Не лише батьківщина "Щедрика": чим цікаве місто Тульчин і чому воно так називається

Серед міст Вінниччини є одне, яке поєднує в собі велич європейських палаців, драматичну історію та всесвітньо відому музичну спадщину. Тульчин — це місто на Поділлі, де народився "Щедрик" Леонтовича, а палац Потоцьких дивує красою та масштабом.

Це місто, де кожен камінь пам'ятає історію, де архітектурна краса поєднується з музичним генієм, а трагічні сторінки минулого не затьмарюють прагнення до майбутнього. "Телеграф" розповість про нього детальніше.

Тульчин розташований на півдні східного Поділля, у мальовничій долині між пагорбами, де річки Тульчинка й Сільниця несуть свої води до Південного Бугу. Місто є адміністративним центром Тульчинського району та міської громади Вінницької області.

Таємниця назви: від Нестервара до Тульчина

Походження назви міста досі викликає дискусії серед дослідників. Іморівнро, назву Тульчин найімовірніше походить від праслов'янського кореня "тулити", що означає "притулятися, ховатися", оскільки місто розташоване в долині річки, де люди шукали захисту від вітру та ворогів.

У документах Львівського магістрату від 3 липня 1648 року воно згадується як Нестервар — одна з низки населених пунктів на Східному Поділлі з компонентом "-вар" у назві: Калинвар (Умань), Рокошвар (Шаулиха), Нестерварка (Нестеровці).

Ці "угорські" форми, ймовірно, були приватною ініціативою власників маєтків — родини Калиновських. Однак вчені вважають, що основою для Нестервара став не Дністер, як можна подумати, а топонім Нестеровці. Сучасна ж назва Тульчин, швидше за все, походить від річки Тульчинки, на якій стоїть місто.

Шляхом через імперії

Перша письмова згадка про Тульчин датується 1607 роком, коли король Сигізмунд III Ваза надав привілей на місто генералу подільських земель Валентію-Александру Калиновському. До цього воно належало шляхетському роду Струсів.

Історія Тульчина — це калейдоскоп державних кордонів: місто входило до складу Речі Посполитої, недовго було сотенним містечком Брацлавського полку, з 1672 по 1699 рік перебувало під владою Османської імперії, а після другого поділу Речі Посполитої у 1793 році увійшло до Російської імперії.

Епоха Потоцьких: подільський Версаль

Справжній розквіт Тульчина розпочався 18 червня 1726 року, коли київський воєвода Франц Салезій Потоцький отримав місто та околиці. Згодом маєтності перейшли до його сина Станіслава "Щенсного" Потоцького, який у 1782 році розпочав будівництво палацово-паркового ансамблю "Хороше".

Цей ансамбль за масштабом і вишуканістю порівнювали з найкращими європейськими резиденціями. Над його створенням працювали француз Лакруа, голландець Меркс та англієць Міллер. Навколо палацу з'явилися рідкісні сорти дерев, екзотичні культури та породи худоби, що перетворило Тульчин на центр передової аграрної культури того часу.

Крізь випробування ХХ століття

Попри блиск палацу, Тульчин розвивався як ремісничий і торговельний осередок. У 1848 році тут з'явилася цукроварня, працювали шкіряний завод, млини, фабрики й дрібні підприємства. На початку ХХ століття місто підтримало революційні події 1905 року, а в 1917–1920 роках влада змінювалася між УНР, більшовиками, Директорією, денікінцями та гетьманськими військами.

Народження "Щедрика"

Особливе місце в історії Тульчина посідає Микола Леонтович. З 1908 року композитор працював у місті, створивши тут сотні хорових творів. Саме в Тульчині у 1914 році "народився" його безсмертний "Щедрик", який згодом став світовим різдвяним хітом.

Після повернення у 1919 році Леонтович заснував у Тульчині музичну школу й працював над оперою "На русалчин Великдень". Проте в січні 1921 року композитор був убитий агентом повітчека, обірвавши блискучу творчу кар'єру.

Сучасний Тульчин

З 1991 року Тульчин живе в незалежній Україні, розвиваючи промисловість, освіту та культуру. Головними туристичними магнітами міста залишаються палац Потоцьких — "подільський Версаль" — та музична спадщина Миколи Леонтовича.

Раніше "Телеграф" розповідав про місто, яке знаходиться усередині "річкової підкови". Свою назву воно отримало від перших поселенців, які за старих часів жили "за ліщиною".