"Росія б давно припинила війну без цієї країни": хто входить в топ-5 "спонсорів" Москви, чому санкції буксують і що налякало Орбана

Директорка з питань партнерств та співробітництва Ради економічної безпеки Агія Загребельська розповідає про головних спонсорів російської агресії і про методи впливу на компанії, що досі допомагають російському ВПК

Через понад два з половиною роки після початку повномасштабного вторгнення в Україну економіка агресора і надалі продовжує отримувати від низки країн мільярдні фінансові вливання. Що ще гірше – Росія отримує технології і компоненти, котрі прямо використовуються для виробництва зброї, яка потім убиває українців. Неймовірно, але значна частина верстатів, мікросхем, технологій — досі надходить з країн санкційної коаліції.

Наразі над припиненням таких поставок працюють не лише державні органи в Україні та за кордоном, але й представники громадського сектору. Вони допомагають виявляти логістичні ланцюжки, що ведуть до Росії, готують аналітику і займаються адвокацією економічних та юридичних інструментів, спрямованих на послаблення агресора. Однією з таких організацій є Рада економічної безпеки (РЕБ), яка, з одного боку, активно залучена до санкційної діяльності на рівні державного сектору в Україні, з іншого – плідно співпрацює з українськими та міжнародними громадськими об’єднаннями, що займаються санкційною протидією РФ.

Про те, хто на сьогодні є головними спонсорами російської війни проти України, які нагальні санкційні кроки потрібно вжити для послаблення агресора, читайте у першій частині інтерв’ю "Телеграфа" з Агією Загребельською, директоркою з питань партнерств та співробітництва Ради економічної безпеки.

Пані Агіє, побутує думка, що якби світ максимально перекрив Росії співпрацю, вона не протрималася б більше кількох місяців. Якою зараз є економіка фінансування Росії з боку світу? Про які обсяги йдеться, і що саме наразі приносить РФ найбільше грошей?

Це величезні гроші — десятки й сотні мільярдів доларів. Навряд чи хтось скаже точну цифру, враховуючи, які зусилля Росія докладає сьогодні, щоб приховувати свої фінансові дані. До російських статистичних даних ми, зрозуміло, доступу не маємо, а інформації, яку вони оприлюднюють, довіряти не можемо, бо вони там що хочуть, те й пишуть.

Перше місце в тих грошах, які отримує Росія, звичайно ж, займає нафта. В тому числі завдяки російському тіньовому флоту. Найбільшими споживачами російської нафти сьогодні є КНР та Індія. Але водночас і країни Європейського Союзу досі отримують російську нафту й нафтопродукти.

Далі — скраплений природний газ, на якому Росія також заробляє мільярди доларів. Великою проблемою є те, що на сьогодні санкції на скраплений газ ще не введено. Є санкції лише щодо окремих російських проєктів, пов'язаних зі скрапленим газом, таких, як "Арктик LNG-2".

Ми маємо великі надії на 15-й пакет санкцій, обговорення якого розпочнеться вже за головування Польщі в ЄС. Бо, зрозуміло, за головування Угорщини навряд чи на щось можна було розраховувати. Є сподівання, що новий пакет все ж таки торкнеться скрапленого природного газу, бо Європа є великим споживачем СПГ, з одного боку. З іншого боку, Європа ще й перевалює багато СПГ, що потім іде на інші ринки.

Далі — це, звичайно, російські стратегічні матеріали: уран, титан та інші. Там, де Росія ще зберігає активну торгівлю, і там, де можна було б вдарити санкціями. Днями була новина, що США просять "сімку" розглянути питання щодо застосування санкцій, зокрема, щодо російського паладію, що також є значною статтею російських доходів.

Крім цього, Росія також багато заробляє на експорті продовольства. Але ми розуміємо, що це зона, де навряд чи будуть застосовані санкції, оскільки це питання стосується food security і належить якраз до виключень ООН.

Експорт мінеральних добрив — ще одна значна частина доходів Росії, коріння яких веде прямо до Кремля.

