Врятував життя тисячам, а сам помер від інфаркту. Як Микола Амосов змінив медицину (фото)

Геніальний українець, якого назвали другим після Ярослава Мудрого

Микола Амосов — людина, без якої сучасна медицина виглядала б інакше. Він врятував тисячі пацієнтів, створив власні наукові школи й прославився далеко за межами країни.

Він став символом професійної відданості й сміливих рішень, які змінили підходи до лікування серця та розвитку науки. Та за видатними досягненнями стоїть непроста історія шляху. Чому про нього говорять досі, написав "Телеграф".

На початку другої декади грудня, а саме 12-го, в Україні вшановують памʼять Миколи Амосова — видатного кардіохірурга, науковця, мислителя та одного з найбільш відомих медиків XX століття. Він прожив майже 90 років і працював хірургом до глибокої старості, буквально тримаючи скальпель у руках до 80 років.

Микола Амосов залишив після себе величезну спадщину: понад 400 наукових праць, серед яких 19 монографій. Його книги перекладали й перевидавали у США, Німеччині, Японії, Болгарії та інших країнах. В інституті, який він створив у Києві, підготували понад 40 докторів і більш як 150 кандидатів наук, багато з яких пізніше очолили провідні наукові центри.

Амосов був відомий не лише як хірург, а і як письменник. Такі його твори, як "Думки та серце", "Записки з майбутнього", "ППГ-2266", "Книга про щастя та нещастя" неодноразово виходили як в Україні, так і за кордоном. Його літературні роботи вирізняються філософським підходом, чесністю та глибоким аналізом життя.

Він активно займався й громадською діяльністю: був депутатом Верховної Ради СРСР чотирьох скликань, отримав численні нагороди СРСР та України. У 2003 році Інститут серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України офіційно назвали на честь Амосова. А у 2008 році за результатами національного проєкту "Великі українці" він посів друге місце — одразу після Ярослава Мудрого.

Від сина селян до залізного кардіохірурга: неймовірна історія Миколи Амосова

Микола Амосов виріс у простій селянській сімʼї поблизу міста Череповця, що в Російській Федерації. Його мати була повитухою, а батько, повернувшись з фронту після Першої світової, пізніше пішов з родини. Після навчання у школі, яке тривало з 12 до 18 років, юний Амосов обрав технічний напрям і вступив до механічного технікуму.

На початку 1930-х він працював у Архангельську, де керував зміною робітників на електростанції при лісопильному заводі. Попри роботу, продовжував здобувати освіту: спершу в індустріальному інституті заочно, а згодом — у медичному інституті того ж міста. Медицину закінчив із відзнакою, а його дипломна робота демонструвала його інженерне бачення й широту інтересів — проєкт великого літака з паровою турбіною.

У 1940 році Амосов отримав і диплом інженера. До початку війни він працював хірургом у Череповці, а коли почалася Друга світова, став головним хірургом у пересувному госпіталі. Пізніше продовжив медичну практику в Москві.

У 1952 році він переїхав до Києва, де прожив майже 50 років. Саме тут сформувалася його пристрасть до кардіохірургії — сфери, яка згодом зробила його імʼя всесвітньо відомим. Уже в 1953 році він захистив докторську дисертацію, а через два роки вперше в Україні розпочав проводити операції на серці для лікування складних вад. Тоді ж очолив новостворену кафедру грудної хірургії, а згодом — першу в країні кафедру анестезіології.

У 1958 році Амосов одним із перших у СРСР почав використовувати штучний кровообіг, а разом з ученими Інституту кібернетики досліджував роботу серця на новому на той час науковому рівні. У 1963 році він здійснив перше в країні протезування мітрального клапана, а вже невдовзі створив антитромботичні протези, що стали новаторським рішенням для світової медицини.

Наукові інтереси Амосова виходили далеко за межі медицини. З кінця 1950-х до 1990 року він очолював напрям біологічної кібернетики в Інституті кібернетики НАН України. У 60–70-х роках працював над проєктами штучного інтелекту та разом із колегами створив перших автономних роботів із нейронним управлінням — на той час це було революційне досягнення.

Під його керівництвом проводилися масштабні наукові дослідження: від моделювання роботи серцево-судинної системи до спроб математично описати психічні процеси та окремі аспекти поведінки людини. За ці роботи Амосов двічі отримав Державну премію України.

У 1983 році клініку, якою він керував, реорганізували в Київський інститут серцевої хірургії. Нині там щороку проводять близько трьох тисяч операцій. Амосов став першим директором інституту й залишався почесним керівником навіть після виходу з адміністративної посади.

Протягом життя він був членом низки міжнародних медичних і наукових організацій, входив до редакційних рад спеціалізованих журналів та довгий час представляв інтереси громадян у Верховній Раді СРСР.

Микола Амосов помер 12 грудня 2002 року від інфаркту міокарда. Похований у Києві на Байковому кладовищі, де у 2003 році встановили його пам’ятник.

Один із записів у щоденнику Миколи Амосова

Автор тексту підбиває підсумки свого життя. Він говорить про тяжкі переживання через смерть пацієнтів і відчуття безсилля, але визнає, що його головною справою була хірургія. Він врятував тисячі людей, створив клініку та інститут, підготував багатьох лікарів. Інші його заняття — книги, кібeрнетика, філософія — були важливими, але не такими результативними. Якби міг прожити життя знову, все одно обрав би хірургію.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про мецената Євгена Чикаленка, який роками підтримував українських письменників, науковців, культурних діячів, журналістів та видавництв, але помер у бідності.