Шепіт чути за 60 метрів: де в Україні знаходиться сад у вигляді амфітеатру

Це місце створили для вирощування теплолюбних культур

У Краснокутському районі Харківської області, неподалік від села Городнє, є місце, де ландшафт замислювався як практичне інженерне рішення, а з часом став однією з найнезвичайніших пам’яток регіону. Це колишній фруктовий сад, який завдяки своїй формі та устрою отримав назву співаючі тераси.

"Телеграф" пропонує дізнатись, як виглядає це незвичайне місце.

Як з’явився незвичайний сад

Співочі тераси були створені наприкінці XIX століття за ініціативою відомого підприємця і цукрозаводчика Павла Харитоненка. Землі в районі Городнього належали йому, і саме тут він виводив нові сорти цукрових буряків і плодових дерев.

Однак природні умови виявилися не найпридатнішими для теплолюбних культур. Схил балки, холодні вітри та особливості ґрунту ускладнювали завдання. Тоді Харитоненко вирішив створити систему терас, яка одночасно зміцнювала б схил і формувала особливий мікроклімат.

На південно-західному схилі звели шість ярусів, укріплених товстими цегляними стінами. Тераси розташовувалися дугою, одна під одною, і спускалися до нижнього майданчика, що нагадував сцену. Таке розташування дозволяло рослинам отримувати максимум сонячного світла протягом дня і водночас захищало їх від вітру.

Кожна стіна досягала приблизно чотирьох метрів у висоту і близько десяти метрів у ширину. Цегляна кладка накопичувала тепло вдень і поступово віддавала його вночі, створюючи м’якші умови для рослин. Додатково була продумана система поливу. Воду за потреби качали з річки Мерли, а подавалася вона трубами, вбудованими безпосередньо в цегляну конструкцію. Залишки цієї системи збереглися до наших днів.

Екзотика на Харківщині

Завдяки продуманій конструкції на терасах вдалося вирощувати культури, які зазвичай не приживалися в Харківській області. Серед дерев були й карликові яблуні, що відзначалися гарною врожайністю.

З часом від цього різноманіття залишилися переважно яблуні. У радянський період сад частково впорядковували, але в останні десятиліття він опинився без системного догляду. Втім сама конструкція терас збереглася, як і їхня головна особливість — незвичайна акустика.

Чому тераси "співають"

Форма амфітеатру виявилася не лише зручною для вирощування рослин. Дугове розташування стін підсилює будь-які коливання повітря. Навіть тихий голос, вимовлений біля центральних сходів, можна чітко почути на відстані до 60 метрів.

У вітряну погоду цей ефект стає особливо помітним. Шелест листя, пташині голоси і навіть свист вітру в старих трубах складаються у своєрідну звукову картину. Саме через це відчуття "живого" звучання тераси і отримали свою назву.

Цю особливість помітили ще за життя Харитоненка. На нижньому майданчику, який слугував сценою, влаштовували концерти просто неба. За спогадами, тут виступали запрошені виконавці, а серед гостей називали і Федора Шаляпіна.

Із самими терасами також пов’язані легенди. Одна з них говорить про наявність підземних ходів під амфітеатром. Але підтверджень цьому не знайшлося.