Не лише пшениця та соняшник: які культури стануть золотою жилою для України після війни

Ґрунти потребуватимуть агрохімічного й токсикологічного контролю перед посівами

Українські чорноземи — одна з головних природних переваг країни, завдяки якій Україна стала одним із провідних виробників аграрної продукції у світі. Однак сьогодні вони стикаються з дедалі більшими викликами. До виснаження додалися наслідки повномасштабної війни — мінування, вибухи та забруднення ґрунтів.

В яких областях загроза для чорноземів найбільша, чи вдасться зберегти родючість земель та яким може бути агросектор у майбутньому, "Телеграф" з'ясовує разом із провідними українськими науковцями. Це перший матеріал із циклу. Він присвячений стану українських чорноземів, впливу на них війни та можливостям їх відновлення й подальшого використання.

Співрозмовниці "Телеграфу" — Олена Грищенко, учений секретар Державної установи "Інститут охорони ґрунтів України", кандидат сільськогосподарських наук, а також Олена Мельник, доцент кафедри екології та ботаніки Сумського національного аграрного університету, науковий співробітник Бернського університету прикладних наук та почесний професор Королівського аграрного університету Великої Британії.

Родючі землі поки не втрачені, але їхній стан погіршується

Українські чорноземи досі залишаються одними із найцінніших природних ресурсів країни. Науковці не говорять про те, що Україна втрачає їх як ресурс. Але стан ґрунтів погіршується, а війна додала до старих проблем нові.

До 2022 року ґрунти вже потерпали від виснаження, втрати гумусу, переущільнення, посух, порушення сівозмін та нестачі органічних добрив. Тепер до цього додалися вибухи, пожежі, мінування та рух важкої військової техніки.

"Стан українських чорноземів сьогодні можна оцінити як напружений і неоднорідний. Вони зберігають високий природний потенціал родючості, але в багатьох регіонах одночасно діють кілька процесів деградації: втрата гумусу і поживних елементів, переущільнення, підкислення або засолення, посухи, а після 2022 року — ще й механічне руйнування, мінування та хімічне забруднення внаслідок бойових дій", — каже Олена Грищенко.

За оцінками ДУ "Держґрунтохорона", у 2025 році близько 15 млн гектарів земель зазнали мілітарної деградації. Але українські чорноземи мають важливу властивість — вони здатні частково нейтралізувати забруднення.

Олена Мельник зауважує, що під час дослідження понад 10 тисяч зразків ґрунту з прифронтових регіонів у деяких випадках концентрація забруднювачів була нижчою, ніж на частині сільськогосподарських земель Західної Європи. За її словами, це значною мірою пояснюється буферними властивостями чорноземів.

Деградація почалася задовго до війни

Війна не створила проблему виснаження ґрунтів. Вона її прискорила. До повномасштабного вторгнення частина українських земель уже втрачала родючість через інтенсивне землеробство, порушення сівозмін, скорочення тваринництва та недостатнє повернення органічної речовини в ґрунт.

Простими словами, із землі забирали більше, ніж встигали повернути. За словами Грищенко, на значній частині сільськогосподарських земель ґрунт виснажується швидше, ніж природно відновлюється. Насамперед це стосується гумусу та поживних речовин.

Один із способів повернути органіку в землю — тваринництво. "Коли вносили гній у ґрунти, з ним поверталися азот і фосфор. Якщо ми розриваємо ці цикли, то без цих речовин система працювати не може", — пояснює Мельник.

Мають змінитися і способи обробітку землі. За словами науковиці, частина агрохолдингів уже розглядає технологію no-till — вирощування культур без глибокої оранки ґрунту.

Війна б'є по ґрунту одразу з кількох боків

Вибух може зруйнувати ґрунтовий профіль і перемішати його шари. Важка техніка ущільнює землю. Пожежі пошкоджують верхній шар. А вирви після обстрілів змінюють структуру ґрунту та створюють додаткові умови для ерозії. "Війна створює додаткові механічні, фізичні та хімічні навантаження, яких за звичайного сільськогосподарського використання немає", — говорить Грищенко.

Особливо складні наслідки можуть залишатися там, де горіла техніка або застосовувалася важка вогнеметна зброя. "Там де використовували "Гради", "Сонцепьок", там знищувався шар на кілька сантиментів, адже температура хоч і сягала тисяч градусів, але лише на мікросекунди. Швидкість відновлення залежить від того, як відновляться мікроорганізми і ґрунтові бактерії", — зауважує Мельник.

Не кожна пошкоджена ділянка залишається непридатною назавжди. Наприклад, там, де горіла техніка і були розливи нафтопродуктів, частину органічних забруднювачів з часом можуть розкладати мікроорганізми. Але це процеси можуть тривати десятиріччями, і протягом цього часу ділянка може залишатися абсолютно без рослинності.

Фізичні зміни — ще один фактор. Навіть якщо вирву засипати, ґрунт під нею ще роками може мати іншу щільність і структуру. Далі в роботу вступають дощ і вітер — вони посилюють ерозію.

Тому після війни Україні доведеться не просто розмінувати поля. Пошкоджені землі потрібно буде обстежувати, відновлювати та захищати від подальшої деградації. Одним із таких заходів може стати відновлення лісосмуг. Вони захищають поля від вітру і, відповідно, зменшують ризик ерозії.

