Земля замість вугілля для лікарень і дитячих інтернатів: як ділки отримують мільйони з бюджету

Картель роками постачав для дітей, хворих та ув'язнених непридатне для опалення сміття

Поки Нацполіція та АМКУ звітують про викриття масштабного вугільного картелю, який постачав псевдовугілля в українські лікарні, дитячі інтернати та пенітенціарні установи, організатори схеми зовсім не налякані: замість отримати покарання, підприємливі ділки висадили на Prozorro свіжий десант фірм-новачків. Їхня головна зброя проти закону — офіційний державний сертифікат якості.

"Телеграф" з’ясував, як за допомогою одного мішка "правильного" вугілля компанії отримують легальне алібі на постачання тонн бруду і каміння, а чиновники АМКУ зв'язують руки принциповим замовникам, захищаючи право ділків заробляти на сурогаті.

Викриття картелю та фальсифікату: з чого все почалося

Гучний скандал в медіа вибухнув після того, як Антимонопольний комітет України на початку вересня ухвалив рішення № 682-р. Цим документом було зафіксовано змову на постачанні кам'яного вугілля та паливних пелетів до виправних установ, навчальних та медичних закладів. "Відзначилися" ТОВ "Західмаркет", ПП "Нафтоагросервіс", ТОВ "Ресурси Батьківщини", ТОВ "Промтопресурс" та їхній незмінний партнер ТОВ "Енерго Восток Антрацит".

АМКУ дійшов висновку, що ці компанії спотворили результати 15 великих тендерів загальною очікуваною вартістю понад 91 млн гривень. Покаранням за це став штраф, що перевищив 4,2 млн грн, та включення до "чорного списку" із повним трирічним баном на державні закупівлі.

Підставою для жорсткого вердикту антимонопольників була низка очевидних спільних рис, які ділки навіть не намагалися якісно приховати у реєстрах. Аналіз даних аналітичної системи YouControl доводить: за спиною нібито незалежних конкурентів стоїть єдиний кадровий та географічний центр з вираженим "донецьким" корінням.

Ядром і головним вигодонабувачем схеми виступає ТОВ "Енерго Восток Антрацит", створене у 2016 році зі статутним капіталом усього 5 000 грн. Фірма офіційно прописана у Києві на вул. Лариси Руденко, 6а, проте у контрактах на Prozorro у 2023-2025 роках вказувала адресу матеріально-технічної бази на Донеччині — у селі Багатир Волноваського району (перебувало тривалий час в "сірій зоні", а з літа 2025 – під контролем росіян).

Засновником у реєстрах значиться Юрій Сливинський, а директором — Евеліна Сливинська. Втім, історичні та фінансові сліди компанії ведуть до реальних бенефіціарів — вихідців із Донеччини Руслана Брагіна та Олександра Сосюри.

Павутина пов'язаності інших чотирьох "конкурентів" у реєстрах теж очевидна. До прикладу, керівником компанії-"суперника" ТОВ "Західмаркет" значиться Сергій Глухов, який раніше офіційно обіймав посаду директора у ТОВ "Енерго Восток Антрацит". З іншими двома фірмами, ТОВ "Ресурси Батьківщини" та ТОВ "Промтопресурс", фігуранти пішли ще простішим шляхом: керівником обох компаній-учасниць торгів одночасно є одна й та сама людина — Вероніка Стайловська.

Як з'ясував "Телеграф", паралельно з антимонопольниками пулом компаній зацікавилися правоохоронці. Головне слідче управління Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу генерального прокурора веде досудове розслідування у масштабному кримінальному провадженні № 12020210000000481 (за ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 364 КК України). Матеріали кримінальних ухвал Печерського райсуду м. Києва підтверджують: під прикриттям цієї "паперової конкуренції" на торгах могла діяти стійка організована група під керівництвом Брагіна та Сосюри.

Синдикат роками систематично привласнював мільйони бюджетних коштів. Схема виглядала так: замість сортового висококалорійного вугілля до котелень лікарень, дитячих інтернатів та шкіл, а також виправних закладів везли неякісну та небезпечну для обладнання суміш із вугільного пилу, пустої породи, каміння та землі. Держава платила мільйони за тепло для дітей, хворих і ув’язнених, а отримувала тонни непридатного для спалювання сміття.