Але важливо знати не тільки те, на чому Росія заробляє, а й те, що було б з російською економікою й Росією, якби вона не отримувала іноземні технології та товари. Адже кожна російська галузь напряму від цього залежить.

Щодо імпортозаміщення вони знаходяться на початковій стадії. Куди б ви не подивилися — чи то російські нафтопереробні заводи, чи то проєкти видобутку нафти й газу, чи то виробництво зброї або металопродукції — усе це працює на іноземних верстатах, іноземному обладнанні, з іноземними компонентами та програмними продуктами.

Значну частину цього всього вже заборонено постачати до Росії. Але чому ці поставки досі відбуваються? Тому що є країни, які наполягають на тому, що вони продовжуватимуть торгувати з Росією. Це, передусім, Китай, Індія, Таїланд, Індонезія, окремі країни Близького Сходу та Центральної Азії. Додатково — це іноземні виробники з країн коаліції, які неналежним чином контролюють, куди йдуть їхні товари.

Якщо ми говоримо про товари, які використовуються у ВПК і на яких потрібно фокусуватися насамперед, щоб обмежити можливості Росії на полі бою, то іноземні виробники мали б слідкувати, куди йдуть їхні товари. Тим більше, що вони можуть це контролювати — у них є можливості штучного інтелекту, роботи з величезними базами даних. Вони відслідковують споживчі особливості на різних континентах, і, відповідно, для них не проблема відстежити, чи піде той чи інший верстат, наприклад, до Росії. Але вони сьогодні не хочуть вкладати в це гроші, витрачати на це ресурси.

Чому? Тому що вони не відчувають мотивації. Що їм створить мотивацію? Мотивацію створить передусім загроза покарання. А зараз вони розуміють, що їх за це не покарають, бо вони великі виробники — європейські, південнокорейські, японські, американські, британські і так далі.

Якщо брати країни по санкційним пріоритетам. Який сьогодні є умовний ТОП-5 країн, на які Україна і її міжнародні партнери мали б звертати особливу увагу і чому?

На першому місці Китайська Народна Республіка.

А напрямки які?

Китай — буквально все. Абсолютно все. Без Китаю Росія вже давно припинила б воювати. Тобто Росію сьогодні на полі бою утримує саме китайська підтримка — це і гроші, і торгівля нафтопродуктами, і обладнання для цивільних галузей, і компоненти для військово-промислового комплексу, і матеріали, і ресурси, і рідкоземельні елементи тощо. По суті, це одна велика "діра".

Індію я б назвала на другому місці. Це нафта, нафтопродукти. Це їхні спільні проєкти у ВПК-сфері, де Росія виробляє для Індії зброю. Це суднобудування — спільні проєкти, які вони планують, а також спільні погляди на Арктику.

Далі — Узбекистан. Це бавовняна целюлоза, нітроцелюлоза, компоненти, верстати, транспортні засоби, спецтехніка, включно із запчастинами, що йдуть через Узбекистан.

Наступне, четверте місце, — Об'єднані Арабські Емірати. Це і обхід санкцій по компонентах, і російські діаманти, які можуть транспортуватися через ОАЕ. Це тіньовий флот, частина якого має зв’язок із Об'єднаними Арабськими Еміратами. А також торгівля нафтою, газом, нафтопродуктами. Далі…

Напевно, Туреччина?

Тут у мене є сумніви — Туреччина чи Таїланд. Я б щодо Туреччини подивилася, що буде далі. У серпні вони начебто заявили, а зараз ця інформація стала публічною, що вони дотримуватимуться обмежень Common High Priority List — переліку пріоритетних товарів, які заборонено постачати до Росії. Тож, якщо не враховувати цю новину, то так, п’яте місце — Туреччина. Це і поставки компонентів, і нафтопродукти, і так далі.

Але також щодо п’ятого місця у мене є питання по Таїланду, бо він знаходиться у першій п’ятірці за постачанням мікроелектроніки до Росії. А мікроелектроніка — це справді дуже важливо для російської війни.

