"Не хочу, щоб мій чоловік отримав Героя України. Зазвичай, його дають посмертно" — виконавиця Inshaya

Українка збирала благодійні концерти у Франції, а виручені кошти й гонорари передавала на потреби фронту

Життя воїна починається не з визнання чи славетності, а з вибору. Чоловік героїні проєкту "Телеграфу" "Лінія спротиву", авторки й виконавиці пісень Inshaya, понад два роки захищає Україну — служить в підрозділі Сил спецоперацій ЗСУ (ССО). Повномасштабний напад жінка зустріла разом з 15-річною донькою у Запоріжжі.

Евакуаційні потяги

— Чоловік для себе вирішив, що піде в ЗСУ, тому наполіг на евакуації. Я не думала їхати — хотіла бути корисною державі, піти служити. Чоловік сказав: "Куди ти підеш, а з дитиною хто буде?" Їхати одній з донькою через всю країну на автомобілі — небезпечно. Їхали потягом, — згадує дружина військового.

На вокзалі була паніка. Переповнені людьми площі. Кількість пасажирів в купе доходила до 17 людей.

"Люди чіплялися на вагони"

Опинитися в потязі, згадує Inshaya, було привілеєм. Люди просили: "Візьміть хоча б дитину".

На деяких локаціях лунали постріли та вибухи — працювали ворожі ДРГ. Аби вціліти, провідники гасили світло, просили вимкнути телефони й зберігати тишу.

Вагони були переповнені, однак потяг все одно мав зупинятися на маленьких станціях. Там чекали сотні дітей і жінок, яких не було куди брати.

— Люди чіплялися на вагони. В той момент приходило розуміння — це війна. Ввечері донечці стало погано, вона почала непритомніти, і це був якраз її день народження, — розповідає жінка.

Складний шлях до війська

Шлях чоловіка до війська був складним. У військкоматі йому відмовили — в пріоритеті чоловіки, що перебували на обліку і хлопці до 35 років. На той момент чоловікові було 45. Але він не міг стояти осторонь. Почав волонтерити. Налагодив виробництво протитанкових їжаків. Возив "медицину", знаходив для розподільчих центрів ТРО інсулін.

Тільки з часом, завдяки наполегливості й налагодженню контактів, йому вдалося доєднатися до добровольчого підрозділу, а згодом і до ССО. На навчаннях за кордоном, каже дружина, вчився у топових воїнів світу.

— Іноземні військові вражені українцями — не розуміють, як без авіації взагалі можна досягти успіху: "У вас все тримається на героїзмі",- розповідає дружина бійця.

"Він каже: "Злізай з голки спілкування. Зараз такий час"

— Іноді, коли дуже самотньо, лягаю на кариматі, аби скоротити цю відстань між нами, — розповідає героїня.

Найбільшим випробуванням є очікування на дзвінок коханого.

— Він каже: "Злізай з голки спілкування. Зараз такий час".

— Найважче, коли він має вийти на зв’язок, а жодної звістки немає. Мовчання вбиває. І коли після довгої тиші врешті дзвінок, боїшся, аби це дійсно був він, а не командування з поганою звісткою. Не хочу, щоб мій чоловік отримав звання Героя України. Бо, зазвичай, його дають посмертно, — зізнається виконавиця.

"Їх викликали й сказали: "Складайте присягу Російській Федерації"

У 1991 році сім’я співачки жила на Кольському півострові. Батько був військовим- підводником. Коли розпався Радянський Союз, а Україна отримала незалежність, офіцерів викликали й сказали: "Складайте присягу Російській Федерації". Тато жінки сказав "Ні" і поклав рапорт на звільнення.

— Батькові не вистачило одного року, щоби вийти на пенсію. Ми жили на межі бідності. І дорікали йому за це. Злилися. Бо хотілося "шмотку модну", а грошей ні на що не було. Він завжди казав: "З Росією не можна дружити! Це вороги". Коли почалася війна у 2014-му, я дуже у нього просила пробачення, — каже жінка.

Фронт один!

Музикантка згадує, як на початку великої війни вживала фразу "Культурний фронт" у своїх постах в соцмережах. Пізніше за це стало соромно, бо фронт один.

Inshaya, бувши режисером, допомагала бійцям монтувати відео для соцмереж, щоб розповісти їхні історії світу. Вони присилали матеріали з поховань, або як тіло забирають з ворожої позиції.

— Ти плачеш і монтуєш. І до тебе доходить: ти не маєш права взагалі вимовляти це – "культурний фронт". Ти взагалі знаєш, що таке фронт? Яке пекло вони (військові. – Ред.) проходять? Проспівати 15 пісеньок — це ти фронтом називаєш? — каже жінка.

"Мої пісні, рефлексії про те, що відчуває дружина, чекаючи коханого"

— Щоб не з'їхати з глузду — треба бути корисним, — каже Inshaya.

Тендітна, але сильна духом жінка потужними піснями збирала українців на площах Франції та просувала культуру українського народу за тисячі кілометрів від рідної землі. Кошти з благодійних концертів йшли на допомогу ЗСУ.

В момент створення пісні "Коли закінчиться війна?" жінка з дитиною знаходилась в евакуації та не бачилася з чоловіком рік і два місяці. Пісня — крик душі.

— Ти йдеш, гарне місто (у Франції. — Ред.), йдуть пари, обіймаються, цілуються, пʼють вино, посміхаються — ти бачиш спокій і щастя. І це так бридко! Ти йдеш і думаєш — чому я? Чому моя країна? Чому так? Є відповідь на це питання, — зізнається виконавиця.

Важливо, щоб наші люди у своїй більшості нарешті стали свідомими. Щоб нашим дітям не прийшлося в старшому віці проходити пекло війни знову.

— Багато країн прийняли українців з відкритою душею, але вони ніколи не зрозуміють нас та наш біль. Лише коли повернулася в Україну, йшла вулицею, ловила цей погляд — такий розуміючий, наповнений болі й мудрості. Такого не знайдеш ніде у світі, — каже жінка.

— Боремося, допомагаємо фронту. Міцний тил — це ґрунт під ногами бійців. Вони повинні відчувати, що ми чекаємо і віримо в них! Шлях до перемоги, — резюмує Inshaya, — у відповідальності та єдності.