Режим Путіна впаде, а війна закінчиться вже цього року? Прогноз від Бена Годжеса

Україна виробила власну теорію перемоги, зазначає генерал США.

Кремль не може здобути військову перемогу у війні проти України — водночас уже цього року в Росії може статися подія, що змінить логіку дій Москви.

Про можливий сценарій завершення бойових дій, роль США та майбутні гарантії безпеки для України в ексклюзивному інтерв’ю "Телеграфу" розповів Бен Годжес — американський генерал у відставці, колишній командувач армії США в Європі.

Для росіян неможливо підтримувати війну безкінечно

— Росія продовжує терор цивільного населення та тиск на лінії фронту. Чого очікувати далі? Які розрахунки Путіна на цей рік?

— Ви, ваша родина та інші громадяни України проходять через сувору зиму та відключення електроенергії, які впливають на все: транспорт, зв’язок, опалення, приготування їжі, загалом життя. Стійкість українського народу неймовірна, й ми всі ще дуже-дуже довго будемо про це пам’ятати.

Та я не можу передбачити, що це закінчиться найближчим часом, адже Путін розуміє: його війська не здатні перемогти українські сили. У них немає спроможності прорвати оборону й здобути перевагу над українськими захисниками.

Єдина сфера, де він вважає, що може досягти бодай якогось "прогресу", — це продовження атак на цивільне населення в надії, що українці почнуть тиснути на владу, аби та погодилася на що завгодно, тільки б це припинилося. Та, гадаю, українці розуміють: це ніколи не задовольнить Путіна й не стане кінцем [війни].

Здається, президент Зеленський це також усвідомлює.

Додам, що мене вражає здатність України завдавати далекобійних ударів по російській нафтогазовій інфраструктурі — не лише для того, щоб росіяни відчули наслідки у вигляді високих цін на газ або втрати електропостачання, а передусім для того, щоб підірвати здатність Росії експортувати нафту й газ.

Поєднання цих ударів і санкцій уже впливає на російську економіку та на спроможність Москви надалі фінансувати цю війну.

У той же час запуск росіянами "Орєшніка" у напрямку Львівщини для мене став сигналом Кремля європейським країнам: "Не думайте про участь у якихось гарантіях безпеки". Та навряд це їх налякає.

Це моя довга відповідь на ваше гарне запитання. Росія не може виграти, але Україні потрібно більше допомоги з протиповітряною та протиракетною обороною, щоб захистити цивільне населення.

— Від адміністрації Трампа ми чуємо риторику про те, що Україна програє війну, а Росія має перевагу й зрештою візьме гору. Чи є це справедливим поглядом з боку США?

— Передусім, так вважають не всі у США — це позиція адміністрації Дональда Трампа. Саме таку лінію вони обрали. Більшість людей, які уважно стежать за тим, що відбувається, не сприймають хибний російський наратив про нібито неминучу перемогу Росії.

Як я вже сказав, росіяни не здатні перемогти Україну. 2025 року, ціною 150 мільярдів доларів і 400 тисяч втрат, Росія захопила менш ніж 1% української території.

Ні фінансово, ні з точки зору людських ресурсів такий сценарій просто неможливо підтримувати безкінечно. Навіть якщо росіянам байдуже до кількості загиблих і поранених, у них немає нескінченного мобілізаційного ресурсу.

Якщо вони не зможуть виплачувати грошові бонуси, то не зможуть і надалі залучати бідних людей з Якутії, Татарстану чи інших регіонів Російської Федерації до участі у війні.

Тож я не вірю в безмежну спроможність Росії воювати. Саме тому ми маємо й надалі рішуче спростовувати цей хибний наратив.

Трамп має усвідомити, що Путін глузує з нього

— Днями ми почули від президента Трампа заяву про те, що він — єдина "карта", яка є у президента Зеленського. Як ви вважаєте, куди зрештою приведуть дипломатичні зусилля американської адміністрації? Чи не ризикуємо ми знову зайти в глухий кут?

— Я вважаю, що президент України дуже розумний і політично досвідчений. Йому потрібно й надалі брати участь у певному форматі переговорів, адже не можна допустити, щоб США стали прямим опонентом України або повністю припинили підтримку.

Та водночас є розуміння, що адміністрація Трампа ніколи не переймалася й не розуміла першопричин цієї війни. Вони досі не називають Росію агресором. І саме тут Європі доведеться заповнювати прогалину — як у постачанні озброєнь і боєприпасів, так і у фінансовій підтримці та збереженні тиску на Росію.

