Чотирилапі космонавти: 58 років тому СРСР відправив на орбіту двох собак — їхній рекорд не побитий і досі

Вєтєрок і Угольок повернулися на Землю живими, а результати їхньої місії вчені використовували ще десятиліттями

Їхні імена знають набагато менше людей, ніж імена перших космонавтів, — хоча саме вони довели, що людина може вижити у тривалому орбітальному польоті. Проте, два звичайні дворові пси стартували на орбыту і провели у невагомості 22 доби — більше, ніж будь-яка жива істота до них.

Коли говорять про підкорення космосу, зазвичай згадують Гагаріна, Армстронга, перші станції та марсоходи. Але за кожним великим кроком людини в безодню Всесвіту стоять інші першопрохідці — ті, хто не розумів, куди летить, але летів. 22 лютого — день, коли варто згадати двох таких першопрохідців: собак Вєтєрка та Уголька, чий політ змінив уявлення вчених про можливості живого організму у відкритому космосі.

22 доби на орбіті: рекорд, якого не очікували

22 лютого 1966 року радянський космічний супутник "Космос‑110" вирушив на орбіту з незвичайним екіпажем на борту. Вєтєрок і Угольок провели у невагомості 22 дні — більше, ніж будь-яка тварина в історії космонавтики до того моменту. Цей рекорд серед собак не побитий і сьогодні. Людям вдалося перевершити його лише у 1971 році, коли тривалі орбітальні експедиції вже стали буденністю.

Повернення обох собак живими було не просто тріумфом радянської космічної програми — це була важлива перемога науки. Лікарі та біологи ретельно досліджували стан тварин після приземлення: серцево‑судинну систему, опорно‑руховий апарат, нервову систему, наслідки тривалої невагомості. Зібрані дані лягли в основу космічної медицини й безпосередньо вплинули на підготовку перших довготривалих пілотованих місій.

Навіщо відправляли собак у космос

Вєтєрок і Угольок були не просто символами — вони виконували конкретну наукову роботу. Їхній політ став частиною серії біомедичних експериментів, покликаних з'ясувати, як тривале перебування у відкритому космосі впливає на живий організм. Вчені відстежували роботу серця, дихання, нервової системи та поведінку тварин, щоб оцінити ризики для майбутніх космонавтів.

Після повернення стан собак свідчив про серйозне навантаження: вони важко перенесли тривалу невагомість і перевантаження при поверненні. Але саме ця інформація допомогла розробити рекомендації щодо максимальної тривалості місій, режиму фізичних навантажень і програм реабілітації — тих самих, якими користувалися космонавти у наступні десятиліття.

Чому ця сторінка важлива

Сьогодні, коли людство готується до польотів на Марс і будує плани колонізації інших планет, легко забути, що дорога до зірок починалася з маленьких, нічого не підозрюючих собак у тісних капсулах. Вєтєрок, Угольок, Лайка, Білка, Стрілка — їхні польоти дали вченим знання, без яких перші космонавти просто не вижили б. Це не применшує подвигу людей, але нагадує: за кожним великим відкриттям стоять ті, хто не міг дати згоду, але все одно зробив свій внесок.

Раніше "Телеграф" розповідав, чому космос ми бачимо чорним і який він насправді. Відповідь виявляється набагато цікавішою, ніж здається.