"Ви думаєте, військовим в окопах не страшно? Та вони не відступають, а бʼються", — Скай, боєць зведеного загону "Хижак"

Читать на русском
Автор
3301
Скай, боєць зведеного загону "Хижак" Новина оновлена 27 травня 2024, 16:30
Скай, боєць зведеного загону "Хижак"

Поліцейський розповів, як потрапив на війну та що йому довелося пережити

У центрі другого випуску проєкту Телеграфу "Лінія спротиву" — Дмитро Перловський на позивний "Скай", командир групи роти розвідки зведеного загону "Хижак" департаменту патрульної поліції, який зазнав поранення в бою під Роботине.

Копи теж воюють

На початку повномасштабного збройного нападу Росії тисячі копів-добровольців стали на захист країни. Вони поповнили штурмову бригаду "Лють", що повністю складається з бійців нацполіції. Тоді ж сформувався зведений загін "Хижак" патрульної поліції, де є власна піхота, медики, рота розвідки, мінометники та техніка. У складі "хижаків" пішов воювати і Дмитро Перловський. Брав участь у боях за Миколаїв, Баштанку, Снігурівку Березнегуватського району, форсував річку Інгулець разом із ЗСУ. Осінь і зима 2022 року — в Бахмуті.

Бахмут (2022 р.) з власного архіву бійця

Далі групу передислокували під Роботине, де був контрнаступ.

- Кожен крок — не знаєш, що чекає. Є багато відео з Запорізького напрямку, де хлопці вистрибують з БМП чи "Бредлі" (основна бойова машина піхоти, — Ред.), пробігають п'ять метрів, наступають на протипіхотні міни і їм відриває ноги… Таке відбувалося постійно по всій лінії фронту, — згадує боєць.

На межі життя

16 серпня 2023 року поділило його життя на "до" і "після". Раптова серія обстрілів з танку. Побратими загинули. Вижив тільки "Скай".

Вибуховою хвилею йому вирвало барабанні перетинки. Осколок влетів у голову. Розірвало праву ногу, ліву руку, лопатку, легені, стався гемопневмоторакс (накопичення крові і повітря в плевральній порожнині, що у багатьох випадках веде до смерті. — Ред.).

Я впав на землю. Хлопці побігли в бліндаж. Другий приліт — влучання чітко в бліндаж. Врятував бруствер землі від викопаних сходинок.

Була сильна контузія — лежав скручений, намагався поворухнути руками і ногами, а їх наче паралізувало. Нічого не чув. Кричав, що у нас "300-ті", думав, хлопці живі. Та вони вже загинули, — згадує "Скай".

На фото зліва на право: Артур “Чорний”, Дмитро “Скай”, Володимир “Доктор”, з власного архіву поліціянта.

Врятували його бійці 82 бригади ДШВ, що працювали поруч, витягнувши з-під обстрілу й надавши першу допомогу.

Лікарі давали мінімальні шанси на виживання. Реанімація. Кома. Критична втрата крові. Інфекції від "брудних ран". Розвинувся ДВЗ-синдром (порушення згортання крові — Ред.).

На допомогу прийшли побратими, котрі поїхали терміново здавати кров. Це і врятувало.

Спілкуюся з родинами загиблих офіцерів. Вони розуміють, що велика боротьба триває. Кожен має щось робити, аби не передати війну своїм дітям. Так, наречена полеглого Артура Чорноморця "Чорного" почала потужно волонтерити. Їздить на Донбас, організовує вантажівки допомоги, знаходить генератори, броніки, рації. Робить надзвичайні речі. Це приклад сили та стійкості, який надихає багатьох,- каже боєць.

Ілона, наречена полеглого побратима “Чорного”

Евакуація із зон обстрілів

Дмитро обурюється кількістю дітей в зонах бойових дій.

Проїжджаємо Оріхів, за нами летять снаряди, а в селі діти років 10 грають у футбол. Наступне село — в полі двоє хлопчаків пасуть корів і в це поле відбуваються три прильоти. Діти кричать і розбігаються. Я не знаю, чого батьки так вчиняють. Треба їхати, адже кожна хвилина зволікань може коштувати і власного життя, і рятувальників.

Захисник з власного досвіду знає, що таке залишити дім, звичне життя і їхати в нікуди. Адже сімʼєю з маленькою дитиною евакуювався з рідного Маріуполя, коли місто почали обстрілювати з важкої техніки.

Українцям, що живуть неподалік лінії фронту радить мати зібрану "тривожну валізку" і бути готовими до негайної евакуації. Треба мати план дій на випадок погіршення ситуації: що взяти; як і куди їхати; де зустрітися з близькими. Заздалегідь знайти контакти перевізників. Коли місто вже під обстрілами — водії бояться і відмовляються їхати.

"Знищення Маріуполя було принциповим питанням для росіян"

Вони не змогли захопити місто в 14-му. Тому поклали всі сили, аби зробити це в 22-му,- каже "Скай".

Маріуполь, Associated Press

Офіцер згадує, як важко було усвідомлювати новини про Маріуполь та жорстокість, з якими зіткнулися мешканці. Цивільних розстрілювали без причини. Поки била артилерія та авіація, люди намагалися знайти спосіб покинути місто, доки не стало надто пізно.

До подій 2013 року ми не знали, ким насправді є. Кожен жив своїм життям. Лише тоді ми зрозуміли, що ми нація і за країну треба битися, — каже Дмитро.

Боротьба триває

Мобілізація необхідна для захисту держави та майбутніх поколінь, вважає чоловік. Люди різних професій і віку стали на захист рідної країни. Залишили свої домівки, сімʼї, бо так треба.

- Немає жодного бійця, якого при народженні акушерка оглянула і сказала: "Боже, він військовий, дайте йому автомат, він народжений для війни". Всім страшно. Ви думаєте, військовим в окопах не страшно? Та вони не відступають і бʼються з усіх сил, — каже Дмитро.

Попри важкі втрати та випробування, чоловік хоче повернутися до побратимів. Після пережитого, каже "Скай", зʼявляється більше злості. Дуже сильно хочеться помститися за те, що наробили окупанти.

Дмитро “Скай”, Вікторія Кушнір, Телеграф “Лінія спротиву”

Спілкувалася Вікторія Кушнір.