"Не горіло й смерділо сміттям": у чому суть претензій до постачальників

"Телеграф" вирішив перевірити версію поліції "на землі" та звернувся із запитами, зокрема, до Департаменту з питань виконання покарань Мін’юсту, які масово скуповували паливо у пулу компаній Сосюри та Брагіна. Очікувані сухі відписки виявилися детективними хроніками: редакція отримала близько десяти офіційних відповідей від різних установ із детальними актами рекламацій.

Аналіз документів демонструє, що весь масив претензій до учасників "вугільного синдикату" розділяється на три чіткі категорії.

1. Претензії щодо фізичної якості палива. Постачальники вдалися до тотальної фальсифікації складу та допустили критичне відхилення від державних стандартів. Замість палива замовникам везли суміш із землі та каміння. Хімічні аналізи зафіксували зольність, яка зашкалює, надмірну вологість та низький вихід летких речовин. Така маса фізично не здатна давати тепло, вона забивала шлаком і нищила котельні.

Приклад: У межах кримінального провадження № 12020210000000481 комплексні судово-товарознавчі та хімічні експертизи вилученого у школах, інтернатах та лікарнях вугілля підтвердили: паливо взагалі не відповідає вимогам ДСТУ 7146:2010 та ДСТУ 3472:2015, створюючи пряму загрозу заморожування закладів узимку.

2. Організаційний саботаж та постачання непридатного непотребу, що ставало причиною масових відмов приймати товар, розривання договорів.

Приклад 1: ДУ "Старобабанівська виправна колонія (№92)" повідомила нашому виданню, що у липні 2023 року після першої ж поставки від ПП "Нафтоагросервіс" контрольне спалювання проб показало таку низьку якість, що колонія склала акт невідповідності та розірвала договір. Наступний переможець — ТОВ "Промтопресурс" — взагалі не поставив жодної тонни.

Приклад 2: ДУ "Снігурівська виправна колонія (№5)" відмовилася приймати вугілля від ТОВ "Ресурси Батьківщини", оскільки "як візуально, так і при контрольному спалюванні воно не відповідало вимогам".

А у випадку із ДУ "Маневицька виправна колонія (№42)" та сама фірма просто проігнорувала усі заявки та перестала виходити на зв'язок і зникла.

3. Юридичні претензії до фірм-прокладок. Коли замовники намагалися захистити свої котельні й вимагали у тендерній документації сертифікати якості безпосередньо від виробника (шахти), фірми-прокладки синдикату ("Постач форм", "Гірничий ресурс") йшли в АМКУ зі скаргами, звинувачуючи самі заклади у "дискримінації".

Приклад: ДУ "Кам'янська виправна колонія (№101)" у своїх запереченнях для АМКУ прямо вказувала, що закупівля неякісного палива загрожує зривом опалювального сезону. Колонія відкрито заявила Комітету, що скаржник ТОВ "Гірничий ресурс" проштовхує "сміття" від ТОВ "Енерго Восток Антрацит", яке входить до складу групи разом із "Нафтоагросервісом", "Промтопресурсом", "Західмаркетом" та "Ресурсами Батьківщини". Проте компанії через АМКУ вимагали видалити вимогу про документи від шахт, посилаючись на те, що за ДСТУ сертифікат може видаватися прямо на фірму-посередника.

Коли замовники виявлялися надто принциповими та відмовлялися підписувати акти приймання на суміш із землі та каміння, організатори схеми переходили від юридичного тиску до банального підкупу.

Найбільш резонансний інцидент задокументовано у ДУ "Петрівська виправна колонія (№49)". Установа підтвердила розслідування кримінального провадження № 42023122030000165 за ч. 3 ст. 369 КК України (Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі).

В рамках цього провадження правоохоронці затримали "на гарячому" заступника начальника Петрівської колонії Сергія Зарембу під час отримання хабаря у розмірі 205 тис. грн. Як встановило слідство, гроші передавав особисто організатор схеми, яким, як йдеться у листі-відповіді з виправної колонії, був "громадянин Олександр Сосюра". За цю суму куратор синдикату вимагав від адміністрації закладу безперешкодно, без жодних перевірок та контрольних спалювань, прийняти сурогатне паливо і підписати всі фінансові документи для перерахування бюджетних мільйонів на рахунки його "прокладок".