Як щодо Південної Кореї?

Південна Корея є виробником верстатів і постачає окремі верстати в Росію. Але на сьогодні, гадаю, ситуація вже суттєво змінилася, враховуючи історію з північнокорейськими військами. Звичайно, у них є дві компанії — DN Solutions (дочка Doosan) та Hyundai — це виробники верстатів, на які уряду Південної Кореї варто звернути особливу увагу. Адже ці верстати складають значну частину російського ВПК та стоять на виробництві дрона "Ланцет". Проте, гадаю, що після розвитку партнерства між РФ і Північною Кореєю це зміниться.

З країнами зрозуміло, а якщо говорити про пріоритети щодо напрямків діяльності — це мають бути санкції щодо виробників товарів, які потім ідуть до Росії, щодо компаній, що купують російську сировину, чи тих, хто забезпечує логістичні ланцюжки постачання?

Що стосується виробників верстатів і компонентів, то, насправді, я би говорила, що ми не повинні розглядати їх саме під кутом застосування санкцій. Скоріше, варто казати, що вони мають нести передбачене покарання за обхід антиросійських санкцій, тобто за ті випадки, коли їхнє обладнання потрапило до Росії.

Що я маю на увазі під обходом санкцій? Це коли, розуміючи, що їхнє обладнання могло потрапити до РФ, вони з певних причин вирішили це питання не відстежувати. Санкційне законодавство країн санкційної коаліції дозволяє карати такі дії штрафами. І, відповідно, застосування штрафів продемонструвало б цим компаніям, що порушувати режим санкцій для них невигідно.

Вони мали б відображати наслідки порушень у своїх квартальних звітах, що, звичайно, вплинуло б на ціну їхніх акцій, адже більшість із цих компаній — це публічні компанії, які котируються на біржах. І новини про те, що проти них ведуть розслідування американські або європейські органи влади, та що їм загрожують штрафи, уже позначилися б на вартості їхніх акцій.

Про які компанії передовсім іде мова?

Наприклад, якщо ми говоримо про верстати, то це німецькі виробники Spinner, DMG MORI, Hermle, EMAG, Trumpf, Walter AG. Це системи ЧПК Fanuc, Оkuma, Amada, Yamazaki, Makino (Японія) та Siemens (Німеччина). Це корейські DN Solutions, Hyundai Wia, японські Tsugami, тайванські Farsoon Technologies і так далі.

У принципі, всі ці назви досить відомі, вони опубліковані на порталі Головного управління розвідки "War & Sanctions". На цьому порталі є два розділи — верстати й іноземні компоненти у зброї. У розділі про верстати можна подивитися, які моделі використовуються російським ВПК, побачити, яка зброя на цих верстатах виготовляється, подивитися моделі верстатів, знайти докази цього у вигляді відео із заводів або закупівельних документів. І, звичайно ж, побачити назву заводу та його характеристики.

Якщо говорити про компоненти, то це Texas, Xilinx, Analog Devices, які є найбільш поширеними в російській зброї.

Щодо програмного забезпечення, то це передусім Siemens. Програмні продукти цієї компанії використовуються у багатьох верстатах, тобто це ті "мізки", без яких вони просто перетворюються на купу металобрухту.

Якщо ж говорити безпосередньо про санкціонування, то тут я б згадувала компанії, які здійснюють поставки. Я не кажу про "прокладки" — посередників, яких можна створювати сотнями. Але ми чітко бачимо тенденцію, що є ключові вузлові компанії, на яких тримаються всі ці схеми поставок.

А от такі компанії, що займаються рітейлом або продажом побутових товарів, ті, що начебто пообіцяли вийти або зменшити роботу в Росії, і тим не менше третій рік продовжують цю роботу. P&G, та сама Pepsiko, Metro, Auchan (мережа Auchan незадовго до виходу інтерв’ю заявила, що йде з російського ринку, — ред.) та інші — яка зараз ситуація зі ставленням до них? Чи пробують їх надалі "дотискати", чи на якомусь такому етапі зупинилися з точки зору санкцій?

