 року він служив на Донеччині в українській армії, після 2022-го — знову проходив службу. За даними журналіста Віталія Глаголи, він мав подвійне громадянство — і Росії, і України. Слідчі перевіряють можливі зв'язки з РФ.

На місці події з'явилося відео, яке одразу розлетілося мережею: двоє поліцейських після перших пострілів залишили місце події — разом із цивільними, що тікали, і дитиною, яка рятувалася сама. Саме це відео і стало каталізатором нової хвилі дискусії.

Як виглядає ситуація зі зброєю в Україні зараз

В Україні досі немає єдиного закону про зброю. Цивільні можуть офіційно мати мисливську рушницю, гладкоствольну зброю та, в обмежених випадках, — травматичну. Право на короткоствольну нарізну зброю — пістолети — для більшості громадян закрите.

Законопроєкт №5708 "Про право на цивільну вогнепальну зброю" зареєстрували ще у 2021 році, а у лютому 2022-го прийняли за основу. Зараз він готується до другого читання. Один із ключових пунктів суперечок — правка, яка відкладає дозвіл на "короткоствол" на п'ять років після закінчення воєнного стану.

При цьому нелегальної зброї в країні, за різними оцінками, від одного до п'яти мільйонів одиниць. Її не облікують, не контролюють і не вилучають системно.

Ті, хто каже "так": зброя — це право, а не привілей

Член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Олександр Федієнко в ексклюзивному коментарі "Телеграфу" одразу розставив акценти:

Він навів приклад Молдови, де легалізація короткоствола відбулася ще 1992 року — і ніякої хвилі масових перестрілок не сталося. А прифронтові міста, де люди озброєні, він вважає безпечнішими, ніж Київ.

"Я особисто в Києві себе почуваю в небезпеці", — каже депутат.

Федієнко визнає: цей парламент закон, швидше за все, не ухвалить — просто не вистачає голосів. Окрім того, частина колег, за його словами, бояться не стрільців, а самих громадян — що ті зможуть скинути їх з посади.

Голова Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін у ексклюзивному коментарі "Телеграфу" повідомив, що потрібен повноцінний закон, який регламентує право на придбання та приховане носіння короткоствольної нарізної вогнепальної зброї з метою самозахисту. На його переконання, цей закон мав з'явитися давно.

Він також переконаний: якби на місці події була хоча б одна підготовлена людина зі зброєю, кількість жертв була би значно меншою.

Учайкін також розповів, що сам міг опинитися під час стрілянини на місці трагедії. За його словами, того дня він проїжджав Голосіївський район разом із онуком — саме в той момент, коли розпочалася стрілянина.

Ті, хто каже "ні": не зброя рятує, а система

Військовий експерт Олег Старіков у ексклюзивному коментарі "Телеграфу" займає протилежну позицію — і аргументує її конкретикою.

"Чи справді наявність зброї у цивільних підвищує рівень безпеки? Ні. Зовсім ні", — каже Старіков.

На його думку, головна проблема не в тому, чи є у людей зброя, а в тому, як працює держава. Дозвільна система МВС, за словами Старікова, давно перетворилася на корупційний механізм: хто отримає дозвіл, а хто ні — залежить не від закону, а від зв'язків.

Щодо готовності суспільства відповідь однозначна: "Ми не готові. Хоча значна частина населення пройшла війну — все одно", — каже Старіков.

Ключовий аргумент експерта проти — сценарій хаосу. На його переконання, якби у людей у супермаркеті була зброя, там, де один стрілець вбив шестеро, почалася б хаотична перестрілка з непередбачуваними наслідками.

Водночас окремо він виступає і проти права силовиків носити зброю поза службою:

Головний нюанс: доступ до зброї — це не "дати всім пістолети"

Обидві сторони говорять про різне, коли вживають слово "легалізація". Прихильники мають на увазі право на самозахист для відповідальних громадян. Противники бачать перед собою безконтрольний обіг зброї в країні з мільйонами ветеранів, ПТСР і слабкими інститутами.

Питання не лише в праві на зброю, а в здатності держави її контролювати. Хто видаватиме дозволи? Як перевірятимуть психічний стан? Як відстежуватимуть обіг? Корупція в дозвільній системі існує вже зараз — із мисливськими рушницями. Що зміниться з пістолетами?

Учайкін каже: система антикорупційних органів має виконувати свою роботу, а не перекладати відповідальність на громадян. Старіков відповідає: поки система не працює — роздавати зброю небезпечно. Федієнко наполягає: чекати ідеальних умов — означає не робити нічого ніколи.

Чи є в Україні після війни особлива небезпека у випадку легалізації зброї

Є один аргумент, який у дискусії звучить рідко, але важить багато. Україна вийде із повномасштабної війни з сотнями тисяч людей, які мають бойовий досвід, зброю і — в частині випадків — серйозні психологічні травми. Це не абстракція, а реальність, з якою суспільство вже зіштовхується.

Старіков переконаний: після кожної великої війни в будь-якій країні фіксують сплеск насильства. Легалізація в такому контексті — не просто юридичне рішення, а системний виклик для держави, яка ще не навчилася повноцінно реінтегрувати ветеранів.

Водночас Учайкін і Федієнко нагадують: зброя в Україні вже є — і в дуже великій кількості. Питання не в тому, чи з'явиться вона, а в тому, чи буде легальною, облікованою і підконтрольною.

При цьому Учайкін не обмежився дискусією про зброю і жорстко розкритикував дії поліції під час теракту. На його думку, правоохоронці не просто не захистили людей — вони їх покинули.

На думку експерта, це не випадковість і не помилка конкретних офіцерів, а системна проблема. Учайкін закликав до відставки міністра внутрішніх справ і голови Національної поліції — і заявив, що без цього кроку говорити про реформу безглуздо.

МВС змінило позицію: Клименко за легалізацію — але з умовами

Несподіваний поворот стався вже наступного дня після трагедії. 19 квітня міністр внутрішніх справ Ігор Клименко публічно підтримав розширення права на зброю.

За його словами, МВС найближчим часом проведе експертні обговорення за участі депутатів, громадськості, журналістів і ветеранів — щоб підготувати фінальну версію законопроєкту про цивільну зброю. Водночас Клименко анонсував перевірку того, як стрілець узагалі отримав медичні довідки — адже, на думку міністра, його психічний стан "явно був нестабільний". Масових перевірок власників зброї при цьому не буде, запевнив він.

Також міністр закликав утриматися від оцінок подій суботи, зокрема дій поліцейських, які прибули на місце теракту, але відступили при наближенні нападника, залишивши там дитину.

Це важлива зміна тону: раніше МВС здебільшого стримувало спроби розширити доступ цивільних до зброї.

Що далі: закон є, голосів немає, дискусія тільки починається

Законопроєкт №5708 існує. МВС готове до обговорення. Клименко публічно підтримав право на самозахист. Але в парламенті, за словами Федієнка, голосів для ухвалення закону бракує — і поки що нічого не свідчить, що ситуація зміниться швидко.