Україну чекає "сезон виборів": де Київ може втратити підтримку, а де — отримати нових союзників

Період виборів у союзників – тест і для української дипломатії.

Тема України завжди присутня у порядку денному наших країн-партнерів. Під час виборів у союзних державах українське питання майже неминуче стає предметом гострих суперечок. Політичні сили часто використовують її у своїх кампаніях: одні наполягають на продовженні допомоги Києву, інші намагаються змістити увагу виборців на внутрішні проблеми чи економію бюджету.

Крім того, Росія завжди намагається використати виборчі процеси у демократичних країнах, щоб посіяти розкол, розкрутити наративи про втому від війни та послабити міжнародну коаліцію підтримки України.

"Телеграф" розповідає про прийдешні вибори у ключових країнах.

1 – Проміжні вибори до Конгресу США

Президент Сполучених Штатів обирається на чотири роки — цей термін називають президентською каденцією. Рівно посередині цього строку традиційно проходять проміжні вибори, які цього року відбудуться 3 листопада одночасно в усіх штатах.

Під час цього волевиявлення американці повністю оновлять склад Палати представників (усі 435 місць) та переоберуть приблизно третину Сенату (33 з 100 крісел). Оновлений Конгрес безпосередньо визначатиме, наскільки успішно Дональд Трамп зможе втілювати свою програму протягом наступних двох років.

Проміжні вибори дають громадянам реальний важіль впливу на курс країни. Якщо контроль над Конгресом опиняється у руках однієї партії з президентом — як це є зараз, — ухвалювати закони та проводити реформи значно простіше. Проте втрата більшості республіканцями означатиме для Білого дому появу серйозних політичних перешкод і необхідність постійно шукати компроміси з опозицією себто демократами.

Результати останніх праймеріз вказують на зростання впливу лівого крила Демократичної партії. Показовим прикладом стала перемога у Мічигані прогресивного кандидата Абдула Ель-Саїда, який із перевагою в один відсоток здолав представницю поміркованого табору, конгресвумен Гейлі Стівенс. Такий результат свідчить про суттєві зміни у внутрішньопартійному балансі сил, а також відображає невдоволення значної частини виборців-демократів нинішнім керівництвом партії та його традиційно проізраїльською позицією.

У листопаді головним конкурентом Ель-Саїда стане республіканець, колишній конгресмен Майк Роджерс.

Попри те, що ліві сили зазвичай скептично ставляться до надання військової допомоги іншим державам, Абдул Ель-Саїд назвав допомогу Україні такою, що відповідає міжнародному праву.

"Що стосується України, я вважаю, що ми ведемо справедливу боротьбу, захищаючи суверенну державу від вторгнення з боку її сусіда", – сказав він. Та при цьому різко розкритикував підтримку Ізраїлю з боку Штатів.

Загалом варто очікувати, що голосування у листопаді не змінить традиційної двопартійної підтримки України у Конгресі.

2 – Вибори президента у Франції

18 квітня 2027 року президентські вибори відбудуться у Франції — другій за величиною економіці Євросоюзу та єдиній ядерній державі блоку. Потенційний прихід до влади ультраправих становить великі ризики.

Історично саме Париж у дуеті з Берліном формує ключовий політичний курс ЄС у питаннях безпеки, фінансів та зовнішніх пріоритетів. Позиція Парижа часто визначає, чи зможе Євросоюз досягти компромісу щодо, скажімо, антиросійських санкцій, оборонних ініціатив, підтримки України або реформ усередині блоку.

Оскільки Еммануель Макрон згідно з конституцією не може балотуватися на третій термін поспіль, Париж постане перед неминучою зміною лідера. Соціологічні опитування свідчать про те, що лідерка ультраправого "Національного об'єднання" Марін Ле Пен може перемогти на виборах, навіть попри вирок у справі про розтрату коштів ЄС.

Зв'язки політикині з Москвою мають довгу історію, що охоплює як фінансову залежність, так і ідеологічну близькість.

Ще у 2014 році її партія отримала кредит на суму 9 мільйонів євро від російсько-чеського банку для фінансування виборчої кампанії. Ле Пен висловлювала підтримку зовнішньополітичним крокам Кремля — зокрема визнавала незаконну анексію Криму — та публічно зустрічалася з Володимиром Путіним у 2017 році.

Після початку повномасштабного вторгнення Ле Пен була змушена скоригувати свою риторику, щоб зберегти привабливість для поміркованих виборців. Вона публічно засудила російську агресію та заявила про підтримку суверенітету України. Втім, чи не залишилась ця зміна думки суто поверхневою?

Ле Пен вже оголосила, що у разі перемоги працюватиме в тандемі зі своїм 30-річним соратником Жорданом Барделлою: вона обійме посаду президентки, а він очолить уряд.

