Є аж цілих п’ять версій: чому місто на Київщині назвали Фастів і яке ім'я воно мало раніше

За 50 кілометрів від Києва розташоване місто, яке за свою багатовікову історію встигло побувати і Фощевом, і Хвастовом, і нарешті — Фастовом. Сьогодні це один із найпотужніших залізничних вузлів країни та динамічний промисловий центр Київщини, який не забуває про свою складну історію.

"Телеграф" розповість про нього детальніше. Адже сучасний Фастів органічно поєднує всі свої історичні "імена" та ідентичності.

Імена, які змінювали місто

Вперше місто згадують у грамоті великого князя литовського Володимира Ольгердовича: там йдеться про Хвастів як про місце з ярмарками та торговими шляхами. Але ще раніше в документах зустрічаються форми Фощево та Фущово, а до початку ХХ століття населений пункт частіше називали Хвостів або Хвастів.

Така мовна еволюція — Фощево → Хвостів/Хвастів → Фастів — відображає не лише фонетичні зміни, а й політичну та культурну трансформацію регіону. Остаточно сучасна назва "Фастів" закріпилася лише у ХХ столітті.

П'ять версій походження назви

Гідронімічна версія виводить назву від дрібних струмків-"фосів" (від польського fos — рів, ярок), що впадали в річку Унаву. Таким чином: фоса → Фосів/Фасів → Фастів. Ця версія вважається однією з найпереконливіших.

Фольклорна легенда пов'язує Хвостів з кривавою битвою, після якої поле було вкрите "хвостами" — військовими відзнаками полеглих воїнів.

Латинська інтерпретація, популярна в місцевому музеї, виводить назву від Faustus — "щасливий". Ця версія чудово вписується в сучасний міський брендинг і створює позитивний образ міста.

Антропонімічна гіпотеза апелює до імені Фаст (Фост), яке зустрічається в русько-грецьких договорах X століття. Можливо, це особисте ім'я перейшло на прикордонне поселення.

Скіфська версія — найекзотичніша, але найменш обґрунтована — пов'язує назву з виразом "фає-фаст" ("скорбота й горе") біля кургану Переп'ят. Наукових доказів цієї теорії практично немає.

Коротко про історію

У різні епохи тут проходили кордони київських земель, діяли козацькі полки, а в XVII–XVIII століттях Фастів став одним із центрів боротьби за Правобережжя — від "Палієвої держави" Семена Палія до подій Коліївщини. У 1793 році місто перейшло до Російської імперії, а в XIX столітті тут розгорнувся промисловий розвиток, що посилився після прокладання залізниці Київ — Одеса в 1870 році.

1 грудня 1918 року на коліях Фастівського вокзалу підписали договір про злуку УНР і ЗУНР, а в радянський час місто стало важливим промисловим та транспортним центром, зазнавши при цьому голодоморів і руйнувань Другої світової війни.

Герб Фастова зображує пагорб-фортецю з частоколом і баштами, перехрещений золотими стрічками-шляхами на блакитно-зеленому тлі. Ці елементи символізують річку Унаву та навколишні ліси. Міський прапор повторює цю кольорову символіку у формі андріївського хреста.

Багатозначність назви дозволяє місту бути одночасно "містом струмків", "щасливим містом" та "форпостом Києва" — залежно від контексту й погляду. Саме ця здатність поєднувати різні пласти історії та сучасності робить Фастів особливим місцем на мапі Київщини.

Сьогодні це місто, яке не втрачає зв'язку з минулим, але впевнено дивиться в майбутнє — розвиваючи інфраструктуру, підтримуючи промисловість і культуру, формуючи власну унікальну ідентичність у серці України.

Раніше "Телеграф" розповідав про місто в Україні, яке могли звести на кістках. Воно ховає у своїй етимології відлуння давніх кривавих сутичок.