Не солодкий десерт, а село на Хмельниччині: що відомо про населений пункт з "апетитною" назвою

На карті Хмельниччини є село, яке легко оминути поглядом, але важко забути після першого знайомства. Воно маленьке, тихе, з несподіваною назвою й кількома версіями її походження — ніби стара подільська загадка, захована між полями. Звучить просто, а за ним — історія та легенди.

Що варто знати

• Назва села оповита переказами — від згадок про походи Богдана Хмельницького до історії першого поселенця
• Село є одним із небагатьох сіл регіону, де чисельність населення тримається на рівні понад дві сотні мешканців

Точна дата заснування Пишок достеменно не відома, але, як і багато сіл Поділля, він має давнє народне коріння. Станом на початок 2000-х років населення становило близько 308 осіб, зараз — 230 осіб, і це один із небагатьох поселень регіону, де кількість мешканців тримається у межах кількох сотень.

Назва села має кілька тлумачень, і жодне з них не є остаточно підтвердженим, але про це говорили місцеві жителі:

• Гірська місцевість. Дехто пов’язує назву з тим, що територія навколо села була довго нерівною й "тягнулася пішки", і саме так люди описували шлях між кутками та городами.
• Історична легенда. Інша версія говорить, що назва пов’язана з тим, що один із перших поселенців, на ім'я Пєшка (Пішка) дав назву селу, яка згодом закріпилась у розмовній мові.
• Богдан Хмельницький. За народними переказами, після однієї з битв гетьман і козаки йшли пішки цією місцевістю, і пам’ять про цю подію закріпилась у назві.

Незважаючи на малу площу та невелике населення, тут є кілька вулиць з власними назвами — від Вишневої до Перемоги та Молодіжної. Інфрастурктура тут не дуже розвинена, але є стаціонарне відділення Укрпошти.

У селі був маєток, який належав Юзефі Валевській — польській пані. У XIX столітті маєток перейшов до нового власника — його викупив Адам Осташевський — офіцер повстання Тадеуша Костюшка. Саме Осташевському, за припущеннями істориків, належить будівництво дерев’яної садиби, що простояла аж до Першої світової війни.

Будинок мав один поверх, але його центральна частина була двоповерховою і симетричною — на три віконні осі. Перед центральним входом розташовувався портик із чотирма колонами, над яким був балкон. Фасади садиби були оштукатурені та пофарбовані в білий колір, а дах — чотирисхилий, із двосхилим завершенням над центральною частиною — покривали дерев’яним ґонтом.

Раніше "Телеграф" розповідав, що відомо про найбільше село України. Воно поєднує сучасну інфраструктуру та вигідне розташування під Києвом.