"Росію чекає остання мобілізація": соціолог про смерть Путіна, ризики для Кремля та справжніх росіян

Читать на русском
Автор
6411
"Росію чекає остання мобілізація": соціолог про смерть Путіна, ризики для Кремля та справжніх росіян Новина оновлена 03 квітня 2024, 13:22

Аби не допустити запитань щодо фінансового становища Росії, Кремль буде залякувати росіян терактами

Україні, яка веде повномасштабну війну з Росією, важливо знати думки та настрої громадян країни-агресорки — чого вони хочуть від влади, у що вірять, на що сподіваються. Одним зі способів дізнатися про ситуацію по той бік лінії фронту є фундаментальні, системні, багатовимірні дослідження російського суспільства з використанням усіх соціологічних методів.

Як вдається проводити соцопитування на території РФ, яка нова група росіян утворилась за останній рік, як вона впливає на хід війни проти України та які новинки путінський режим готує для свого народу? Про це очільник Інституту конфліктології та аналізу Росії Олександр Шульга розповів в інтерв’ю "Телеграфу".

*Більш повну версію інтерв’ю дивіться у відео "Телеграфу".

Самозрозумілість Росії — це міф

Ваш аналітичний центр є доволі молодим, створений 2023 року. Розкажіть, будь ласка, чому у вас виникло бажання створити Інститут? Адже в українському суспільстві досі тривають дискусії, чи варто нам стільки уваги приділяти Росії.

— Де-юре Інститут виник 2023 року, але де-факто — ще на початку листопада 2022 року. Це якщо бути точним.

Насправді це була, я б сказав, помилка української держави, української експертної спільноти щодо ставлення до Росії. Вона була породжена такою фактично самозрозумілістю, тим, що ми знаємо росіян, ми розуміємо Росію, ми з ними жили в одній країні, ми сторіччями сусіди, ми маємо багато родичів там, ми знаємо російську мову, ми були фактично до 2014-го повністю в інформаційному середовищі, ми зустрічали Новий рік спочатку за московським, потім за київським часом.

Тобто самозрозумілість Росії — це міф. Їхні агресивні, шовіністичні та імперські висловлювання сприймалися як така "придурь". Ну от такі вони. Вони тільки на словах можуть, а у принципі вони не зацікавлені (нападати.Ред.), раціональних причин нема.

Серйозні українські дослідження в Росії не проводили. Були порівняння: ставлення росіян до українців, українців — до росіян. Але саме дослідження російського суспільства, проведеного українськими соціологами за власною методологією для українських державних інституцій різного штибу, не було.

А от російські соціологи й різні силові служби доволі активно досліджували українське суспільство. Інша річ, що їм це не допомогло.

Відповідно, ми жодним чином не можемо повторювати цю помилку. Сприймати Росію як щось самозрозуміле, що нас не може цікавити, оскільки всі вони там раби, орки тощо. Як дослідники, як вчені ми не можемо це прийняти, хоч якби ми до них ставилися. Тому ми маємо перейти до фундаментальних, системних, багатовимірних досліджень російського суспільства, використовуючи всі соціологічні методи.

Хто фінансує вашу діяльність?

— Стабільного фінансування нема. Або нам допомагає бізнес, або проводимо збори, або невеликі гранти.

Більшість росіян — пасивні й аполітичні

Як ви проводите дослідження на території Росії, враховуючи, що у них заборонена діяльність незалежних соціологів, тим паче з України?

— По-перше, ми не представляємося українськими соціологами, ми не вітаємося з ним "добрий вечір" чи "доброго дня". Ми розмовляємо російською, ми використовуємо термінологію, яку використовують російські соціологи. Ми використовуємо слово не "війна", а "спеціальна військова операція" (СВО).

Попри те, що всі все розуміють, що російських незалежних соціологів нема, є західні колеги, які досі використовують дані російських соціологів, що оперують всередині РФ: начебто незалежний "Левада-Центр", відверто державна агенція ВЦИОМ. При тому, що люди (на Заході.Ред.) розуміють, що в них викривлені дані, але вони вважають, що мають якось ними послуговуватися.

Ми завжди кажемо, що є альтернативи. І західні експерти потихеньку починають розуміти. Але навіть ті країни, які мають абсолютно проукраїнську і жорстку антиросійську позицію, все одно використовують дані "Левада-Центру". Нехай у РФ його називають "іноагентом". Вони все одно оперують в Росії. Про це треба було казати західним колегам.

