"Путін одержимий цим планом": на Заході зробили прогноз щодо війни

Російська стратегія не змінюється.

Росія посилює удари по українській інфраструктурі, намагаючись виснажити країну та створити додатковий тиск на цивільне населення напередодні зими. Про перспективи війни, стратегію Москви та Києва, й умови завершення бойових дій йшлося під час заходу в Атлантичній раді США. "Телеграф" розповідає головне.

Так, аналізуючи атаки РФ на українську залізницю, колишній прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон називає їх "наслідком відчаю Путіна":

"Він хоче підвищити рівень терору. Він намагається залякати український народ, завдаючи ударів по його транспортній інфраструктурі. Це відображає той кошмар, який він переживає на лінії фронту. Президент Трамп під час його виступу в ООН сказав, що щомісяця з обох сторін гинуть по 25 тисяч людей. Боюся, це занижена оцінка.

Лише за останні кілька місяців загинули 40–42 тисячі росіян. Для Путіна все складається не найкращим чином. Його економіка має серйозні проблеми. Російське населення, попри результати "виборів", відчуває наслідки українських тактичних ударів по інфраструктурі — цілком закономірно, по нафтовій та газовій промисловості".

Джонсон наголосив, що зараз зовсім не час тиснути на Київ із вимогою припинити "далекобійні санкції" проти цілей в РФ:

"Це боротьба Давида і Голіафа. У Давида є праща, здатна знищувати нафтопереробні заводи та інші об’єкти. Навіщо ми забираємо у Давида його пращу? Навіщо ми просимо українців відкласти її? Це абсолютно божевільно. Ми повинні чинити тиск на Путіна, щоб покласти край цій війні".

Cвоєю чергою, колишній директор ЦРУ Девід Петреус розповів, що перебував у потягу, коли Росія 13 вересня вдарила по залізниці на польсько-українському кордоні. Він підкреслив, що це лише елемент значно ширшої кампанії ворога. За останні місяці під обстріли потрапили сотні локомотивів, прикордонні переходи, мости, склади, енергооб’єкти, заводи, АЗС, портова інфраструктура та навіть цивільні судна.

"Росія намагається підірвати здатність України функціонувати як держави та перевозити людей, комерційні вантажі, військові поставки тощо залізницею, автомобільними шляхами та морем.

Повітряна загроза також стає дедалі серйознішою. Росія суттєво збільшила застосування балістичних ракет, проти яких Україна має обмежену кількість засобів перехоплення. Росія також різко наростила використання реактивних дронів — від лише кількох сотень у червні до понад 2800 у серпні".

Україна вже задіяла власні реактивні дрони-перехоплювачі, однак масштабування їхнього виробництва потребує часу. Водночас Петреус звернув увагу на те, як українські сили змогли відновити маневр на полі бою, що яскраво показала контрнаступальна операція "Вівальді" поблизу Лимана:

"Українські сили атакують систему, яка робить російські дрони та високоточні удари настільки ефективними: розвідку, засоби радіоелектронної боротьби, командування й управління, логістику, зв’язок і навіть самих операторів дронів. Таким чином вони ізолюють поле бою та створюють тимчасові вікна можливостей, у яких можуть здійснювати переміщення.

Тож на цьому етапі війни формується важливий урок: "прозоре" поле бою не обов’язково означає кінець маневру. Маневр можна тимчасово відновити, якщо сторона здатна осліпити, дезорганізувати, ізолювати та перевантажити систему виявлення цілей і завдання ударів противника".

За словами ексголови ЦРУ, у цій "війні адаптацій" перемагає той, хто швидше розробляє, масштабує та інтегрує нові технології, випереджаючи ворожі контрзаходи. З політичної точки зору все інакше.

"У Путіна є власне бачення того, як перемогти у війні. Він вважає, що Росія здатна пережити Україну та її партнерів, витримати більші втрати й продовжувати війну довше за них. Саме тому одночасно чиниться тиск на фронті, по містах та енергетичній інфраструктурі, по портах і судноплавству, залізниці тощо.

Україна реалізує власне бачення перемоги: утримувати фронт і дедалі активніше створювати там протидію, завдавати таких втрат, які Росія не зможе нескінченно компенсувати, ізолювати російські сили від їхньої логістики, зробити Крим непридатним для подальшого використання, завдавати ударів по військовій, промисловій та енергетичній базі РФ й демонструвати, що час не грає на боці Москви".

