Кремль вивів суперчуму? В США розповіли, як працюють російські біолабораторії

Росія не звітує про лабораторії, а Захід не має доступу: чим загрожує програма біозброї?

Розмови про можливий спалах чуми в Сибіру поступово вщухли, однак причина смерті співробітниці Іркутського протичумного інституту Дар’ї Шипілової і досі залишається нез’ясованою. Цей випадок привертає особливу увагу через давню історію досліджень чуми як біологічної зброї в Росії – про це йшлося під час заходу в американському аналітичному центрі Atlantic Council, повідомляє "Телеграф".

"Чому російський уряд так наполегливо намагався не допустити згадок слова "чума" в будь-яких повідомленнях ЗМІ? І якщо Росія стверджує, що пані Шипілова померла від позалікарняної пневмонії, чому у відповідь було вжито таких жорстких заходів у сфері громадського здоров’я? Чому не оприлюднити більше інформації про її діагноз і лікування, щоб розвіяти занепокоєння міжнародної спільноти?

Нарешті, чи були цензура та жорсткі заходи російської влади лише проявом поліцейської держави, на яку за правління Путіна перетворилася Росія, чи вони свідчать про щось значно тривожніше?" – звертає увагу Ґреґорі Кобленц, директор магістерської й докторської програм із біозахисту в Університеті Джорджа Мейсона.

Своєю чергою, асоційований професор медіа-лабораторії Массачусетського технологічного інституту Кевін Есвельт висуває два припущення. По-перше, померла Шипілова могла працювати не лише з чумою, а й з іншим патогеном, який виявився більш заразним. Наприклад, SARS-1 або MERS – це два небезпечні вірусні захворювання, спричинені коронавірусами.

"Оскільки російська сторона нічого не пояснила, ми маємо враховувати й можливість того, що вона мовчить саме тому, що інцидент міг бути пов’язаний із розробкою зброї", – заявив Есвельт.

Науковець ставить цілком логічне запитання: як росіянка могла померти від природного штаму чуми, якщо була вакцинована й мала отримати антибіотики, до яких будь-який лабораторний штам був би чутливим? Дійсно, це міг бути генетично модифікований вид інфекції, стійкий до ліків і здатний уникати розпізнавання імунною системою.

"Побоювання полягає в тому, що якщо росіяни вживали суворіших запобіжних заходів, ніж зазвичай вживають у разі чуми, це може свідчити про щось зовсім інше. І якщо це було пов’язано зі зброєю, то цього разу все обійшлося. Але ми маємо поставити запитання: чи готові ми до пандемічної зброї, створеної штучно?

Відповідь – ні. Технології для її створення вже існують, але ми абсолютно не готові до того рівня пандемічної зброї, який можна розробити за допомогою сучасної біотехнології. Така зброя суттєво відрізнялася б від традиційних видів біологічної зброї", – сказав Кевін Есвельт.

Натомість Ґреґорі Кобленц вважає, що події в Росії можна пояснити й набагато простішими причинами, та зовсім не обов’язково припускати існування "генетично модифікованої суперчуми".

"У Сибіру зараз сезон грипу. Можливо, вона повернулася додому, відчула нездужання, а на ранній стадії хвороби справді мала неспецифічні симптоми, схожі на грип. Тож вона могла подумати, що захворіла на щось інше.

І до того часу, як вона потрапила до лікарні, хвороба могла зайти надто далеко, щоб антибіотики вже могли допомогти. При цьому ми припускаємо, що в російській лікарні або навіть у протичумному інституті взагалі був достатній запас антибіотиків. Ми знаємо, що через санкції в Росії виникає дефіцит ліків, зокрема антибіотиків.

Є низка цілком буденних причин, через які людина, інфікована легеневою чумою, може померти", – сказав Кобленц.

При цьому масштаб і жорсткість реакції російських органів охорони здоров’я – із масовим карантином і навіть залученням силовиків до супроводу швидких – більше схожі на поведінку поліцейської держави, яка просто намагається приховати неприємний для себе інцидент.

Крім того, Шипілова могла припуститися помилки в лабораторії, злякатися за своє робоче місце й не повідомити вчасно про інцидент.

"Хоча людина її віку з добрим станом здоров’я зазвичай не помирає від пневмонії, таке все ж трапляється. Якщо ж у неї було якесь супутнє захворювання, воно могло спричинити тяжчий перебіг легеневої чуми або погіршити її стан", – додає Сонія Бен Уаграм-Ґормлі, асоційована професорка програм із біозахисту в Університеті Джорджа Мейсона.

Науковиця розповідає про протичумну систему – велику мережа лабораторій, створена ще за часів царської Росії для боротьби з інфекцією, яку завозили до країни з-за кордону. Згодом система почала займатися не лише завезеною чумою, а й локальними спалахами хвороб, зумовленими їхньою природною наявністю на території РФ. Тож ці установи працювали не лише з чумою, а й із туляремією, сибіркою, бруцельозом, геморагічними гарячками та холерою.

Згодом, завдяки експертизі та багаторічному досвіду роботи з патогенами, лабораторії залучили до програми розробки біологічної зброї.

"Вони виконували переважно завдання біологічного захисту. Тобто проводили певні дослідження, розробляли засоби діагностики, вакцини та інші контрзаходи для військових, а також для захисту населення на випадок війни із застосуванням біологічної зброї", – розповідає Уаграм-Ґормлі.

Проблема полягає в тому, що у сфері біологічної зброї дуже складно провести чітку межу між легітимними, суспільно корисними дослідженнями та роботами, пов’язаними зі створенням зброї. Після розпаду Радянського Союзу саме Росія успадкувала найбільшу та найстарішу у світі програму біозброї.

Москва зберегла щонайменше три закриті військові об’єкти, на яких за радянських часів розробляли та виробляли біологічну зброю. Приблизно десять років почалася модернізація цієї інфраструктури.

"Два роки тому Росія розпочала будівництво другої лабораторії четвертого рівня біобезпеки у Науково-дослідному інституті вірусології в Сергієвому Посаді.

Це вже друга лабораторія такого рівня на цій території. Важливо, що Росія не задекларувала жодну з них у межах Конвенції про біологічну зброю, хоча зобов’язана це зробити", – розповідає Ґреґорі Кобленц.

Для довідки: Конвенція про біологічну зброю – це міжнародна угода, яка повністю забороняє розробку, виробництво, накопичення та розповсюдження біологічної та токсинної зброї. Підписана у 1972 році та набрала чинності у 1975 році. Країни-учасниці зобов’язані знищити всі наявні запаси такої зброї та обладнання для її створення, а також не допомагати іншим державам у її розробці. Після розпаду СРСР Росія офіційно оголосила себе правонаступницею і підтвердила участь у цій угоді.

Побоювання щодо розбудови росіянами інфраструктури для біологічної зброї та ігнорування ними міжнародної Конвенції Кобленц називає абсолютно виправданими. Ситуацію ускладнює те, що західні держави не мають інструменту, який дозволяв би перевірити, чим саме займається Росія.

"Ці питання мають бути одним із головних пріоритетів нинішньої адміністрації США. А питання біологічного захисту має посісти значно важливіше місце в порядку денному НАТО, ніж воно займає зараз", – підсумував науковець.