Народився у російськомовній родині та став "батьком" українського словника: які таємниці приховує життя Бориса Грінченка (фото)

Борис Грінченко, автор першого тлумачного "Словника української мови", ще з дитинства захоплювався книгами й тоді ж почав писати перші вірші. Його життя було сповнене випробувань, але, попри це, він постійно боровся за українську незалежність.

"Телеграф" вирішив розповісти про життя українського письменника та громадсько-культурного діяча, а саме ким він працював, чому його заарештували та як народився "Словник української мови" в 4-томах.

Борис Грінченко: як хлопчик із Харківщини став творцем першого словника української мови

Борис Грінченко з’явився на світ 9 грудня 1863 року на Харківщині, у невеликому хуторі Вільховий Яр. Його батько, Дмитро Грінченко, був штаб-ротмістром, а мати, Поліксенія Літарьова, – донькою полковника. У родині говорили російською, і Борис з раннього дитинства опанував цю мову. Уже в п’ять років він навчився читати та швидко переглянув усю батьківську бібліотеку. Найсильніше на нього вплинули "Тарас Бульба" Гоголя та "Кобзар" Шевченка. Саме після цього він почав вивчати українську і пробував писати перші вірші. Пізніше навіть його мама навчилася української, щоб читати твори сина.

У 1874-1879 році Борис вступив до Харківського реального училища, але завершити навчання не зміг. На четвертому курсі він зблизився з народниками та почав читати заборонену літературу. Через це його заарештували й кілька місяців утримували у в’язниці, намагаючись витягти інформацію про гурток, який планував замах на Олександра ІІ. Попри тиск, погрози і хворобу, яку він отримав у тюрмі (тут Грінченко заразився туберкульозом), Борис нікого не видав. Після звільнення його виключили з училища.

Наступний рік Борис провів у батьків, присвятивши себе самоосвіті: опанував німецьку, французьку, а пізніше – чеську, польську, трохи італійську й норвезьку. Потім він вирушив пішки до Харкова, аби знайти роботу. Спочатку працював дрібним службовцем у казенній палаті, а, мешкаючи в сім’ї шевця, навчився ремонтувати й шити чоботи, щоб підробляти.

Наполегливе навчання дало результати: Борис склав іспити на народного вчителя. З 1881 року він викладав у школах Харківщини, Сумщини та Катеринославщини. Його непокоїло, що діти навчалися виключно російською, тому він створював українські оповідання й підручники – "Рідне слово" та "Українська граматка". Через мовне питання Грінченко навіть відмовився брати участь у святкуванні 30-річчя школи Христини Алчевської.

У 1883 році на літніх учительських курсах у Змієві він познайомився з Марією Гладиліною, яка стала його дружиною та відомою письменницею під псевдонімом М. Загірня. У подружжя народилася донька Анастасія, яка згодом навчалася у Львові й активно брала участь у робітничому русі.

У 1894 році Грінченко переїхав до Чернігова, де працював у земстві та організував доступне видавництво для народу. Разом із дружиною вони редагували та випускали книги: понад 45 видань загальним тиражем понад 180 тисяч примірників. Подружжя також впорядкувало каталог музею старожитностей Тарновського, який містив 758 експонатів, пов’язаних із Шевченком, а Борис активно збирав фольклорні матеріали, що згодом увійшли до тритомної етнографічної праці.

У 1902 році він переїхав до Києва, де займався громадською діяльністю та просвітництвом. У 1905 році став одним із засновників Всеукраїнської учительської спілки.

У 1907 році разом із дружиною Борис почав роботу над чотиритомним тлумачним словником української мови. Спочатку він мав лише редагувати матеріал, але в процесі значно розширив його. Словник містив близько 70 тисяч слів, вийшов у 1907–1909 роках і отримав премію Російської академії наук. У 1920-х він став основою українського правопису.

Також у Києві Грінченко заснував першу публічну бібліотеку. Книги не видавали додому, але відвідувачі могли вільно читати їх на місці. У заповіті він просив зберегти її окремо та називати "Бібліотекою Марії і Бориса Грінченків".

Тривала робота й особисті трагедії – арешт, смерть доньки та онука – підірвали його здоров’я. У 1909 році він поїхав до Італії лікувати туберкульоз, але врятувати життя вже не вдалося.

Борис Грінченко помер 6 травня 1910 року в італійському містечку Оспедалетті. Його тіло перевезли до Києва, де поховали на Байковому кладовищі.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про життя екзотичної танцівниці, куртизанки та однієї з найвідоміших шпигунок Першої світової війни Маргарет Геертрейд Зелле або ж Мата Харі.