Петреус нагадав, що війни завершуються тоді, коли одна зі сторін усвідомлює: подальші бойові дії вже не принесуть бажаного результату за прийнятну ціну.

"Мета Заходу має полягати в тому, щоб допомогти Україні підвести Кремль до такого висновку. Якщо ми зробимо все можливе, щоб допомогти українцям, я впевнений, що вони зможуть цього досягти".

Натомість експрезидент Польщі Александр Квасневський наголошує, що не має жодних сумнівів щодо справжніх загарбницьких намірів Кремля:

"Коли я зустрічався з Путіним у Кремлі у 2002 році, ми протягом чотирьох годин вели дуже тривалу розмову російською мовою. І він сказав мені, що його головна мета як нового президента — тоді він був лише другий рік при владі — відновити "велику Росію". Оскільки ми в Польщі досить добре знаємо історію, ми розуміємо, що "велика Росія" може існувати лише разом з Україною або маючи Україну у своїх руках".

Квасневський зазначив, що з часом зрозумів головний страх Путіна — це західний курс України та побудова в ній справжньої демократії:

"Це стало екзистенційною загрозою для Путіна, його режиму та його політичної системи. Тож від 2004 року збереження України на російському боці було вже не мрією, а планом. Після 2014 року, анексії Криму та підтримки сепаратистів у Донецьку й Луганську, гадаю, це почало перетворюватися на своєрідну одержимість Путіна".

Експрезидент дав тривожний прогноз і щодо майбутньої зими, підкресливши, що головним викликом стануть масовані атаки на цивільні міста:

"Путін прагне використати цю зиму для психологічної війни, аби зробити життя людей нестерпним. Коли ти живеш у Києві у багатоповерхівці на 20-му поверсі й тижнями чи місяцями залишаєшся без світла, тепла та ліфта — це надзвичайно складно.

Для Польщі ця ситуація також містить загрозу. Через постійні обстріли українських міст і виснаження людей ми можемо зіткнутися з новою хвилею біженців. У багатьох європейських країнах це здатно спричинити політичне напруження, це буде шанс для росіян скористатися антиукраїнським настроями, які, на жаль, існують".

Водночас Квасневський критично оцінив підхід адміністрації Дональда Трампа до переговорного процесу. Ключовою помилкою він вважає заздалегідь оголошену відмову від перспективи вступу України до НАТО:

"Якщо ми хочемо запропонувати Україні серйозні гарантії безпеки, тоді членство в НАТО є нашою гарантією номер один".

З цим погодився і Борис Джонсон. Він додав, що неодноразово обговорював завершення війни з Дональдом Трампом, і той щиро вірить, що Путін не прагне захопити всю Україну, а отже, про мирну угоду можна домовитися.

"Це було зрозуміло й з того, що Джаред Кушнер казав на конференції у Києві. Він заявив приблизно таке: "Усе вже готово — гарантії безпеки й так далі. Нам лише потрібно, щоб українці відійшли з решти території Донбасу, — і тоді ми матимемо угоду".

Думаю, українцям було б надзвичайно важко на це погодитися. Єдиний спосіб, у який вони взагалі могли б укласти таку угоду, — якщо розуміли б, яким буде майбутнє України".

Джонсон підкреслив, що Київ не може погодитися на капітуляцію чи умови, які дозволить Росії накопичити сили для нового удару:

"Це триватиме й триватиме десятиліттями, роками й роками, доки Захід не збереться з силами і не виконає те, що він спочатку пообіцяв українцям 1991 року. Це єдиний спосіб, у який ми зможемо вибратися з цієї ситуації".

За його словами, поки європейські уряди не наведуть лад у власній політиці й не підтвердять зобов’язання перед Україною щодо НАТО та ЄС, виключно військового вирішення війни немає.

Наостанок Девід Петреус відзначив важливість поєднання військового тиску та економічних санкцій проти Москви. Посиленню останніх має сприяти так званий закон Ліндсі Грема, підписаний Дональдом Трампом. Документ розширює обмеження проти російських посадовців, фінансових установ і "тіньового флоту", а також надає президенту США право запроваджувати мита до 100% проти покупців російських нафти й газу в країнах, що допомагають обходити санкції.

"Україні не потрібно йти маршем на Москву. Вона має продемонструвати, що Росія не може досягти своїх цілей за прийнятної для неї ціни, що Україна здатна продовжувати воювати й адаптуватися, а західна підтримка буде тривалою. Іншими словами, Росію потрібно переконати, що час не грає на її боці", – підсумував Петреус.