Найбільша проблема — не вибухівка, а важкі метали

Як пояснює Олена Мельник, більшість органічних компонентів вибухових речовин із часом руйнуються природним шляхом. "Важкі метали є фактично найбільшою проблемою, бо всі органічні складові — ТNТ, RDX, HMX та інші вибухові речовини — в переважній більшості через три-шість місяців трансформуються у проміжні продукти, частина яких зв'язується з органічною речовиною ґрунту або далі мінералізується до CO₂, H₂O, нітратів, амонію та інших простих сполук", — зазначає науковиця.

Водночас деякі забруднювачі можуть залишатися в ґрунті десятиліттями.

Де ситуація з ґрунтами найгірша

За результатами досліджень ДУ "Інститут охорони ґрунтів України", проведених у Харківській, Херсонській, Сумській та Чернігівській областях, були виявлені локальні осередки забруднення свинцем, кадмієм, кобальтом, нікелем, марганцем та цинком.

При цьому науковці наголошують: забруднення має переважно локальний характер, тож повністю ставити хрест на полі не можна. "Найвищі концентрації забруднювачів переважно приурочені до місць вибухів, пожеж, фортифікаційних споруд і знищеної техніки, тому середнього показника по полю недостатньо — потрібне детальне картування", — пояснює Грищенко.

Загалом найбільш проблемними залишаються Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська та Миколаївська області. Саме тут до традиційних проблем деградації додалися наслідки бойових дій: руйнування ґрунтового профілю, ущільнення через рух важкої техніки, мінування та хімічне забруднення.

Особливо складною є ситуація на Херсонщині. За даними досліджень FAO, 94% опитаних агропідприємств області повідомили про забруднення земель мінами та нерозірваними боєприпасами.

Водночас Мельник зазначає, що найбільше гарячих точок моніторингу забруднення у дослідженні СНАУ сьогодні виявлено на Харківщині. Активні дослідження також ведуться у Сумській, Херсонській, Миколаївській, Донецькій та Чернігівській. Бойові дії тривають і наразі невідомо, наскільки і де саме постраждають чорноземи на закінчення війни.

Карта нижче підготована на основі даних ДУ "Інститут охорони ґрунтів України". Зауважимо — мінне/вибухове забруднення, наслідки горіння зустрічаються локально у всіх областях.

Чи можна відновити чорноземи після війни

Розмінувати поле — ще не означає повернути його до попереднього стану. Після завершення розмінування потрібно з'ясувати, що саме сталося із ґрунтом і чи безпечно на ньому вирощувати продукцію.

За словами Олени Грищенко, кожна така ділянка потребує комплексного агрохімічного та токсикологічного обстеження. Лише після аналізів можна зрозуміти, чи придатна земля для сільського господарства і яке відновлення їй потрібне.

Які рослини можуть допомогти очищати українські землі після війни

Після завершення бойових дій частині українських полів знадобиться своєрідне "лікування". Одним із інструментів відновлення можуть стати рослини, які здатні накопичувати у своїх тканинах важкі метали та інші забруднювачі.

Йдеться про так звану фіторемедіацію — природний спосіб очищення ґрунтів за допомогою рослин. За словами Олени Мельник, одним із варіантів може стати вирощування спеціальних культур.

"Як варіант, ми будемо використовувати фіторемедіанти — зелені рослини для виробництва біогазу, змішуючи їх з іншими рослинними залишками", — каже Мельник. Серед потенційних помічників — добре знайомий українцям соняшник, а також верба та міскантус. Вони здатні накопичувати частину небезпечних речовин, поступово знижуючи рівень забруднення ґрунту.

Втім, науковці попереджають: це не чарівна паличка і не спосіб повернути землю до нормального стану за один сезон — йдеться про роки відновлення. Однак з огляду на значні площі земель, які перебувають під впливом бойових дій, питання використання фіторемедіантів до кінця не вирішене, адже ці рослини потрібно утилізувати, а відповідних майданчиків та законодавчої бази не має.

Як війна та клімат можуть змінити українське сільське господарство

Відновлення ґрунтів — лише частина майбутніх змін. Війна та клімат можуть вплинути і на те, що саме Україна вирощуватиме на своїх землях. Якщо частина земель залишатиметься недоступною або потребуватиме тривалого відновлення, агросектору доведеться отримувати більше продукції з кожного придатного для обробітку гектара.

На думку Олени Мельник, поряд із традиційними зерновими культурами дедалі більшого значення набуватимуть напрями з вищою доданою вартістю. Ще один перспективний напрямок — вирощування білкових культур.

Водночас відмовлятися від пшениці чи інших основних зернових ніхто не планує. Навпаки, як зазначає Олена Грищенко, в умовах скорочення земельного ресурсу особливого значення набуває продовольча безпека: "Доцільно зберігати достатні площі під пшеницею та іншими зерновими культурами, необхідними для виробництва хліба і круп, розширювати вирощування зернобобових культур як важливого джерела рослинного білка, а також забезпечувати виробництво олійних, овочевих, картоплі та кормових культур для стабільної роботи тваринництва. У регіонах із дефіцитом вологи може зростати значення більш посухостійких культур, зокрема проса та сорго".

Попри всі ризики, науковці не вважають ситуацію безнадійною. Українські чорноземи не приречені, але війна зробила проблему деградації швидшою і складнішою, а їхнє відновлення вимагатиме не одного аграрного сезону, а десятиліть системної роботи.

Наступний матеріал циклу буде присвячений тому, як зміна клімату впливає на врожайність основних культур, чи загрожує Україні дефіцит зерна через зміни клімату та яким може бути новий аграрний експорт країни.