Тому одне з наших завдань і напрямів — це представляти результати наших досліджень західним партнерам. Цікавість є. В українській владі ми також всім зацікавленим передаємо результати. Тому той, хто має вуха, почує.

Олександр Шульга
Очільник Інституту конфліктології та аналізу Росії Олександр Шульга

Спробуймо на основі ваших досліджень сформувати портрет сучасного росіянина. Який він зараз і як його змінила т. зв. "спеціальна військова операція"?

— Є патріоти і ліберально-демократично налаштована частина суспільства, яких десь по 15—25%. Мовчазна більшість — пасивна, аполітична, яка не хоче брати ні за що відповідальність, яка є повністю патерналістською і конформною.

Поруч з ними вже понад рік виокремлюється ще одна група. Ми їх називаємо "спільники". Це та частина росіян, які розуміють хибність цієї війни, її погані перспективи і те, що вона несправедлива. Але вони це виправдовують аргументами про престиж країни, що Росія не може програти, що вони не хочуть платити репарації тощо.

Ця група становить десь 10—15%. Якщо вона буде зростати, то на користь прибічників війни, Z-патріотів, не з суто ідеологічних причин, а з меркантильних, егоїстичних, націоналістичних. Вони будуть забирати передусім у пасивної більшості, у ліберально-демократичної частини, яка начебто має за замовчуванням бути антивоєнно налаштована.

Якщо ця група росіян буде зростати, це погана тенденція. Це збільшить спроможність Росії вести війну, спираючись на людський ресурс.

Україна може якось працювати з цією групою росіян?

— Україна має працювати загалом з усіма групами, окрім Z-патріотів. Але, знову ж таки, з ними теж можна працювати і продовжувати справу Ігоря Гіркіна, військового злочинця, який за іронією долі сидить у російській в’язниці.

Працювати можна з усіма. Проблема в каналах комунікації та ресурсах. Хоча кожна гривня, вкладена в роботу такого роду, надалі економить тисячі гривень.

Росіяни звикли до війни

Який наратив може бути до цих "спільників"? На кшталт "Росія все одно програє, західна допомога не закінчиться, Україні будуть допомагати"?

— Наратив полягає в тому, що, один раз ускочивши в цю халепу, почавши цю безглузду і злочинну війну, Путін повториться. Навіть якщо якимось дивом війна зупиниться на лініях, які є зараз, він ж почне нову війну проти країн Балтії, проти Польщі. Знову будуть мобілізація, погіршення життя, обстріли міст.

Основний наратив є незмінним — за цього президентства, за цього лідерства, за цієї КДБшної еліти нічого доброго вас не чекає. Відповідно, якщо ви не можете і боїтеся відвертого спротиву і висловлення позиції, виходу на вулицю, вдавайтеся до того старого саботажу зразка 1980-х років, який фактично розколов Радянський Союз.

Що змінилось у ставленні росіян до т. зв. "СВО"? Згідно з вашим соцопитуванням, лише 11% росіян очікують від Путіна успішного завершення "операції". Тобто це говорить про те, що або втрачається цікавість до цього, або вони не хочуть воювати та вже дійсно не розуміють мети цього всього.

— Я б тут розділив. По-перше, за два повні роки повномасштабного вторгнення кардинально змінилися основні проблеми росіян. На початку вторгнення це був шок, нерозуміння. Для них це був [неприємний] сюрприз. Зараз навпаки, вдвічі зросла кількість тих, хто, не задумуючись, називає основними проблемами фінансовий аспект життя. Тобто високі ціни на товари та послуги, низькі зарплати та пенсії, які не дають можливості купувати усі товари та послуги, які хочеться.

Чому так сталося? Тому що відбулася рутинізація війни. Вона вже не викликає того емоційного фідбеку, відгуку, як було спочатку. Тому що люди до всього звикають, до пандемії звикли, до війни звикають. Особливо росіяни, оскільки в них велика територія, а кожен сфокусований на своєму. Російська влада намагається розпорошено в різних частинах РФ мобілізовувати людей. Особливо не брати велику кількість з великих міст, де можуть бути якісь протести.

