Міф про "найбільш читаючу націю": для чого насправді в СРСР купували книги

У кожній меблевій стінці обов’язково була книжкова шафа

Прихильники всього совєтського люблять стверджувати, що в СССР жили чи не найбільші інтелектуали в усьому світі. Мовляв, нація була духовно розвиненою, а в кожній родині шафи, буквально, валилися від книг, які всі захоплено читали.

Шафи, дійсно, розпирало від книг проте, здебільшого, єдиний контакт простого совєцького роботяги з книгами полягав у періодичному протиранні полиць від пилюки. Чому в Совєцькому Союзі в кожній квартирі була купа книг, яку ніхто не читав?

Відповідь на це питання знаходимо у відео на Youtube-каналі "Repostus". Виявляється розповіді про те, що Союз був найбільш читаючою нацією у світі не більше, ніж побрехеньки.

"Є таке розумне слово "товарний фетишизм". У СССР це було серйозніше, ніж за часів Маркса і Енгельса. Разом із грошима мірилом престижу став дефіцит. Власник килимів, сервелату, кришталю і югославських меблів дивився зверхньо на тих, хто цього не мав. Хороші книги теж були дефіцитом, тому ними хвалилися. У кожній пристойній меблевій стінці обов’язково була книжкова шафа, яку потрібно було чимось заповнювати", — розповідає автор відео.

Книги ставали об'єктом не стільки культурного, скільки соціального престижу. Читати їх було зовсім необов'язково. Книга могла роками стояти на полиці, зберігаючись у первозданному вигляді. Її не торкалася рука і виглядала вона те, ніби щойно вийшла з типографії.

"Книг у магазинах вистачало, але більшість читати було неможливо. Ну, хто при здоровому глузді буде читати повне зібрання промов Брежнєва, праці Леніна, Маркса, Енґельса, матеріали партійних з'їздів? Правильно, ніхто", — йдеться у відео.

Хороші книги були заборонені і не видавалися, стверджує автор відео. Про них жителі вже колишнього СРСР дізналися тільки у 90-х. Серед російськомовної літератури це Платонов, Набоков, Пастернак, Шаламов та багато інших. В Україні ж в 90-х з'явилась можливість читати книги Хвильового, Багряного, Підмогильного, Гончара та багатьох інших прекрасних українських авторів.

"Якщо вірити совєцькій статистиці і спогадам людей старшого віку, то дійсно кількість виданих книг на душу населення в СССР була вражаючою. Значна частина книг видавалася величезними тиражами, не стільки заради освіти і саморозвитку громадян, скільки як елемент декору", — йдеться у відео.

Дійсно, згадайте збірники: зелений Купрін, синій Чехов, червоний Некрасов і бежевий Достоєвський. Це більше нагадувало колірний ансамбль для книжкових полиць, ніж реальний літературний інтерес.

"Статистика друку книг звісно не враховувала того, скільки з них дійсно читали. У підсумку читабельність всієї нації визначалася за тонажем витраченого паперу, а не за кількістю реально прочитаних сторінок", — йдеться у відео.

Що ж видавали у Союзі мільйонними тиражами? Література поділялася на кілька категорій: мертві класики, радянська художня література, перекладна література, мемуари партійних діячів і науково-технічна література.

"Але все це мало одну спільну рису — воно не повинно було спонукати до критичного мислення або сумніву в правильності радянського шляху і генеральної лінії партії. Список книг типової радянської бібліотеки міг би включати безкінечні ряди творів класиків, безпечні і правильні книги про минуле Росії, радянську художню літературу, що славить досягнення і ідеали радянського ладу, детективи і військові романи з ідеологічно коректними героями, перекладна література, де описувалося життя західних маргіналів, щоб показати боротьбу народу за свої права, приховуючи при цьому реальне життя за кордоном", — розповідає автор.

Ось так і виходить, що доки весь світ зачитувався Орвелом, Камю, Сартром чи Міллером, Совок жив у тенетах власної ідеології. Тож, коли завіса впала, колишні совєцькі люди, не здатні до критичного мислення, кинулися в езотерику, містицизм та релігію.

До слова, раніше "Телеграф" розповідав про те, до яких радикальних методів в СРСР вдавались жінки, аби пофарбувати волосся.