Хоча у 2024 році Барделла запевняв, що не дозволить "російському імперіалізму поглинути союзну державу, таку як Україна", він виступав проти постачання Києву далекобійної зброї та відкидав ідею розміщення французьких військ. Прихід цього дуету до влади віщує суттєву зміну ролі Парижа в коаліції країн, готові надавати Україні повоєнні гарантії безпеки.

Крім того, не варто відкидати й спроб створити "палиці в колесах" для євроінтеграції України, адже пріоритетом французьких ультраправих серед іншого залишається захист власних фермерів, внутрішнього ринку та загалом – національних інтересів.

Розклад сил залишається досить напруженим. За даними опитувань Harris Interactive, найскладнішим суперником для Ле Пен у другому турі є кандидат від правоцентристів, колишній прем’єр-міністр Едуар Філіпп: у цьому протистоянні Ле Пен отримує близько 49% голосів, що перебуває у межах статистичної похибки.

Інший експрем'єр, Габріель Атталь, за початковими оцінками, набрав би близько 45% проти Ле Пен. Водночас у разі виходу до другого туру представника радикально лівих Жан-Люка Меланшона Ле Пен здобула б легку перемогу з великим відривом, залишивши йому лише близько третини голосів.

Десятиліттями у французькій політиці діяло негласне правило — так званий "республіканський фронт" (front républicain). Помірковані партії об'єднувалися у другому турі, аби заблокувати прихід до влади радикальних сил. Наскільки дієвим виявиться цей імпульс цього разу — побачимо.

3 – Парламентські вибори в Італії

Вони можуть відбутися вже у квітні 2027 року. Італійці обиратимуть новий склад двох палат парламенту:

• Палати депутатів — 400 місць;
• Сенату Республіки — 200 виборних місць.

Для формування уряду партіям або коаліціям потрібно отримати більшість у парламенті.

За даними Politico, ліва політична сила "Рух 5 зірок" і лівоцентристська Демократична партія наразі мають приблизно однаковий рівень підтримки з правоцентристським блоком на чолі з прем’єр-міністеркою Джорджею Мелоні.

Днями колишній глава італійського уряду Джузеппе Конте спричинив політичний скандал у Римі, поставивши під сумнів подальшу військову допомогу Україні.

В інтерв'ю виданню La Stampa політик заявив, що його партія "Рух 5 зірок" підтримувала військову допомогу Києву, "оскільки існував очевидний військовий дисбаланс порівняно з Росією". Однак тепер, за його словами, Україна "має добре оснащений військовий арсенал", тому партія "продовжить утримуватися під час голосувань за нові поставки" та наполягатиме на зміні курсу в бік переговорів.

Конте заявив, що головною метою має бути досягнення дипломатичного врегулювання війни шляхом діалогу як із президентом України Володимиром Зеленським, так і з російським диктатором Володимиром Путіним.

"Путін не хоче вести переговори? Тоді давайте сядемо і поговоримо; подивимося, що з цього вийде", – заявив Конте, підкресливши, що будь-яка мирна угода має захищати інтереси Києва.

На його думку, майбутнє допомоги українцям має визначатися під час праймеріз лівих виборців, які обиратимуть лідера коаліції перед наступними виборами.

Заяви Джузеппе Конте спричинили відвертий розкол у лівоцентристському таборі та призвели до конфлікту з Демократичною партією. Її лідерка Еллі Шляйн категорично відкинула ідею визначати курс щодо України через внутрішньопартійне голосування.

Колишній міністр оборони Лоренцо Гуеріні наголосив, що відповідальність за можливий розвал коаліції повністю лежатиме на Конте. "Ми підтримуємо Україну, надаючи їй зброю. Демократична партія підтримуватиме Київ", – сказав він.

Однак, українське питання розколює й праву коаліцію. Партія "Ліга", що є союзником чинної прем'єрки Джорджі Мелоні, обережно ставиться до допомоги Києву та виступає проти збільшення оборонних витрат. Утім, представники уряду різко засудили риторику Конте. Зокрема, віцепрем’єр і лідер партії "Вперед, Італіє" Антоніо Таяні закликав лівих чітко визначитися, на чиєму вони боці — українського народу та демократії чи Путіна й диктатури.

Ситуацію ускладнює й те, що підтримка України суперечить настроям значної частини італійців, які дотримуються пацифістської традиції. Лише 32% громадян вважають перемогу України важливою, а обсяг італійської військової допомоги становить 0,17% ВВП — це один із найнижчих показників у Європі.

4 – Парламентські вибори у Польщі

Восени 2027 року поляки обиратимуть новий склад Сейму (460 депутатів) та Сенату (100 сенаторів). Головна ставка цих перегонів — контроль над урядом, для формування якого переможцям необхідно зібрати щонайменше 231 депутатський мандат.

Сьогодні політичний ландшафт країни визначається глибоким протистоянням та фактичним режим співіснування двох центрів влади. Після того як президентське крісло за підтримки консервативної партії "Право і справедливість" посів Кароль Навроцький, у Польщі встановилося крихке двовладдя.

