Друга світова почалася не 1 вересня 1939 року? Як Кремль розпалював війну

Гітлер і Сталін розділили Польщу, а потім взялися за переділ усієї Європи

Практично у всіх підручниках історії саме 1 вересня 1939 року позначене як дата початку Другої світової війни. Це доволі спірне твердження. Так, широкомасштабна війна, яка охопила ледь не половину земної кулі, стартувала цього дня. Проте насправді вона тривала уже вісім років…

Ще 1931 року імператорська Японія окупувала Маньчжурію на північному сході Китаю. А вже 1937 року повномасштабна війна докотилася до центральних провінцій цієї держави. 1938 і 1939 року відбулися криваві військові конфлікти між СРСР та Японією – відповідно на озері Хасан у Примор’ї та на Халхин-Голі на кордоні Монголії.

В Іспанії з літа 1936-го вже три роки вирувала громадянська війна між республіканцями, підтриманими Москвою, і франкістами, за якими стояли Рим і Берлін. Фашистська Італія окупувала Ефіопію і більшу частину Албанії, отримавши гарного ляпаса від Греції.

А ще була спроба українців Підкарпатської Русі (Закарпаття) у березні 1939 року захистити свою хитку незалежність від угорських фашистів…

Німецько-радянський пакт як дозвіл розпочати війну

Початку німецько-польської війни у перший день осені 1939 року передував Мюнхенський договір наприкінці вересня 1938 року між нацистською Німеччиною, фашистською Італією і двома стовпами "західної демократії" – Великою Британією та Францією. Який і підписав смертельний вирок незалежній, насправді чи не найбільш демократичній країні у Європі – Чехословаччині.

Вже 15 березня доленосного 1939 року ця держава на шість років зникла з мапи Старого Світу – нацисти без жодного пострілу увійшли до Праги. Майбутній голова британського уряду у Палаті громад Вінстон Черчилль сказав, що після Мюнхена-38 "ми вибрали ганьбу і дістали війну".

Наступний крок, який невідворотно наближував вже широкомасштабну Другу світову війну – пакт Ріббентропа-Молотова від 23 серпня 1939 року. Пакт про ненапад між ще зовсім недавно смертельними ворогами – нацистською Німеччиною та сталінським Радянським Союзом мав Таємний додатковий протокол із розмежування сфер впливу у Східній Європі.

Британський історик Норман Дейвіс в фундаментальній праці "Історія. Європа" писав: "Німецько-радянський пакт часто називають дозволом Гітлеру починати війну. Це правда, але тільки наполовину, бо цей пакт був ще й дозволом Сталіну почати війну. Тільки-но висохло чорнило, кожному з підписантів було дано зелене світло нападати на своїх сусідів, не маючи перешкод із боку свого партнера. Саме це обидва вони й учинили".

Отже, першою здобиччю двох людиноненависницьких режимів стала Польща – Друга Річ Посполита, яка в Таємному протоколі вже була розділена практично навпіл агресорами. Ця далеко не демократична держава (де права національних меншин – українців, німців, білорусів, євреїв, литовців – були лише на папері) після загибелі також недружньої до неї Чехословаччини, вже наприкінці весни 1939 року опинилася в міцних лещатах кордонів із двома тоталітарними потугами – Третім рейхом і СРСР.

Відносно спокійними залишалися невеликі відрізки кордонів з Латвією, Румунією, Словаччиною та Угорщиною. З Литвою ж через конфлікт за Віленську область навіть не було мирного договору.

О 4:45 ранку 1 вересня 1939 року старий броненосець "Шлезвіг-Гольштейн", який завітав із "дружнім" візитом до "Вільного міста" Данциг (Гданська), несподівано відкрив вогонь по польському військово-транзитному складу на півострові Вестерплатте. Одночасно почалася облога польської пошти в самому місті, яке формально перебувало під управлінням Ліги націй, проте реально контролювалося нацистами.

Антипольська істерія в німецьких газетах і на радіо тривала вже не один місяць. Сусідів звинувачували в усіх мислимих і немислимих гріхах. Провокації нацистів часто проводили в районах компактного проживання німців, ніби підкреслюючи страхіття "польського терору". Після аншлюсу Австрії та захоплення більшої частини Чехословаччини починався новий акт ревізії Версальської системи договорів.