Санкції до них навряд чи будуть застосовані, оскільки це великі компанії, які є значними платниками податків у країнах санкційної коаліції. Окрім того, вони працюють у секторах, які не пов'язані напряму з ВПК. Якщо, наприклад, взяти Pepsi, то вони говорять, що працюють в секторі продовольства. Також це можуть бути будівельні матеріали, якщо мова йде про ритейлерів тощо.

Що, на мою думку, реально може бути застосовано щодо таких компаній найближчим часом? З одного боку, це введення спеціального податку на доходи в Росії. Тобто, коли ці компанії платять податок із доходів у Росії, тим самим поповнюючи російський військовий бюджет, було б чесно і справедливо, якби вони також здійснювали відрахування до українського бюджету з цих доходів. Ми могли б використовувати ці кошти, наприклад, на відновлення України.

Також було б справедливо ввести для компаній, що залишилися на російському ринку, обмеження щодо того, що вони можуть робити. Вони не повинні мати доступ до публічних закупівель у країнах санкційної коаліції та в Україні, брати участь у тендерах, користуватися іншими формами державної допомоги, такими як податкові пільги або пільгові кредити. І, звісно, вони не повинні мати право брати участь у проєктах відновлення України.

Крім того, корисним був би ресурс для українських та зарубіжних споживачів, де вони могли б бачити, який бренд не вийшов із російського ринку, щоб, роблячи вибір у магазині, вони могли робити його свідомо. Коли в Україні працював проєкт "Міжнародні спонсори війни", кілька громадських IT-проєктів уже почали розробляти інструмент — мобільний додаток, який дозволяв би сканувати штрих-код у магазині. Додаток показував би інформацію про компанію, якій належить цей продукт, зокрема, чи вийшов цей бренд або компанія з російського ринку.

На жаль, проєкт було закрито, відповідно, робота в цьому напрямку припинилася. Я сподіваюся, що хтось таки підніме цей прапор, відновить і завершить його.

Можливо, це буде ваша організація, я маю на увазі Раду економічної безпеки?

Продукт ми, звичайно, можемо розробити. Але тут важливо, щоб сам реєстр, на який цей продукт буде спиратися, вела державна установа. Коли реєстр ведеться громадським проєктом, до нього немає такого рівня довіри, і він не має такого рівня впливу.

Ми, звісно, не відкидаємо варіант, який ви зазначили, ми все одно постійно повертаємося до цих дискусій. У цій частині ми активно комунікуємо і співпрацюємо з коаліцією міжнародних громадських організацій BEforUkraine — РЕБ є частиною цієї роботи. Станом на сьогодні в рамках цієї групи тривають активні обговорення, як можна відновити роботу цього інструменту, незважаючи на всі скарги на "Міжнародні спонсори війни" як з боку Віктора Орбана, так і з боку Ван Ї (нагадаю, це друга людина в КНР після Сі Цзіньпіна), які публічно висловлювали незадоволення цим реєстром. Тобто ми розуміємо, наскільки цей реєстр був, з одного боку, незручним, а з іншого — ефективним і впливовим.

Ми чули багато схвальних відгуків про його роботу як від високопосадовців із країн санкційної коаліції, так і від різноманітних лідерів думок з різних куточків світу. Він, безсумнівно, був одним із найбільших здобутків підходу "name and shame" (дослівно — "назвати і присоромити") у сучасному світі. Але наразі його відновлення, на жаль, залишається лише на рівні дискусій. Усі, звичайно, очікують, що лідерство в цій частині візьме на себе Україна. Логічно, щоб це був якийсь український державний орган. Проте поки ми не побачили бажання чи мотивації з боку жодного українського державного органу займатися цим питанням.

Якщо ми вже торкнулися Ради економічної безпеки — яке сьогодні її місце в системі санкційних українських органів, як вона співпрацює з цими органами, в тому числі державними? Як організована співпраця з подібними зарубіжними організаціями?

