Більшу частину життя провів у таборах та психлікарні: чому в СРСР хотіли знищити поета Зеновія Красівського (фото)

Смерть Зеновія Красівського, який боровся за свободу своєї країни, настала в результаті інсульту

Зеновій Красівський — одна з тих постатей, чиє життя виглядає майже неймовірною: підпільник, поет, дисидент, що провів у тюрмах і психлікарнях понад чверть століття, але так і не зламався.

Його історія захоплює силою духу та незламним прагненням української свободи. Детально про долю та діяльність земляка вирішив розповісти "Телеграф".

Зеновій Красівський: політв’язень радянського режиму, що боровся за Україну

Зеновій Михайлович Красівський народився 12 листопада 1929 року в селі Витвиця на Івано-Франківщині. Майбутній поет і правозахисник зростав у час, коли в Галичині активно діяли ОУН та УПА, що значною мірою вплинуло на формування його світогляду. У 1948 році його сім’ю, як і тисячі інших родин, депортували до Казахстану, однак сам Зеновій зумів утекти. До першого арешту 1949 року він жив підпільно в Карпатах і у Львові, де був тяжко поранений. Під час слідства витримав 21 добу безперервних допитів і зрештою був засуджений Особливою нарадою НКВС до п’яти років ув’язнення та довічного заслання. На той час йому було всього 20 років. Покарання відбував у Архангельській області на лісозаготівлях. У 1953 році його звільнили та направили до Караганди, де перебувала його родина. Там він працював на шахті, але у 1957 році зазнав тяжкої травми та отримав інвалідність.

Другий арешт відбувся у 1959 році — Красівського звинуватили у "поширенні націоналістичних настроїв", проте й цього разу йому вдалося втекти. Згодом він повернувся в Україну, вступив на філологічний факультет Львівського університету та паралельно працював у бібліографічному відділі наукової бібліотеки.

У 1963–1964 роках він долучився до створення Українського національного фронту — нелегальної організації, що відстоювала ідею незалежної України. Красівський підготував документ "Тактика Українського національного фронту", у якому виклав основні засади руху. Члени УНФ планували діяти переважно мирними методами, а застосування сили допускали лише в крайніх випадках. Саме в цей час було започатковано випуск підпільного журналу "Воля і Батьківщина", перші номери якого друкували на горищі будинку Красівського. Загалом організація охоплювала понад 150 учасників у Львові, Івано-Франківську та інших регіонах України.

У березні 1966 року УНФ підготував гучний "Меморандум до XXIII з’їзду КПРС", у якому критикував радянську національну політику та вимагав повернення українцям їхніх прав — припинення репресій, русифікації та переслідувань інтелігенції. Після цього КДБ розпочав масштабні пошуки членів організації. У квітні УНФ видав ще одну заяву, де наголошував, що український рух виник не під впливом іноземних розвідок, а є волею самого народу.

У березні 1967 року були арештовані керівники УНФ, серед них і Зеновій Красівський. Його судили за звинуваченням у "зраді Батьківщини" і присудили 12 років ув’язнення — п’ять у тюрмі та сім у таборах суворого режиму, а також п’ять років заслання. Перебуваючи у Владимирському централі, він написав збірку "Невольницькі плачі" та поему "Тріумф сатани".

У 1972 році проти Красівського сфабрикували нову справу, цього разу за "антирадянську агітацію". Його примусово направили до психіатричної лікарні у Смоленську, а потім — до Львова і Бережан. Саме в умовах каральної психіатрії він провів шість років. У 1979 році одружився з Оленою Антонів, яка оформила опіку над ним, адже офіційна медицина визнала його "параноїдальним шизофреніком". У тому ж році Красівський став членом Української Гельсінської групи.

У березні 1980 року його затримали знову та направили "досиджувати" невідбутий термін. Спершу він перебував у пермських таборах, а пізніше — на засланні в Тюменській області. Загалом у таборах, тюрмах та психлікарнях Зеновій Красівський провів 26 років.

У 1985 році він повернувся в Україну, а через два роки став секретарем Української Гельсінської спілки. Після трагічної загибелі дружини в 1986 році він активно займався громадською діяльністю, підтримував відновлення УГКЦ та долучався до будівництва жіночого монастиря в Горшеві. У 1990 році став одним із ініціаторів створення політичного об’єднання "Державна самостійність України", а також заснував журнал "Українські проблеми".

Під час виступів Красівський наголошував на небезпеці російського імперіалізму та закликав українців берегти свою мову, культуру та державність. Помер він 20 вересня 1991 року в Моршині внаслідок інсульту. У рідному краї його пам’ятають як поета, ідеолога національно-визвольного руху та почесного громадянина Долини.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, чому обірвалось життя українського тренера Ігоря Турчина. Його серце зупинилось посеред матчу у роздягальні.