Нацисти знайшли й привід для початку війни: інсценування із захопленням групою есесівців німецької радіостанції у прикордонному містечку Глівіце у Верхній Сілезії. Кримінальників, випущених з концтаборів і в’язниць, перевдягнули у польську військову форму. Вони не здогадувалися, що перед початком провокації їх назвали "консервами". Після гарно розіграної вистави кримінальникам ввели сильнодійну отруту, а потім уже впритул розстріляли їхні тіла. Задля підтвердження версії тіла розкидали поблизу радіостанції: аякже, відбувся "справжній" запеклий бій.

В ефірі радіостанції пролунало коротке звернення польською мовою: "Громадяни Польщі! Настав час війни між Польщею та Німеччиною. Об’єднуйтеся і вбивайте всіх німців!" За кілька секунд почалася трансляція виступу польського хору з патріотичними піснями.

Ні Лондон, ні Париж нічим не допомогли Варшаві

О 5 годині 40 хвилин 1 вересня 1939 року рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер виступив по радіо зі зверненням до армії та німецького народу. Так почалася військова операція проти Польщі, яка отримала назву "план Weiss" ("Білий"). Новоспечені радянські союзники нацистів поки утримувалися від якихось дій і уважно стежили за ситуацією. 3 вересня Велика Британія та Франція на підтвердження своїх гарантій Польщі оголосила агресору війну. Проте реально ані Лондон, ані Париж нічим не зарадили Варшаві.

Нацисти залучили до операції 56 дивізій і чотири бригади, куди входило понад півтора мільйона людей, 2 800 танків, шість тисяч гармат і мінометів, дві тисячі літаків. Союзна нацистам Словаччина силами трьох дивізій також вторглася в Польщу.

Цій армаді протистояло 39 піхотних дивізій, 16 бригад, а також до 80 батальйонів національної оборони РП — понад один млн людей, близько 900 танків і танкеток, 4300 гармат і мінометів та 824 літаки. Понад місяць польська армія чинила відчайдушний опір, але сили були нерівні. 6 жовтня на північ від Любліна в полон німцям здалися останні частини оперативної групи "Полісся".

Вторгнення радянських "визволителів"

Уночі 17 вересня 1939 року, вже в ситуації військової поразки Війська Польського на заході країни посол Речі Посполитої Вацлав Гжибовський дзвінком з секретаріату заступника міністра закордонних справ СРСР Володимира Потьомкіна був викликаний на килим. Він згадував: "Потьомкін зачитав мені текст ноти Молотова, в якому говорилося, що Польська держава перестала існувати. У зв’язку з цим радянський уряд наказав своїм військам перейти польський кордон. Я категорично відмовився приймати цю ноту, заявивши, що єдине, що можу зробити, це сповістити мій уряд про радянську агресію".

Коли і сьогодні кажуть, що радянські війська "визволяли" українців і білорусів від польського гніту, то цим мудрагелям треба подивитися на ситуацію на Західній Україні та Західній Білорусі після вересня 1939 року і до початку німецько-радянської війни. На той шалений терор, який принесли на ці землі "визволителі".

Чомусь до вересня 1939 року більшовики не зважали на утиски національних меншин панівною нацією в унітарній Польщі, і серед них українців та білорусів. Голова МЗС Радянського Союзу В’ячеслав Молотов в розмові з послом Німеччини графом Вернером фон Шуленбургом визнав наприкінці вересня 1939 року, що Радянський Союз "не виявляв занепокоєння щодо становища національних меншин у Польщі". Для Кремля Львів і Станіслав, Тернопіль і Брест, Ліда і Гродно, — то були саме імперські здобутки.

Чи думав Сталін у цей час про соборність українських земель? Чи литовських, "віддаючи" Вільно (Вільнюс), щоб менш аніж за рік проковтнути Литву разом із "подарунком" та Латвією й Естонією на додачу? А от з Фінляндією не вийшло: маріонетковий комуністичний уряд Отто Куусінена виявився замалою принадою (скоріше, відразою) для безстрашного народу, який практично наодинці захистив свою незалежність у війні 1939–1940 років.

28 вересня 1939 року Сталін і Гітлер остаточно встановили лінію розмежування на землях поваленої Другої Речі Посполитої. Йосип Сталін казав: "Дружба народів Німеччини та Радянського Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути тривалою й міцною".

Але попереду був новий акт всесвітньої драми. 22 червня 1941 року дружба двох тоталітарних режимів завершилася. Але це вже зовсім інша історія.