Зокрема, Велика Британія обговорює можливість арешту суден російського "тіньового флоту". Це не лише завдає шкоди Росії, а й дає змогу спрямувати кошти від продажу нафти з цих суден на допомогу Україні. Британія мислить у правильному напрямку, і це важливий крок уперед.

Я завжди сподівався — і навіть вірив — що президент Трамп зрештою усвідомить: росіяни з нього глузують, не поважають і просто грають у гру. Я сподіваюся, що колись він розлютиться, скаже "досить" і припинить бути настільки поблажливим до Володимира Путіна. Але вже не раз здавалося, що цей момент настав, однак нічого не змінювалося.

Президент США має колосальні важелі впливу на Росію — економічні й військові, якщо він захоче ними скористатися. Однак наразі я не бачу, щоб ці інструменти застосовувалися повною мірою — за винятком санкцій. Наприклад, зʼявлялася інформацію, що Індія нарешті припиняє закупівлю російської нафти.

Та все це відбувається значно повільніше, ніж мало б.

На Росію чекає повалення режиму Путіну?

— Володимир Зеленський неодноразово висловлював надію на завершення війни у 2026 році. Як ви вважаєте, чи це реально за нинішніх обставин?

— Не думаю, що президент Зеленський говорив би це без певної впевненості в такій можливості, адже давати хибну надію людям, які страждають, ніколи не має добрих наслідків.

І я погоджуюся: якщо тиск на російську економіку триватиме, якщо вони й надалі зазнаватимуть таких втрат, як зараз — близько тисячі солдатів щодня — і якщо європейські країни продовжать підтримувати Україну, тоді, безумовно, це реально.

Та не думаю, що це буде поступовий процес. Можливо, всередині Росії раптово станеться щось таке, що змусить їх усвідомити: добре, ми маємо зупинитися. Що саме це буде — не знаю.

Я був би радий, якби там відбулося повалення режиму і до влади прийшов хтось більш розсудливий. Але, як відомо, зміна влади в Росії ніколи не буває ані гладкою, ані легкою. Тож нам залишається лише чекати й спостерігати.

Втім, я справді вважаю, що можливість більш позитивних змін на полі бою є цілком реальною.

— Дуже цікаво. Розкажіть докладніше, що може статися в Росії, здатне змінити перебіг подій уже цього року?

— Що ж, я не маю жодної секретної інформації й не знаю, чи буде зміна режиму. Але мені 67 років, і я добре пам’ятаю розпад Радянського Союзу та падіння Берлінського муру. Усі події були абсолютним шоком — ніхто не очікував такого стрімкого колапсу.

А далі Україна стала вільною, потім — Естонія, Латвія, Литва, Молдова та інші колишні радянські республіки й країни Варшавського договору. Майже ніхто не передбачав, що це станеться. Тож я лише кажу: нам варто бути готовими й думати про наслідки, якщо подібне станеться в Росії вже цього року.

Я не стверджую, що так і буде. Але уважно стежу за цінами на нафту, а нині вони настільки низькі, що Росія не може й надалі функціонувати так, як раніше.

Її економіка тримається на воєнній моделі. У певний момент люди починають це гостро відчувати, а солдати кажуть: "Досить". Я не знаю, де саме ця межа.

Мені часто кажуть: росіяни здатні терпіти більше за будь‑кого, це може тривати вічно. Я в цьому не впевнений.

Натомість Україна знайшла свою теорію перемоги: продовжувати завдавати ударів по нафтогазовій інфраструктурі, знищувати російські війська, не дозволяти їм досягти жодних перемог, водночас знаходити способи захищати власне населення, поглиблювати співпрацю з європейськими союзниками й утримувати принаймні зацікавленість Сполучених Штатів.

Росіяни мають бути покарані за будь-яке порушення перемирʼя

— Європейська Комісія представила план кредиту для України на 90 мільярдів євро. Частина цих коштів буде спрямована на військові потреби. Чи відіграє це позитивну роль у зміцненні наших позицій на полі бою?

— Така масштабна фінансова підтримка допоможе й закриє багато потреб, які мають Збройні сили України. Але не менш важливим є сигналом — як для українців, так і для росіян — що Європа не збирається просто заплющити очі й відвернутися. Що Європа шукає способи підтримувати Україну.

