Кінець біатлону в Україні? Збірна провалилася на Євро, виступаючи проти дублерів

На турнірі у Словаччині наша команда зуміла здобути лише одну нагороду

У неділю, 28 січня, у словацькому Осорблі завершився чемпіонат Європи з біатлону. Цей турнір, хай і не є великим за мірками біатлонної еліти та вболівальників, уже давно став своєрідним "мірилом" для вітчизняної команди.

На відміну від команд-грандів, лідерів світового біатлону з Німеччини, Норвегії, Швеції, Франції збірна України завжди виставляла на чемпіонат Європи найсильніший склад, що дозволяло команді успішно виступати й навіть потрапляти до трійки загального заліку змагань. На жаль, ті часи безповоротно загублені. І зараз навіть одна медаль на європейській першості, у боротьбі з "другими номерами" лідерів світового біатлону вважається успіхом.

Одна медаль у восьми гонках

31-й чемпіонат Європи з біатлону проходив із 24 по 28 січня. Турнір традиційно має статус відкритого, оскільки збірні США, Канади, і навіть Бразилії з Монголією, із задоволенням підключаються до боротьби з грандами. А власні континентальні першості навіть не проводять. Разом з тим, у провідних європейських командах чемпіонат Європи, що проводиться щорічно, як і Кубок Європи, етапи якого проходять постійно, протягом усього сезону, є долею запасних, "других номерів". Лідери тут можуть з’являтися, але тільки після травм або дискваліфікацій, щоб увійти у форму та ритм змагання. Після чого повертаються до складу команди на Кубок світу та чемпіонат світу.

Якщо порівнювати результати української команди 10-річної давності (часів перемоги жіночої збірної в олімпійській естафеті Сочі-2014) та нинішньої – провал буде очевидним. Тоді команда навіть без сестер Валі та Віти Семеренко, Олени Підгрушної та Юлії Джими виборола п’ять медалей ЧЄ, а тезки Юлії Бригинець та Журавок разом з Андрієм Доценком та Артемом Тищенком стали чемпіонами у змішаній естафеті. Та що там далеко ходити, навіть минулого 2023-го на ЧЄ збірна України здобула три нагороди – "золото" (Анастасія Меркушина) та два срібла (Антон Дудченко та Юлія Джима). Зараз наша команда спільними зусиллями змогла завоювати лише одну медаль.

Крістіна Дмитренко здобула бронзову медаль у спринтерських перегонах, відставши на більш ніж пів хвилини від норвежки Іди Лієн і на 14 секунд від її партнерки по команді Марен Кіркеейде. На жаль, це був єдиний сплеск нашої команди на європейській першості. Та ж Дмитренко, вже наступного дня, у гонці переслідування, стартувавши 3-ою, не витримала натиску та боротьби серед лідерів, допустила 6 промахів на вогневих рубежах, жодного разу не відпрацювавши на стрільбі ідеально – на чотирьох рубежах спортсменка допустила 2-1- 2-1 промахів, відповідно, і, зрештою, фінішувала лише на 35-му місці. У свою чергу, з 32-го місця ривок зробила Анастасія Меркушина, яка провела гонку ідеально – і за швидкістю, і за стрільбою (0 промахів). Проте зуміла піднятися лише на 7-е місце.

Також 7-е місце в гонці переслідування посів Дмитро Підручний, який після 20-го місця в спринті міг претендувати навіть на медаль, але припустився 2 промахів на стрільбі й сам своїми помилками перекреслив шанси на нагороду.

Що далі?

В індивідуальних перегонах та естафетах українці й близько не наблизилися до призерів, що, звичайно, пригнічує. Адже попереду чемпіонат світу, який відбудеться у чеському Нове-Место з 7 по 18 лютого. А на чемпіонаті Європи в Осорблі команда виступала практично найсильнішим складом, були відсутні лише Юлія Джима та Денис Насико. І такий скромний результат – одна медаль – вони показали у протистоянні із дублерами з основних команд-суперниць.

На жаль, це є тенденція. І жодного, нинішнього, а вже кількох сезонів поспіль. Українські біатлоністи "пролітають" повз медалі етапів Кубка світу, чемпіонату світу, а золото Сочі-2014 так і залишається останньою олімпійською нагородою українських біатлоністів останніх десяти років. Ні в Пхенчхані 2018, ні в Токіо-2022 здобути медалі українцям не вдалося.

У сезоні-2023/24 вже пройшло 6 етапів Кубка світу, останній з яких завершився 21 січня в Антерсельві (Італія). А зараз у біатлоністів та біатлоністок пауза та підготовка до чемпіонату світу. І мало того, що наша команда не має максимальної квоти (в особистих перегонах можуть брати участь, максимум, по 5 спортсменів замість 6-ти), так ще й немає шансів збільшити цю квоту до максимальної, повернутися до елітної компанії топ-5 найсильніших національних збірних.

Протягом шести минулих етапів Кубка світу українські біатлоністи можуть похвалитися, хіба що двома локальними успіхами — 10-м місцем Анастасії Меркушиної у перегонах переслідування на 3-му етапі КМ у Ленцерхайді (Швейцарія), у грудні, та 9-м місцем Артема Прими в індивідуальній гонці на останньому 6-му етапі в Антерсельві, у середині січня, зовсім недавно. Ну і ще можна згадати 5 місце нашої жіночої четвірки в естафеті на попередньому 5-му етапі КМ в Рупольдингу (Німеччина). І це все… Жодного призового місця і хоча б якихось примарних натяків на перспективи.

У загальному заліку Кубка світу найсильнішою з українок є Джима — 20-те місце (Меркушина – 26-а, Петренко – 29-а), а серед українців – Дмитро Підручний, який знаходиться на 37-му місці. І жодного українського біатлоніста у Топ-30 світового рейтингу цього сезону.

Не допоміг найсильніший склад

Примітно, що, на відміну від інших провідних команд, збірна України навіть у часи, коли команда входила до світової еліти, а її лідери постійно боролися за призові місця на етапах Кубка світу та ЧС, їздила на європейські першості найсильнішим складом. Це було зумовлено одним меркантильним фактором – за перемоги та призові місця на ЧЄ Мінмолодьспортом належали виплати від держави, звання, стипендії та інші блага. Навіть за наявності спонсорів у нашій біатлонній збірній державна копійка ніколи не була зайвою для спортсменів. Тим більше не є зайвою вона й досі.

Щоправда, рівень наших провідних біатлоністів зараз настільки низький, що боротися за медалі чемпіонату Європи навіть з іншими номерами команд-лідерів неможливо. А на Кубку світу справи у Синьо-жовтих ще гірші.