Ліберальний (та проукраїнський) уряд Дональда Туска і його "Громадянська коаліція" утримують виконавчу владу, однак президент має достатньо повноважень і права вето, щоб блокувати ключові урядові ініціативи.

Тож ключова інтрига майбутніх виборів полягає в тому, чи зможе коаліція Туска зберегти більшість, чи до керма знову повернеться "Право і справедливість". Втім, становище останньої ускладнюється серйозною внутрішньою кризою. До неї призвело загострення боротьби за вплив між багаторічним лідером "ПіС" Ярославом Качинським та колишнім прем’єр-міністром Матеушем Моравецьким.

Качинський зажадав від соратників ліквідувати асоціацію "Розвиток плюс", засновану Моравецьким, і підписати декларацію про відмову від участі у будь-яких внутрішньопартійних фракціях. Відмова підкоритися вимогам коштувала партії втрати понад трьох десятків депутатів.

Натомість Моравецький анонсував офіційне створення власної політичної сили "Розвиток плюс", що остаточно переформатовує розклад сил на правому фланзі польської політики. Аналітики припускають, що нова політична сила привабить помірковано-консервативних виборців і прихильників проєвропейського бізнес-курсу.

Офіційним кандидатом "Права і справедливості" на пост глави уряду є колишній міністр освіти та науки Пшемислав Чарнек, який вже встиг відзначитися контраверсійними заявами. Зокрема, висунув ідею, що Польща має "змусити ЄС" зупинити фінансування зброї для України та її відбудови, вимагаючи поступок в історичних питаннях.

Раніше Чарнек заявляв, що Польща залишатиметься партнером для України, як це було за часів попереднього уряду "ПіС". Мовляв, подальша допомога Києву — в інтересах держави, щоб "росіянин не увійшов до Польщі". Водночас політик сказав, що Варшава "має вимагати поваги" від президента України Володимира Зеленського та української влади.

"Саме завдяки Польщі та уряду "ПіС" Україна ще живе — і нехай живе", — заявляв той.

Натомість політика Матеуша Моравецького щодо України — це історія від безумовної підтримки до складних економічних компромісів, де інтереси Польщі той ставив на перше місце.

На початку повномасштабного вторгнення саме уряд Моравецького став одним із найактивніших лобістів України у світі. Варшава не лише відкрила кордони для мільйонів біженців, а й задала високий темп у військовій допомозі: від передачі танків, винищувачів і САУ Krab до формування міжнародної "танкової коаліції".

Утім, восени 2023 року на тлі польської виборчої кампанії між Києвом та Варшавою спалахнула криза через імпорт українського зерна. Прагнучи захистити польських фермерів (ключовий електорат "ПіС"), уряд Моравецького запровадив одностороннє ембарго на українське збіжжя.

Дипломатична напруга досягла піку після виступу Володимира Зеленського на Генасамблеї ООН, де той критикив дії деяких європейських партнерів. У відповідь Моравецький заявив, що Польща тимчасово припиняє нові поставки зброї Україні, зосередившись на переозброєнні власної армії.

Окремим гучним чинником у польській політиці залишається ультраправа коаліція "Конфедерація" та один з її ключових лідерів — Славомір Менцен. Саме ця політична сила займає найбільш критичну та жорстку позицію щодо України серед усіх вагомих партій сусідньої держави.

"Ми хочемо, щоб Україна захищалася від російської агресії, але не хочемо бути дурнями, яких обдурюють. Передусім — польські інтереси!" — стверджував він.

Менцен критикував політику щодо підтримки українських біженців, звинувачуючи уряд у надмірному бюджетному навантаженні та виплаті пільг "поза інтересами Польщі".

Польські ультраправі сили та такі політики, як Славомір Менцен, традиційно тримають тему Волинської трагедії та історичної пам'яті у фокусі своєї риторики.

"Добре, що українці повертають наші ордени. Шкода лише, що раніше ми роздавали їх їм як цукерки. Коли вже вони повернуть усі ордени, можуть також повернути гроші, зброю, боєприпаси і все, що ми їм раніше дали", — заявляв політик у червні на тлі історичної суперечки між Києвом та Варшавою.

У минулому він відзначився провокативним візитом до Львова, де записав відео, назвавши Степана Бандеру "терористом, засудженим польським судом до смертної кари за вбивства поляків".

Свіжа соціологія показує, що польські виборці все ще віддають перевагу керівній "Громадянській коаліції" прем’єра Дональда Туска, а друге місце стабільно тримає "ПіС". Проте "Конфедерація" впевнено замикає першу трійку.

З високою ймовірністю Україна майже напевно виявиться втягнутою в епіцентр польських передвиборчих баталій. Українське питання вже давно перетворилося на зручний інструмент внутрішньої боротьби, де кожна партія намагається здобути бали на почуттях і побоюваннях польських виборців.

Польська кампанія 2027 року вимагатиме від української дипломатії виняткової стриманості, гнучкості та прагматизму, аби не стати інформаційним паливом для чужих політичних рейтингів.