РЕБ — це громадська організація, громадський проєкт. З моменту повномасштабного вторгнення РЕБ фокусується на пошуку і адвокації будь-яких економічних та правових інструментів, які дозволять обмежити спроможність Росії продовжувати війну і, відповідно, полегшити нашим силам оборони здобуття перемоги.

РЕБ складається з аналітиків, які мають глибокі знання та досвід у різноманітних формах осінту, х’юмінту, аналізу інформації. Серед команди РЕБ є також експерти з міжнародного права, які можуть оцінити, наскільки та чи інша транзакція або дія порушує режим санкцій. Або оцінити, які зміни слід внести до законодавства наших партнерів чи до вже застосованих режимів санкцій, щоб закрити ті лазівки, які Росія сьогодні використовує разом зі своїми партнерами для їх обходу.

Ми співпрацюємо як з українськими, так і з міжнародними державними органами. Якщо говорити про українські державні органи, то це, перш за все, Офіс президента та уповноважений президента з питань санкцій Владислав Власюк. Ним створена робоча група, яка формально не існує на папері, а працює у форматі регулярних зустрічей між владою та різними громадськими проєктами, що діють у сфері санкцій.

Кожен із громадських проєктів сьогодні намагається фокусуватися на своєму напрямку. І ми, я маю на увазі РЕБ, є серед учасників цієї групи. Ми зі свого боку намагаємося максимально допомагати державі в синхронізації, фокусуванні та узгодженні зусиль різних громадських проєктів. Це робиться для того, щоб активності цих проєктів, з одного боку, не перетиналися і дозволяли максимально ефективно використовувати ресурси, а з іншого боку, щоб ми всі разом фокусувалися на пріоритетних цілях.

Крім цього, ми взаємодіємо з експертною групою з питань санкцій, створеною при Міжвідомчій робочій групі в Уряді, куди направляємо свої напрацювання. Взаємодіємо також з Міністерством закордонних справ, Радою національної безпеки і оборони та іншими органами. Тобто будь-які державні органи, що працюють у санкційній сфері, можуть розраховувати на нашу аналітичну експертизу або допомогу в адвокації з тих напрямків, на яких ми фокусуємось.

Звісно, слід враховувати ту швидкість, з якою ми маємо рухатися. Бюрократична складова, на жаль, поки що не встигає за такою масштабною війною. Тому ми працюємо в максимально продуктивному форматі як громадські партнери. Також ми підтримуємо Головне управління розвідки з порталом "Війна та санкції". Звичайно, значну частину роботи ми не можемо там виконувати, враховуючи високі стандарти ГУР щодо безпеки. Проте, де ми можемо допомогти, ми завжди це робимо.

Крім того, ми взаємодіємо з санкційними органами наших міжнародних партнерів. Це різні юрисдикції — Сполучені Штати, Сполучене Королівство, Європейський Союз. Наші делегації від РЕБ регулярно відвідують ключові західні столиці, де можуть забезпечити так званий український "one voice", коли і українська влада, і громадський сектор України говорять в унісон, фокусуючи наших партнерів на тих самих пріоритетах і закликах.

І, звичайно, ми беремо участь у різних спільних проєктах з міжнародними громадськими організаціями, які працюють у сфері санкцій.

Можете навести приклади таких проєктів?

З останніх досліджень — нещодавнє велике дослідження, яке проводив RUSI (Royal United Services Institute, британська організація, яка, зокрема, ґрунтовно досліджує інструменти протидії російській агресії в Україні) разом із експертами Ради економічної безпеки щодо російської артилерії. Це дослідження стосувалося вразливих місць російської артилерії, важливості санкційного тиску на неї та того, як це може відобразитися на полі бою. Відповідно, розглядалися й необхідні заходи для досягнення цього результату.

РЕБ, серед іншого, безпосередньо активно працювала над частиною звіту, яка стосується верстатів із числовим програмним управлінням, що використовуються на російських артилерійських заводах. Також ми досліджували питання хрому — ресурсу, критично важливого для того, щоб російські стволи залишалися придатними для використання на фронті.