Замітання слідів: нові клони та спільна нитка з картелем

Коли над "проєктом" Брагіна та Сосюри почали "згущатися хмари", а матеріали кримінальної справи поповнилися експертизами про сурогатне паливо, ділки вдалися до класичного інструменту махінаторів — "зливу" токсичних юридичних осіб та паралельного запуску нових фірм.

На початку 2026 року — за кілька місяців до офіційного оголошення перших підозр — ключові компанії схеми, які освоїли на Prozorro майже чверть мільярда гривень (ПП "Нафтоагросервіс" та ТОВ "Ресурси Батьківщини"), раптово змінили власника. Новим одноосібним бенефіціаром обох фірм став вже відомий за розслідуванням "Телеграфа" номінал Андрій Сосонний — мешканець села Борщів на Київщині, який мав III групу інвалідності та працював рядовим робітником у ресторані швидкого харчування KFC.

Паралельно з тим серед постачальників палива з’явилися нові гравці – ТОВ "Постач форм", ТОВ "Паливо опт" та ТОВ "Гірничий ресурс". Але чи такі вже вони самостійні? Аналіз реєстраційних даних доводить, що ні. Усі ці компанії зареєстровані у Києві за адресами масової реєстрації, мають мінімальний статутний капітал і нульовий реальний штат співробітників.

Проте їхній штучний характер доводить кадровий аналіз, де ключові фірми-новачки несподівано сходяться на одній особі – Миколі Резніку з Сумщини. Адже на початку червня 2026 року він реєструє ТОВ "Паливо опт", а менш ніж за місяць стає директором та бенефіціаром іншого новачка – ТОВ Постач форм".

Схема працювала так: поки ТОВ "Постач форм" завалювало скаргами АМКУ, блокуючи вимоги принципових замовників, новостворене ТОВ "Паливо опт" під керівництвом того ж Резніка вже у липні 2026 року масово збирало бюджетні підряди на закупівлях вугілля.

Третій учасник забігу — ТОВ "Гірничий ресурс" (ЄДРПОУ 45699297, директор Євген Попік) — хоч і має іншого номінального керівника, теж ймовірно діяв в координації з фірмами Резніка, що чітко видно з їхнього спільного документального коріння.

"Священна грамота": як один документ виявив нових клонів

Досліджуючи тендерні пропозиції нових постачальників (ТОВ "Постач форм", ТОВ "Паливо опт" та ТОВ "Гірничий ресурс"), ми помітили ключову деталь, яка остаточно зв’язала їх із викритим картелем.

Аби створити видимість наявності легального палива після гучних рішень АМКУ та арештів Нацполіції, нові фірми почали вказувати у довідках про товар стороннього "виробника". Для прикладу, ТОВ "Постач форм" у технічних специфікаціях на закупівлі для Монастироцького психоневрологічного інтернату задекларувало таку конструкцію:

• Виробник палива: ТОВ "ТВК Енерго"
• Постачальник та власник сертифіката: ТОВ "Енерго Восток Антрацит".

Цей ланцюжок виглядав абсурдно: фірма оголошує київську компанію "ТВК Енерго" безпосереднім "виробником", проте додає паспорти та Сертифікат генетичних, технологічних та якісних характеристик, виданий зовсім на іншого суб'єкта — ТОВ "Енерго Восток Антрацит". Цей самий папірець як універсальне алібі сьогодні фігурує у договорах та тендерах по всій країні.

Редакція вирішила перевірити, чи має бодай хтось із цієї схеми реальні шахти та потужності. Результати двох офіційних запитів виявилися приголомшливими.

Аби з’ясувати реальне походження палива, яке постачали закладам освіти, лікарням та виправним колоніям під марками ДГ (13-100) та Г (Г2), редакція направила офіційний запит до Державної служби геології та надр України.

Ми запитали прямо: чи має задекларований у торгах "виробник" ТОВ "ТВК Енерго" та постачальник ТОВ "Енерго Восток Антрацит" спеціальні дозволи на користування надрами з метою видобутку кам'яного вугілля? З офіційної відповіді Держгеонадр випливає, що обидві компанії не володіють спеціальними дозволами на користування надрами.

Що це означає на практиці: Державний регулятор офіційно підтвердив, що ані задекларований "виробник", ані "паперовий постачальник" взагалі не мають законного права видобувати вугілля в Україні. Усі подані до тендерних комісій довідки про "власний видобуток" та "національного виробника" виявилися фальшивкою.