— Що ви думаєте про всю архітектуру гарантій безпеки, яку розробляють європейці за участі США? Якщо уявити, що буде мир або припинення вогню, чи будуть ці гарантії достатніми, щоб стримати Путіна від нового нападу?

— Щоб це спрацювало, росіяни мають повірити: якщо вони колись порушать — чи то режим припинення вогню, чи будь-яку угоду, а ми маємо виходити з того, що це станеться одразу, — покарання буде негайним.

Гарантії безпеки мають передбачати реальну бойову присутність військ із протиповітряною обороною, далекобійними засобами — усім необхідним — і з повноваженнями негайно завдавати удару у відповідь, не телефонуючи до Брюсселя, Лондона чи Берліна, а діючи одразу.

Гадаю, більшість усвідомлює: Росія не дотримуватиметься домовленостей, якщо її до цього не примусять. А це означає реальну, дієву спроможність. Це не можуть бути солдати в цивільних автомобілях у казармах десь під Львовом. Вони мають перебувати там, де зможуть негайно реагувати — чи то на удари дронами, чи артилерією, чи будь-які інші порушення.

Ми бачили під час Мінську-1 і Мінську-2, як росіяни знову і знову порушували режим припинення вогню, адже там були лише спостерігачі ОБСЄ — Організації з безпеки і співробітництва в Європі — у цивільному одязі. Тож їх просто ігнорували.

Якими б не були сили гарантування безпеки, вони мають бути достатньо чисельними й боєздатними, щоб мати змогу негайно карати будь‑яких росіян, які порушуватимуть домовленості.

— Наскільки далеко Сполучені Штати можуть піти в питанні гарантій безпеки? Йдеться лише про логістику та розвідку чи про щось значно серйозніше?

— Наразі лунає багато спекуляцій. Та очевидно, що успішне завершення цієї війни відповідає інтересам США, адже їм вигідно, щоб Європа була стабільною, безпечною та заможною — зрештою, Європа є найбільшим торговельним партнером Америки.

Навіть якщо мислити суто транзакційно, як це робить президент Трамп, то для розвитку України — наприклад, у сфері видобутку корисних копалин — необхідні гарантії безпеки. Ніхто не інвестуватиме в країну без гарантій. Тож це також в інтересах Вашингтона.

Отже, потрібно вкласти достатньо ресурсів, щоб цей процес був успішним — чи то розвідка, логістика, авіаційна підтримка, протиповітряна оборона або ж безпосередня присутність військ на землі.

Особисто я віддав би перевагу тому, щоб на місці були й американські солдати — під американським прапором — поруч із британськими, французькими, німецькими, польськими, фінськими та іншими союзниками.

— Ми чули жорстку реакцію російського МЗС на плани Коаліції охочих та Паризьку декларацію, де згадувалася можливість розміщення військ в Україні. Росія не погодиться на міжнародні сили на українській землі.

— Це не Росії вирішувати. Україна — суверенна держава.

Україна має право запросити на свою територію будь‑кого, кого вважає за потрібне. Не слід надавати Росії жодних повноважень вирішувати, хто може перебувати на вашій території.

Саме за це й точиться вся ця війна. Росія намагається контролювати те, що робить Україна, і її територію. Держави мають бути готові, якщо Україна скаже: "Ми хочемо, щоб ви були тут".

У Південній Кореї розміщені тисячі американських солдатів, і ми не питали Північну Корею, чи можемо там бути. Звісно, росіяни цього не хочуть, бо розуміють: відновити конфлікт буде набагато складніше, якщо в Україні перебуватимуть тисячі європейських військових — із американцями чи без них.

Водночас одним із ключових питань, незалежно від формату сил гарантування безпеки та місця їх розміщення, буде протиповітряна оборона від дронів і ракет. ППО має бути інтегрована з українською системою попередження, радарами та всією відповідною інфраструктурою.

На мою думку, це цілком реальний спосіб допомогти захистити українських цивільних і критичну інфраструктуру від російських повітряних атак — шляхом інтеграції в українську систему ППО.

Крім того, будь‑які сили мають бути тісно скоординовані із ЗСУ, адже у разі реагування на той чи інший інцидент їм доведеться діяти спільно з українськими підрозділами. І саме цього росіяни найменше хочуть — бачити британських, німецьких чи французьких солдатів поруч з українцями. Та я переконаний, що всі відповідні штаби вже працюють над цими сценаріями. Ключовим питанням залишається політичний мандат і чіткі вказівки.