На фронті будуть воювати роботи, це не "Термінатор", але суть та сама - бойовий командир про Гуляйполе та наступ росіян

НРК дозволяють тримати позиції навіть в оточенні

Наземні роботизовані комплекси продовжують стрімко розвиватися на фронті. В одній із рот за останні кіллька тижнів НРК евакуювали 30 поранених бійців. Це результат, який ще рік тому здавався нереальним.

"Телеграф" поспілкувався із Сергієм Волковим, т.в.о. командира роти НРК 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка, про те, чи переважають українські НРК над російськими технологіями та що відбувається на стику Запорізької та Дніпропетровської областей, де росіяни намагаються прорватися.

"Класична евакуація майже перестала існувати"

— Як швидко НРК стають основним інструментом евакуації на фронті?

— Варто почати з того, що "медичної евакуації" останніх пару років практично немає. На початку повномасштабної війни все трималося на ентузіазмі екіпажів евакуації. Проте медевак регулярно потрапляв під вогонь, евакуаційні групи зазнавали великих втрат, і цей ресурс вичерпався.

Достатньо поглянути на кількість зниклих безвісти. Багато героїв залишаються в цьому статусі саме через те, що не було змоги евакуювати ні поранених, ні загиблих.

Сьогодні на лінії зіткнення ситуація критична. Особливо під час оточень – типової тактики росіян. Тоді населені пункти блокуються, а логістика звужується до "горлечка". Спочатку віддалені позиції тримаються, але згодом забезпечити евакуацію стає майже неможливо.

Натомість за останні місяці стрімко розгортається компонента НРК. Йдеться не лише про евакуацію, а й про повноцінне забезпечення переднього краю.

Якщо ми доставляємо на позиції боєкомплект, їжу й необхідне, хлопці тримають позиції навіть в оточенні. Це серйозне підсилення першої лінії фронту. Можна воювати й не відходити, навіть коли складно з ротаціями. Засоби НРК в питаннях забезпечення проявили себе чудово. Щодня наша рота отримує справжні, хоч і скромні подяки від вищого керівництва.​​​​​​​​​​​​​​​​

Часом заради робота доводиться виходити під обстріл

— Евакуація пораненого або доставка вантажів на роботах також є складним завданням? Які найбільші виклики?

— Більшість операцій проводимо вночі. Зараз темна пора триває по 12 годин, і це без сумніву впливає на роботу. Наземні роботизовані машини працюють не так швидко, як дрони. Зазвичай ми рухаємося 3-10 км/год, фактично повземо. Тому місії можуть тривати від вечора до ранку або навпаки.

Робота йде незалежно від пори року.

Осінь дуже ускладнює роботу через постійну мряку, опади та розкислий ґрунт, у якому регулярно застрягаємо.

Взимку інша проблема – маскування. Борти нагріваються, а навколо холодно, тому виникає контраст, який чітко виділяється для противника.

При плануванні операції ми враховуємо усі ці фактори і нашу спроможність. Спочатку працювали тим, що надавали ЗСУ, але швидко зрозуміли, що цього недостатньо. Тоді майстерня отримала завдання максимально захистити борт. З’явилися бронювання НРК, захист типу "мангалів", термоізоляція, тепловізійне маскування та РЕБ на платформах.

Якщо робот знищений разом із боєкомплектом чи провізією, це неприємно, але не критично. Ресурси можна знайти і виконати завдання пізніше. З евакуацією пораненого зовсім інша справа. Якщо борт потрапляє під обстріл і місія зривається, цю задачу вже не перенесеш на потім.​​​​​​​​​​​​​​​

— Іноді хлопці під обстрілами ремонтують робота, може банально відʼєднується звʼязок. Наскільки це небезпечно? Чи не втрачає НРК свою головну перевагу – захист людей?

— Це хороше питання. Буквально кілька днів тому я особисто виходив у поле з метою врятувати борти. Завдання, було із "зірочкою" через складність виконання та обмежений ресурс.​​​​​​​​​​​​​​​​

Я розумів, що якщо втратити борт, новий буде не скоро. Його модернізація – це величезний часовий лаг, а хлопцям уже зараз потрібно закривати завдання й забезпечувати передній край.

Все залежить від обстановки та конкретної ситуації. Якщо є можливість, намагаємося евакуювати борти ближче до тилу іншими засобами НРК. Якщо борт застряг у фортифікаціях або заплутався так, що його неможливо витягнути, інколи доводиться робити це вручну.