У тендерній документації нові та старі фірми декларували сортове збагачене вугілля з високими показниками теплотворності та низькою зольністю. Проте, оскільки шахт у фірм не було, паливо купували за готівку на "чорному ринку". А потім вже це вугілля, як згадувалося вище, розбавляли різними "додатками", аби наростити обсяги.

Постало логічне запитання: як фірми без шахт отримують державні сертифікати? Ми звернулися до установи — ВП "УкрНДІвуглезбагачення" ДП "Інститут УкрНДІпроект", чиї підписи й печатки стоять на документах постачальника, із запитом, як перевіряється реальне походження наданих їм проб і чи можуть отримувати сертифікат виключно виробники палива.

Науковці пояснили просто: щоб отримати офіційний сертифікат якості, взагалі не потрібно мати шахту чи видобувати вугілля. За правилами (ДСТУ 7146:2010), документ видають будь-якому "заявнику" — кожен, хто принесе лист та мішок із пробами, отримує бажаний папір.

Контроль якості конкретної партії повністю перестає працювати в момент виїзду вантажівок із лабораторії. Інститут досліджує "ідеальну пробу", але не має жодних повноважень контролювати, що саме фірма завантажить у залізничні вагони чи самоскиди під час відправки у заклади. Вся відповідальність за це – на постачальнику. А от розкрити деталі своїх договорів із "Енерго Восток Антрацит" науковці навідріз відмовилися, заховавшись за "комерційну таємницю". В той час як саме цей сертифікат "на заявника", очевидно, допомагав організаторам схеми роками заробляти на фальсифікованому паливі.

Саме цим сертифікатом "на заявника" ділки і збивали будь-які захисні бар'єри на торгах. Як тільки школи, лікарні чи колонії намагалися прописати жорстку вимогу подати документ саме від реального виробника/шахти, нові клони ("Постач форм", "Гірничий ресурс") миттєво йшли зі скаргою до АМКУ. Апелюючи до роз'яснень Інституту, вони через Комісію АМКУ змушували замовників вилучати цю умову як "дискримінаційну", відкриваючи прямий шлях контрафактній суміші у державні котельні.

Хто ж мав стати останнім рубежем оборони державного бюджету та безпеки опалювального сезону? Згідно з чинним законодавством про публічні закупівлі та типовими умовами договорів, ця відповідальність повністю лежить на головах та членах приймальних комісій конкретних установ (лікарень, шкіл, колоній).

Саме керівництво закладу-замовника в особі матеріально відповідальних осіб мало законне право — і прямий службовий обов'язок — зупинити приймання неякісної партії в момент її розвантаження. Для цього замовнику було достатньо візуально зафіксувати наявність породи та каміння, залучити незалежну торгово-промислову палату або призначити власне контрольне спалювання зі складанням рекламаційного акту (як це принципово зробили Старобабанівська та Снігурівська колонії). Коли ж посадовці на місцях заплющували очі на очевидний сурогат і підписували акти приймання-передачі "без зауважень", вони автоматично перетворювалися з жертв обману на співучасників злочину. Історія Петрівської колонії, де заступник начальника погодився прийняти "землю замість вугілля" за 205 тисяч гривень хабаря, наочно доводить: вугільний синдикат тримався не на "бездоганних сертифікатах", а на банальній корупції тих, хто мав цей сурогат розвернути на воротах.

Замість висновків

Описана ситуація навколо вугільного картелю демонструє серйозні системні прогалини в механізмах державного контролю публічних закупівель. Складається парадоксальна ситуація: Державна служба геології та надр офіційно підтверджує відсутність дозволів на видобуток у фігурантів схеми, правоохоронці розслідують кримінальні провадження, проте юридичні лазівки дозволяють новоствореним компаніям-клонам і надалі претендувати на бюджетні кошти.

Цілком ймовірно, що корінь проблеми криється в застарілих нормах ДСТУ та формальному підході до видачі сертифікатів якості, де документ оформлюється на будь-якого заявника лише на підставі наданих ним зразків. Очевидно, що без перегляду цих правил та зміни позиції органів контролю, замовники у держсекторі залишатимуться незахищеними від постачання неякісного палива.

Аби з’ясувати, чи існує у профільних відомств реальний намір змінити цю ситуацію та ліквідувати виявлені юридичні шпарини, редакція "Телеграфа" звертається з офіційними запитами до ключових державних структур.