Меценат, що віддавав все Україні, а помер у бідності: правда про Євгена Чикаленка (фото)

Найбільший меценат України опинився без копійки в старості

Євген Чикаленко народився в багатій родині, але все життя присвятив Україні, ставши великим землевласником, видавцем і меценатом української культури. Він підтримував письменників, фінансував першу щоденну українську газету "Рада" та залишив по собі слід у історії держави.

Його життя сповнене пригод, відданості справі та несподіваних рішень, які змінювали долю України. Детальніше про нього вирішив написати "Телеграф", взявши дані з "Uahistory".

Меценат Євген Чикаленко роками підтримував українських письменників, науковців, культурних діячів, журналістів та видавництв, але коли допомога знадобилася вже йому — поруч нікого не виявилось

Євген Харлампович Чикаленко народився 9 грудня 1861 року в селі Перешори на Херсонщині. Дитинство у нього було непростим: батьки розійшлися, і всі діти залишилися з батьком. Змалку хлопець звик до роботи серед селянських дітей, а в Одесі під час навчання його дражнили за рідну українську мову. Проте він не зламався: почувши українську пісню на святі, відчув гордість за свою країну і почав відстоювати себе.

Коли Євгенові було 10, після смерті батька його опікою зайнявся дядько Петро, який дав дітям землю, а сам жив господарем. Дядько відправив його до Єлісаветградської школи, де хлопець познайомився з майбутніми відомими діячами культури і захопився українським театром, що вплинуло на його подальше життя.

Протягом шести років він навчався за однією партою з Панасом Тобілевичем, який пізніше став відомим актором Панасом Саксаганським. У їхньому класі також навчався Олександр Тарковський — батько поета Арсенія Тарковського та дід режисера Андрія Тарковського. Євген познайомився і з іншими братами Тобілевичами — Миколою Садовським та Іваном Карпенком-Карим, адже жив у квартирі Тобілевичів. Саме тоді він захопився аматорським українським театром Марка Кропивницького.

Далі Євген навчався в Харківському університеті, де познайомився з Марією Садиковою і одружився. Дядько спочатку запросив придане в розмірі 1200 десятин землі, але у дівчини було всього 7. Однак пізніше благословив їх . Загалом у подружжя було п'ятеро дітей — Ганна, Вікторія, Левко, Петро та Іван.

У 24 роки його за участь у таємному народовольчому гуртку вислали до Перешорів, де він жив під наглядом поліції п’ять років, одночасно керуючи великим господарством і отримуючи хороший прибуток.

Чикаленко активно розвивав сільське господарство, написав популярні книги "Розмови про сільське хазяйство", створив бібліотеку та займався культурними проєктами. Після смерті дядька він отримав у власність значну землю, частину продав селянам, а частину купив на Полтавщині, продовжуючи підтримувати освіту і культуру.

З 1894 року сім’я Чикаленків жила в Одесі. Євген став членом української Громади, фінансував видання, музичні збірки та підтримував письменників. Після смерті 8-річної доньки він віддав кошти на громадські справи. Переїхавши до Києва, він купив дім у "українському кварталі" і продовжив підтримувати пресу та науковців.

Євген Чикаленко багато допомагав Україні і українській культурі своїми грошима. Він оплатив видання "Русско-українського словаря", підтримував журнал "Киевская Старина", платив українським письменникам і створив фонд для допомоги письменникам у Львові. Також він фінансував тижневик "Селянин" і допомагав молоді їхати на навчання, а щоб українці молилися рідною мовою, оплатив переклад Біблії.

У 1910 році Чикаленко купив землю в Алупці, щоб збудувати пансіон для українських письменників. Він вважав, що Україні потрібна щоденна газета, і власним коштом видавав "Раду", навіть ризикуючи своїм здоров’ям та статками. Він підтримував різні українські партії, аби вони були справді українськими, і допомагав письменникам, які потрапляли у біду, наприклад Вінниченку, заплативши йому заставу в тюрмі.

Особисте життя Євгена було непростим: він довго мовчав про кохання до племінниці Юлії Садик, але зрештою вони почали жити разом у Києві та Перешорах, а Марії Чикаленко залишили маєток у Кононівці. Його діти довго не спілкувалися з батьком, але згодом помирилися.

У 1917 році він став одним із засновників Української Центральної Ради і міг очолити її, але через хворобу поступився Михайлу Грушевському. Він розумів, що державу треба будувати на середньому класі землевласників, бо біднота не зможе її підтримати. У 1918 році йому пропонували стати гетьманом, але він відмовився на користь Павла Скоропадського.

Після революцій Чикаленко жив у еміграції в Австрії та Чехії у бідності, хворів і намагався сам заробляти на життя. Він продовжував підтримувати українських письменників і навчання молоді. Дехто навіть пропонував йому роботу за смішні гроші, принижуючи людину, яка колись допомагала всім навколо.

З Юлією Садик вони прожили майже двадцять років у цивільному шлюбі. Вона померла першою, а його напівголодне життя й хвороби довели виразку до раку. Його здоров’я погіршилося, виразка шлунка переросла в рак, а українська газета в Нью-Йорку збирала гроші на його лікування.

Євген Чикаленко помер 20 червня 1929 року у Чехії. Він заповів кремувати тіло і розвіяти попіл над українською землею без показних промов і квітів. Він залишив по собі приклад людини, яка все своє багатство і сили присвятила Україні, її культурі та освіті.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, яким було життя Бориса Грінченка, який народився у російськомовній родині та став "батьком" українського словника.