Однак, після аналізу бойової обстановки, якщо йдеться про передній край і є ризик, що техніка дістанеться ворогу, краще її знищити.

Майбутній фронт може проходити там, де стоїть робот із туреллю

— Чиї наземні роботизовані комплекси є технологічно досконалішими та ефективнішими у бойових діях – українські чи російські?

— Важливо розуміти, що до озброєного ворога потрібно ставитися без недооцінки. Вони теж рухаються й активно розвиваються, зокрема в безпілотній компоненті. За окремими позиціями ми справді програємо.

Наприклад, у деяких сегментах БПЛА, як Middle Strike чи Opto Window, противник застосовує ці засоби активніше за нас. Водночас за певними параметрами безпілотників перевага на нашому боці.

Якщо говорити про НРК, вони активно розвиваються з обох сторін. Зараз ми більш креативні. Так було і так є: ми креативні на старті й в умовах обмеженого ресурсу. Наша бідність змушує знаходити нестандартні рішення.

Росіяни сильніші в стандартизації рішень і їх масштабуванні на промисловому рівні. Наприклад, вони налагодили фактично штампування БПЛА.​​​​​​​​​​​​​​​​

— Що буде, коли обидві сторони почнуть масово використовувати наземні роботи? Як зміниться тактика війни?

— Будуть воювати роботи і ми їх будемо знищувати. Власне, вони вже воюють. Те, що ще вчора було кіно, сьогодні стало реальністю.

Так, це не "Робокоп" чи "Термінатор" у класичному розумінні. Це інша форма, але суть та сама. Водночас потрібно розуміти, що навіть зараз для роботів потрібні люди.

Роботи не замінюють людей повністю. Навпаки, для їхньої ефективної роботи потрібна велика кількість підготовлених фахівців.​​​​​​​​​​​​​​​​

— Тобто НРК не зможуть повністю замінити традиційну піхотну логістику?

— Це одне з тих питань, на які немає прямої відповіді. Подібно до того: коли закінчиться війна?

Наша задача зараз – зробити все, щоб безпілотна компонента могла заміняти людей. Очевидно, що в кількісному плані піхоти ми значно поступаємося противнику, і за багатьма характеристиками ситуація схожа.

Наприкінці серпня я приступив до допомоги підрозділу і зараз виконую обов’язки командира роти. Тоді ж я комунікував із комбригом і аргументував, чому безпілотну компоненту варто активно масштабувати в 110-й бригаді. Поповнення мінімальне, мотивація людей не завжди висока, мобілізаційні процеси обмежені, але потенціал ще є.

Цей потенціал потрібно направляти в безпілотну компоненту, щоб НРК і БПЛА могли ефективно стримувати ворога. Для цього необхідно тримати безпілотну компоненту в пріоритеті, насичувати її людьми та ресурсами, відпрацьовувати інтеграцію сил і засобів, а також отримувати підтримку від вищого керівництва.

Зараз ми вже бачимо успішні вогневі ураження засобами НРК. Це ще не повноцінна система, але ми рухаємося в цьому напрямку. Так, це дорожче і складніше, техніку будуть знищувати, але це дозволить зберегти життя наших людей.

Можливо, колись лінія фронту буде визначатися не передньопіхотною позицією, а діючою позицією безпілотника чи НРК з туреллю.​​​​​​​​​​​​​​​​

Користуючись нагодою, хочу запросити до себе людей, які хочуть керувати роботами. Якщо ви служите в іншому підрозділі й хочете перейти до нас – ми відкриті до цього і зможемо донавчити.

Якщо є бажання і базові навички, то приблизно за два тижні ми підготуємо людину до роботи.

Якщо ж ідеться про підготовку з нуля, то спочатку БЗВП, потім фахова підготовка, і лише після цього приходьте до нас. У такому випадку це займає мінімум два–два з половиною місяці.

Росіяни вклинилися в стик областей, але розширити прорив не можуть

— У кінці вересня ви писали, що ворог хоче вклинитися в стик Запорізької та Дніпропетровської областей. Якою є ситуація станом на грудень?

— Росіяни вже вклинилися у той стик і намагаються розширювати свій успіх, але поки що їм це не вдається. Принаймні на нашій ділянці [у Запорізькій області] вони більше зосереджуються на напрямку Гуляйполя.