Вони цю війну поки відчувають не так гостро, як ми. Тож ця рутинізація війни призвела до того, що на перше місце вийшли економічні, фінансові проблеми. І росіяни розуміють, що погіршення рівня їхнього життя відбувається через війну. І це впливає навіть на пасивну підтримку війни.

Коли ми питаємо росіян, чи правильно було починати "СВО", понад половини кажуть, що правильно. Але коли ми питаємо, чи треба провести нову хвилю часткової мобілізації, то 74% кажуть "ні". А якщо ми візьмемо росіян 18-30 років, то 84% кажуть, що не хочуть мобілізації. І ця цифра збільшилася на 12-13% за 2023 рік.

Це якраз про бажання і про прийнятність для себе особисто брати участь у цій війні. Формально вони підтримують "СВО", але особисто воювати не хочуть.

У путінського режиму є ліміти

Все йде до того, що ідеологічно Кремлю буде важче пояснювати росіянам, чому так зване "звільнення" Авдіївки для них є позитивним. Тобто, якщо все-таки відбудеться нова окупація українських територій, режим Путіна не зможе пояснити, чому це потрібно захоплювати?

— Зараз усе йде до когнітивного повороту. Що мається на увазі? Рутинізація війни призводить до того, що постають раціональні запитання. Цього російський режим у жодному разі допустити не може.

Відповідь така: треба повернути російське суспільство в ірраціональний стан. Як це зробити? Через позитивні або негативні емоції. Приклад позитивної — швидка, умовно безболісна окупація Криму.

Приклад негативних засобів для когнітивного повороту — теракти. Теракти 1999 року, початок Чеченської війни. Зараз теракт у "Крокус Сіті Холі". За цією логікою, мають бути ще теракти. Аби відігнати від людей всі ці матеріалістичні думки про фінансовий стан, високі ціни. І увігнати їх у відчуття страху, тривоги й гуртування навколо лідера заради виживання.

Ви згадали про 74% росіян, які проти нової хвилі мобілізації. Але якщо її все-таки оголосять, чи варто очікувати якихось радикальних дій від тих, хто не бажає потрапити на війну?

— Я не думаю, що будуть якісь протести чи виступи. В Кремлі розуміли, що друга хвиля мобілізації буде набагато важчою, аніж перша. Вони ще рік тому створили електронний реєстр. Гадаю, що можуть і кордони закрити. Вони будуть технічно краще підготовлені.

Щодо російського суспільства, то це матиме дійсно дуже негативні наслідки. Бо сам Кремль дав обіцянку. Путін її один раз порушив, і якщо він ще раз порушить, це напевно буде останній ліміт. Цей ліміт у тому, що ви не лізете в політику, а я вам даю більш-менш жити, заробляти абощо. Він вже порушив про "заробляти", а тепер питання ще й про "жити". Росіяни начебто не лізуть в політику. Але все одно йому мало. У них погіршується життя, а їх ще й забирають на війну.

Гадаю, що навіть у путінського режиму є ліміти, попри всі тоталітарні замашки.

Не виключено, що буде ще одна хвиля мобілізації. Однак я б сказав, що вона буде останньою. Без серйозних потрясінь і серйозних заворушень.

Путін наступника не називає

Пропоную поговорити про приємне, про смерть Путіна. Чи може вона взагалі змінити якісь розкла́ди в Росії?

— Через порушення балансів між різними елітними угрупованнями самим Путіним це може призвести до підкилимного протистояння. Але навряд чи воно буде схожим на смерть Сталіна, коли він помирав, а у Політбюро намагалися зрозуміти, хто буде наступником.

Сам Путін, ви бачите, нікого не називає. Є, наприклад, Микола Патрушев, який ментально близький до Путіна, але не факт, що його авторитету вистачить для інших "башт" Кремля. Тому це дійсно викличе дуже серйозні події в системі і розподілі владних повноважень.

Однак у середньостроковій перспективі я б не був таким оптимістичним, що своє правління новий подібний лідер з цього оточення почне з відходу з окупованих територій України.

Єдине, що може вплинути навіть на живого Путіна, — це дуже серйозні провали на фронті типу Харкова, Херсона чи Києва. Це дійсно те, що впливає на російське суспільство. Це дійсно показує марність всіх цих втрат, всіх цих жертв, всіх цих труднощів.