Хром застосовується у трьох напрямках артилерії: по-перше, для виготовлення спеціальної легованої сталі, з якої виготовляються стволи; по-друге, для хромування нових стволів, що захищає їх від пошкоджень під час пострілу і продовжує термін служби; і, по-третє, для відновлення старої техніки, яку Росія знімає з консервації. Щоб відправити цю техніку на поле бою, також потрібне хромування стволів.

Під час дослідження ми виявили, що на 55% Росія залежить від імпортованого хрому. Тобто, незважаючи на поширену думку, що в Росії є вся таблиця Менделєєва, значна частина цієї "таблиці" здебільшого перебуває під землею. Більшість родовищ хрому не розроблена, а навіть ті, що розроблені, мають хром нижчої якості, ніж той, який Росія імпортує.

Імпорт переважно здійснюється з країн глобального Півдня. Проте, що цікаво, близько 50% імпорту, наприклад, у 2023 році здійснювалося через Нідерланди, а приблизно половина цього хрому надходить із шахти в країнах глобального Півдня, але належить німецьким власникам. Усе це можливо, оскільки постачання хрому до Росії не заборонене, і не введено санкцій щодо підприємств, які постачають хром або використовують його у виробництві. Тому це був один із напрямків, на якому РЕБ фокусувала увагу під час дослідження російської артилерії.

Ми сподіваємося, що подальші санкційні заходи щодо Росії стосуватимуться і хрому. Відомо, що близько 70% військових втрат серед українських військових спричинені артилерією. Росія має значну перевагу саме в артилерії, що дозволяє їй досягати певних успіхів на фронті. Якщо у Росії виникнуть складнощі з постачанням хрому, то її артилерійська перевага суттєво зменшиться, зокрема через скорочення кількості та якості стволів. Стволи — це витратний матеріал, який потрібно постійно замінювати.

Щодо верстатів з ЧПК, які використовуються для виготовлення компонентів російської артилерії. У російській галузі верстатобудування багато років триває так зване імпортозаміщення, але результатів цього видно лише в заявах політиків і корупційних витратах із бюджету. Насправді жодних успіхів у цій сфері вони не досягли.

Відтак Росія приблизно на 70% залежить від іноземних верстатів, більшість яких — виробництва країн санкційної коаліції. Китайська Народна Республіка поки не виробляє настільки якісні та високоточні верстати, які виготовляють країни коаліції, тож вони здебільшого потрапляють до Росії через КНР.

Загалом сьогодні до Росії надходять три групи верстатів: перша — ті, що виробляються у країнах коаліції та постачаються транзитом через КНР; друга — верстати, виготовлені в КНР, але дочірніми компаніями країн коаліції, виробничі потужності яких розташовані в КНР; третя — власне китайські верстати, виготовлені безпосередньо в КНР.

Ці високоточні верстати, що надходять із країн коаліції, є критично важливими для виробництва точної зброї в Росії. Без них неможливо виготовити жодного сучасного зразка зброї. Такий верстат потребує постійного обслуговування — це і запчастини, і компоненти, і програмне забезпечення, і спеціальні інструменти, які також потрібно імпортувати. Якщо у Росії виникнуть перебої з поставками верстатів, це суттєво позначиться на її спроможності виробляти зброю.

Ще одне питання, яке розглядалося в цьому звіті по артилерії, — це нітроцелюлоза і бавовняна целюлоза, з яких виготовляється порох. Зокрема, згадувався позитивний приклад адвокації: є ознаки того, що за останній рік поставки її до Росії з Казахстану, який раніше був одним з основних постачальників, суттєво зменшилися. Водночас Казахстан наростив поставки до країн НАТО. Це приклад того, як може ефективно працювати дипломатія, пропозиція нових контрактів у доларах, а не в "тугриках", і загроза санкцій.

Продовження інтерв'ю з Агією Загребельською читайте незабаром.