Той російський полк, який ми знищили, уже знову встиг зайти й вийти. Загалом у них є можливість постійно поповнювати резерви. За місяць-півтора вони набирають нове поповнення, проводять злагодження і знову заводять сюди.

Водночас наша рота НРК та суміжники як зайшли у вересні, так і стоїмо досі. Проте треба бути чесними – ми теж несемо втрати. Тут немає ніякого шапкозакидання. Це нереально важко.

Ті позиції, на які ми заїжджали першими НРК, уже давно стали точками накопичення ворога. Противник справді просунувся, але якщо рахувати ціну, нехай квадратні кілометри на кількість особового складу, це надзвичайно висока ціна за кожен метр. А ми тут стоїмо і продовжуємо працювати.​​​​​​​​​​​​​​​​

— Ваша рота НРК багато обслуговує артилерію. Як змінилася її роль з початком осені?

— Почалися аномальні тумани. Вони суттєво обмежують можливості камер і оптики для спостереження та нанесення уражень. Якщо раніше існувала певна перевага або хоча б паритет у безпілотному компоненті, то за таких умов він фактично нівелюється з обох сторін, адже спостерігати просто неможливо.

У цій ситуації артилерія виконує надзвичайно важливу роль. Є попереднє розуміння можливих напрямків руху, маршрутів, зон форсування, і саме по них наноситься вогневе ураження. Тому артилерія зараз – це справжні "топчики".

Усі розмови про те, що війна стала суто дроновою і артилерія більше не потрібна, хибні. Війна є оркестром, у якому потрібен цілий комплекс інструментів. Зараз цей комплекс знову чітко проявляється, зокрема в наземній компоненті.

Можливо, це не виглядає як щось мега-вау, але артилерія є надзвичайно важливою основою, своєрідним фундаментом для всього цього оркестру. Принаймні на даному етапі, щоб він узагалі міг стояти й функціонувати.​​​​​​​​​​​​​​​​

— За вашими словами, роботизовані комплекси значно безпечніші й дешевші за бронетехніку. Але як ви оцінюєте економічну ефективність НРК зараз? Чи окупаються вони?

— Для такої аналітики мені бракує вхідних даних: статистики втрат, кількості уражень, успішних місій по бронетехніці та засобах НРК. Однак те, що ця система значно більш децентралізована, це факт. Відповідно, для ворога вона складніша.

Якщо порівнювати: танк коштує близько 10 мільйонів доларів, а НРК коштує 25 тисяч. Це різні рівні впливу й зовсім інша тактика застосування. Проте є важлива тенденція. На початкових етапах розвитку будь-якої безпілотної компоненти втрати завжди сприймаються дуже болісно.

Пам’ятаєте часи АТО, коли з’явилися перші "Фантоми"? Їх боялися втрачати через обмежений ресурс, мовляв старший начальник розірве, а волонтери можуть більше не привезти. Потім так само боялися втрачати "Мавіки", потім FPV і крилаті БПЛА.

Згодом парадигма змінилася і головним завданням стало наносити ураження, а не триматися за кожен борт. Проте на етапі становлення кожного напрямку було складно. Будь-яка втрата борта безумовно має конкретні наслідки: списання, бюрократія та відповідальність за майно, яке коштує недешево.

Усе залежить від підходу. У нашому підрозділі філософія така, що до втрат бортів ставимося адекватно і не маємо автоматичних покарань. Водночас підхід має бути розумним. Після кожної операції проводиться аналіз і розбираються помилки. Якщо місія невдала з вини оператора чи штурмана, це пропрацьовується, але вартість техніки ніхто не вішає на екіпаж.

Це безпосередньо впливає на розвиток компоненти та економічну оцінку. На початкових етапах втрат завжди більше, поки система стає на ноги.

Застосування броньованих машин із кулеметами існує понад 50 років. Це відпрацьована тактика, але й вона несе втрати. Водночас там є люди, яких довго навчають, а втрата особового складу є трагедією для родин і серйозним ослабленням наших сил.

Тому питання навіть не в тому, як рахувати, а в тому, що відповідь очевидна. Потрібно дати час і спрямувати фахівців та ресурси на розвиток безпілотної компоненти. Тоді можна буде коректно аналізувати, що економічно вигідніше й доцільніше.