Останніми словами був гімн України: чим відомий Ярослав Старух, якого катували майже все життя (фото)

Після втечі з німецького допиту в 1943 році Ярослав Старух прийшов працювати на радіостанцію, де завів роман із секретаркою, і вона від нього завагітніла

Ярослав Старух протягом ХХ століття залишався маловідомим в Україні, хоча цей діяч українського підпілля відіграв помітну роль у національно-визвольному русі та неодноразово намагався налагодити діалог між українцями й поляками під час Другої світової війни.

Однак, попри свою діяльність, у польській історичній пам’яті він часто фігурує як злочинець. Детальніше про ідеолога і провідника ОУН на Закерзонні, публіциста та військового діяча українського визвольного руху розповіли на YouTube-каналі "Історія для дорослих".

Шлях Ярослава Старуха: біографія, доробок, арешти, військова діяльність та цікаві історії з життя

Фотографії Старуха зберегли риси людини щирої, але виснаженої подіями свого часу. Переважну частину дорослого життя він провів у польських та німецьких тюрмах, а уникаючи радянського арешту, намагався накласти на себе руки. Загинув, коли йому було лише 36 років.

Ще за життя Старух став фігурою, що постійно перебувала між підпільною роботою, втечами та арештами. Його псевдоніми — Лавр, Ярлан, Сивий, Стяг та Синій. Середній псевдонім він отримав за те, що він передчасно посивів під час катувань. Він неодноразово намагався покінчити з життям через тортури. Його співкамерник Іван Шевчук згадував, що Старох, побитий до невпізнанності, просив допомогти звести рахунки з життям. Перша спроба провалилася – петля обірвалася, друга – вцілів, але зламалася віконна рама.

Життєпис

Старух походив із родини з виразними національними традиціями. Дід Михайло Старох народився на Лемківщині в Австро-Угорській імперії і мав талант до публічних виступів. Він був війтом села та депутатом місцевого сеймика. Батько Тимотей Старох також займався політикою, був арештований російською владою під час Першої світової війни, засланий, а після звільнення брав участь у створенні Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Потрапивши до польської в’язниці, він захворів на туберкульоз і помер, коли Ярославові було 13 років. Тож шлях Ярослава до українського руху був фактично зумовлений. Він належав до "Пласту", а пізніше — до Організації українських націоналістів, де відповідав за пропаганду і підпільні видання.

Перший арешт

Перший арешт Старуха стався у 1930 році після хвилі диверсій, на які польська влада відповіла масовими репресіями проти українців. Під час зустрічі з комісаром Квасніцьким його затримали через пластовий однострій і випадковий бутерброд, який сприйняли як бомбу. Арешт тривав кілька днів.

У 1934 році після вбивства польського міністра внутрішніх справ почалися масові арешти, і Старох потрапив до Берези Картузької. Там він витримував катування, залишаючись життєрадісним, що дратувало катів.

Після короткого ув’язнення він намагався вести нормальне життя, навчатися і зустрічатися з дівчиною Ганною, але постійно займався організаційною роботою. Старох створював структури ОУН на Волині, де галичанам було складно діяти, але завдяки його енергії та допомозі місцевих робота була ефективною.

Другий арешт

У 1937 році його знову заарештувала польська влада та катувала. Вдалося відбути лише два роки з тринадцяти.

Після розпаду Польщі у 1939 році Старух повернувся до активної діяльності в ОУН. У часи німецької окупації Львова у 1941 році Ярослав Старох, відомий як Славко, активно організовував українське життя у місті. Він очолив редакцію підпільного радіо "Афродіта", забезпечував мовлення українською, проводив мітинги, організовував збори й вибори місцевих органів влади. Саме тут він познайомився зі Зіною Валя, яка спочатку суворо редагувала його тексти, перекреслюючи майже кожне слово червоним, що нерідко викликало конфлікти між ними. Проте згодом ця робота переросла у дружбу, а Зіна стала диктором радіостанції.

У катівнях гестапо

У 1941–1942 роках німці розпочали масові арешти українських активістів після викриття зв’язкового Юрка Кравчука, відомого під псевдо Борис. Гестапівець Віллі Вірзінг, застосовуючи жорстокі методи катувань, вивідав інформацію, що дозволила за короткий час заарештувати десятки, якщо не сотні членів ОУН. Одним із тих, кого спіймали, став і Ярослав Старох.

Як описує один зі свідків, під час затримання Старох зустрів провокаторку, яка нібито мала допомогти втекти іншому члену ОУН – Любомирові. В темряві, біля єзуїтського саду, з-за кущів несподівано вискочили гестапівці, і Старох не встиг скористатися зброєю. Почалася низка жорстоких катувань: удари по всьому тілу, тортури дрючками тривали годинами, пальці та ребра були зламані, грудна клітка й легені відчували страшний біль. Проте навіть у цих умовах він зберігав ясність розуму, описуючи місця розташування друкарень та командирів ОУН, чим рятував інших від переслідувань.

Спроби втечі та життя після катівні

Неодноразові спроби самогубства Староха не мали успіху, а одного разу, під час конвоювання на допит, він вирвався і спробував втекти, лише щоб бути спійманим пасажирами трамваю, які передали його німцям. В’язничні лікарі та співкамерники, зокрема лікар Бодик і поляк Олег Садовський, допомогли Староху налагодити зв’язки та продовжити діяльність підпільника.

У 1943 році, після втечі з німецького допиту завдяки хитрощам і втручанню Ірини Леонтович, Старох опинився в Карпатах і взяв на себе керівництво радіостанцією "Вільна Україна" – кодова назва "Афродіта". Він продовжував вести ефір українською мовою, підтримував підпільну мережу гумором і жартами, а також піднімав моральний дух колег, попри жахливі фізичні травми, отримані під час тортур.

У Карпатах Старох почав роман із секретаркою радіо Іриною Гевак, яка стала вагітною. Через небезпеку війни та обмежені можливості контакту, їхні стосунки розвивалися під постійним ризиком. Народження дитини у грудні 1944 року відбулося за екстремальних умов, Ірина залишила дитину на подругу і продовжила виконувати завдання Староха, адже вона його підлегла.

Останні роки життя

У 1945–1947 роках Старох очолював підпільну діяльність ОУН на Закерзонні – територіях Західної України, що опинилися під польською юрисдикцією після війни. Він жив у постійній конспірації, майже два роки під землею, з мінімальним доступом до світла та їжі. Протягом цього часу Старох не лише координував роботу організації, а й підтримував бойовий дух підлеглих, закликаючи зберігати гумор і віру у справу, навіть перед обличчям смертельної небезпеки.

17 вересня 1947 року польські війська натрапили на криївку Староха. Повстанці відмовилися здаватися, і конфлікт завершився трагічно: Ярослав Старох загинув разом зі своїми охоронцями Чорноморцем, Донським, Змієнком та секретарем Ігорем, останніми словами яких був гімн України. Старох, не бажаючи здаватись у полон, застрелився.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про цікавий факт зі життя політичного діяча та письменника Володимир Винниченко — він ледве не втопився через спір.