Бригади повинні мати штатні евакуаційні підрозділи. Ставку на НРК робити не варто - Тетяна Чорновол

Військовослужбовиця Тетяна Чорновол озвучила необхідність важливої реформи для армії, яка стосуватиметься вивезення поранених із лінії вогню

Відео з красунчиком-ротним, який самотужки евакуював своїх поранених бійців на пікапі, розігнало по ФБ проблему, що НРК дуже повільні, і через це місії евакуації бійців часто трагічні. НРК із пораненими стають жертвами дронів, і дописувачі пишуть, що на фронті не вистачає швидких, невеликих, легкоброньованих евакавтомобілів для цієї місії.

Цілком згодна.

Однак проблема глобальніша: евакуація в армійській системі на 5 рік війни — це форс-мажор, до якого ніхто не готовий, і евакуації відбуваються в хаосі підручними засобами (винятки лише в окремих бригадах).

Отож вважаю за доцільне створення окремих штатних евакуаційних підрозділів в бригадах, забезпечених усім необхідним і найкращим.

Так, всі підрозділи бригади мають включатися в допомогу, але евакуаційні підрозділи мають мати все своє в одній команді. Там мають буди найкращі водії із зарплатами, як у штурмовиків, але крім цього — медики, пілоти, спеціалісти РЕБу, сапери (розміновувачі на БПЛА), а також профі: мисливці з дробовиком за дронами. Щодо техніки — не варто робити ставку на НРК, хоча теж має бути, але головний транспорт — невеликий швидкий бронемобіль з протимінним днищем.

І це реформа найнеобхідніша. Ви не уявляєте, як наявність професійних евакгруп поліпшувало би психологічний фон на фронті!

Всім хочеться сподіватися, що за ним приїдуть, порятують.

Я воюю 5 рік, і в мене найбільший страх, що щось трапиться з моїми, і ми будемо безпорадні. Бо проблеми евакуації будуть моїми проблемами, а в умовах невеликого взводу, я не можу виділяти ресурси на створення власної евакгрупи.

Тому я дуже обережна, але це війна… скрізь соломку не підстелиш.

І я з жахом згадую ту безпорадність і хаос, в який я потрапила, коли рік тому мій розрахунок ПТРК "Стугни" передали в сусідню бригаду на сусідню смугу, і о 4 ранку мене розбудили дзвінком: що один мій — 200, а другий — 300 (ворог застосував хімічну зброю). Евакуацію поклали на мене, крім того мене звинуватили, що на позиції було не четверо осіб, а двоє.

Тобто, якби загинули всі четверо, бригаду це би більше задовільнило (хоча на готовій позиції ТРК дві людини достататньо).

Поранений, якому допомогли з сусідньої позиціх, наче тримався молодцем, але, зрозуміло, що після хімічної зброї нам треба було поспішати.

Проте смуга — сусідня, ми її погано знали, у нас там була слабка взаємодія. Моє бойове авто з чудовим РЕБом і протимінним грейдером, яке рушило на евакуацію, підірвалося на протитанковій магнітній міні, скинутій із БПЛА. Добре, що був грейдер — люди цілі, але найкращі мої бійці, аж четверо, — жорстко контужені.

Друге авто пішло з бригади, але з моїм хлопцем, як провідником: знову протитанкова міна, але авто було навіть без грейдеру; міна вибухнула під капотом — водій без ніг, інші — контужені. Отож у тої бригади просто не було нормальної евакгрупи і евакпротоколу.

Третє авто теж з бригади чудом проскочило: пораненого і загиблого забрали…

Отож, одна евакуація — 7 трьохсотих. Один — "важкий", без ніг.

Евакуацію "Стугни" я вже провела без "допомоги" тієї бригади і без хаосу.

Ворожі БПЛА постійно мінували дорогу, але на тій смузі я знайшла друзів-прикордонників, які взяли контроль над дорогою. Дочекалися вікна в польотах дронів. Зробила з іншого пікапа евак, і з аутлендера евак для еваку на всяк випадок. На "нулі" сусіди — піхота з ТРО — допомогли зібрати майно. І ця евакуація пройшла нормально, бо організовувалася не на удачу.

Один FPV зустрівся по дорозі, але його заглушив наш РЕБ (зняли з першого підбитого авто і швидко відремонтували ).

Це я так детально описую для того, щоб показати, що немає нічого страшнішого хаосу. І щоб він не супроводжував евакуації, треба робити штатні, добре укомплектовані підрозділи.

А ще їм дуже потрібний спецтранспорт. Швидкий, легкоброньований, із протимінним днищем, але і максимально полегшений.

Ви уявляєте, як тоді ми мріяли про броньований евакавтомобіль? Для взводу така техніка — це занадто жирно, але я не розумію, чому такого евакавтомобіля не було у цілої бригади, якій нас передали?

Чому в армійській системі бракує такого простого рішення для такої необхідної справи?

Наш протимінний грейдер, який ми зварили самі, дуже допомагав нам із малими протипіхотними мінами. Але він ніяк не справлявся з тими ПТМ, які скидалися на дорогу (вага різних модифікацій 5-7 кг).

Проте для бронеавтомобілей ті протитанкові міни не були смертельні. Але не було у бригади такого авто…

До речі, коли підірвалося моє авто під час евакуації, а потім друге, позвонив мені тоді Пашинський, і переконував, що у Нацгвардії багато бронемашин "Новатор", і він знає командира на лінії, і той мені допоможе. Бо "Новатор" справиться.

Я то знаю, що так не працює. І навіть не розраховувала. Проте уявіть собі, раптом дзвонить командир.

І я памятаю, що у мене наче крила виросли, коли він назвався, я сприйняла його, як чудесного рятівника і вже уявляла, як ми врятуємо свого пораненого на бронемашині.

А потім він мене жорстоко обламав….Це був дзвінок з пропозицією покататися на "Новаторі" десь подалі від "нуля", наприклад у… Києві.

У мене серце тоді стиснулося і так і не розтиснулося від усвідомлення, що я ледь не втратила п'ятьох своїх хлопців через відсутність адекватних підходів до евакуації на фронті, через відсутність нормальних легкоброньованих авто в армії. Чому, зрештою, у Нацгвардії вони є, а в ЗСУ для евакуації немає?

Отож я рада, що гідний офіцер, який рятував своїх бійців, привернув увагу до цієї величезної проблеми.

Може, нас нарешті почують. Ми на фронті маємо право розраховувати на евакуацію.

P.S. На фото зображено те, що ми намудрили для безпечної логістики з нашого корча. Тоді ми пересувалися вночі. Тому на капоті термічне покриття. Синє, бо в цивільній зоні вдень краще бути синіми, ніж зеленими.

На даху — РЕБ під тазіками. Щоб знов таки антени не кидалися в очі, і для захисту.

Попереду — протимінний грейдер. Він або знімається, або в піднятому стані, як на фото, або опускається. Тоді резиновий кожух гребе по дорозі, а ціпки бьють по ямках.

На ціпках не фалоімітатори, а резинові шланги, бо без них ціпки вибивають іскри. Перший раз, коли ми так їхали, думали, що моск*лі увірують, побачивши наш зірковий екіпаж. Ми летіли в хмарі іскр через нічний степ. Певно, зі сторони це виглядало, як рух галактики через космос. Але все обійшлося.

Джерело: Facebook Тетяни Чорновол