Возз’єднання з "радянською батьківщиною" чи чергова анексія: як Буковина і Бессарабія опинилися під сталінським чоботом

Читать на русском
Автор
1561
Так зустрічали радянських "визволителів" на Північній Буковині, 29 червня 1940 року Новина оновлена 28 червня 2024, 22:45
Так зустрічали радянських "визволителів" на Північній Буковині, 29 червня 1940 року

У ніч на 28 червня 1940 року радянські війська почали окупацію Бессарабії та Північної Буковини

Таємний додатковий протокол до Угоди про ненапад між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом (більше відомий як пакт Молотова — Ріббентропа), підписаний 23 серпня 1939 року в Москві, визначив "кордони сфери інтересів" сторін. Цей документ ще недавно ідеологічних суперників ви́кликав справжній шок у всьому світі.

"Обмін" територіями Гітлера та Сталіна

Сферою інтересів більшовиків у Східній Європі стали Польща (на схід від річок Нарва, Вісла та Сан), Фінляндія, Естонія, Латвія та Бессарабія на сході Румунії. Цікаво, що за місяць уже після фактичної поразки Другої Речі Посполитої два лідери тоталітарних держав – Гітлер і Сталін – зробили "обмін" територіями: Литва опинилася у сфері інтересів Кремля в обмін на частину польської етнографічної території на схід від Вісли.

Після поразки французьких, бельгійських і британських військ на Заході Європи та в Норвегії весною 1940 року апетити Сталіна попри фактичну невдачу з повною окупацією Фінляндії під час Зимової війни 1939—1940 років, продовжували зростати. Через 10 днів після того, як Червона армія окупувала 15—17 червня 1940 року три держави Балтії, настала черга Румунського королівства, король і уряд якого постійно балансували між Німеччиною та країнами західної демократії.

Відтепер, після окупації Галичини радянськими військами, ситуація змінилася, і спільний кордон з більшовиками румуни мали вже не тільки на сході, а й на півночі. Нацистський режим вирішив не втручатися в суперечку Москви і Бухареста: Берлін лише наполягав на правах фольксдойчів та неможливості бомбардування районів нафтовидобування в районі Плоєшті (життєво необхідних для військової промисловості Третього рейху).

Насувалася війна на Балканах: радянські війська вже стояли поблизу кордонів з Румунією. І спочатку король Кароль II та уряд вирішили захищати цілісність "Великої Румунії", продовжуючи зондувати через дипломатів позицію гітлерівської Німеччини.

мапа - Велика Румунія, 1918-1940 роки
"Велика Румунія", 1918-1940 роки

…Після окупації румунськими військами в листопаді 1918 року Бессарабії, яка входила до складу Російської імперії, а також і Північної Буковини, яка вже з 1775 року була під владою австрійських Габсбургів, відносини керівництва України, а потім і СРСР з бухарестським урядом були дуже напруженими. Проте після пакту Ріббентропа — Молотова кремлівська влада вже не стримувалася і почала зазіхати і на частину Буковини.

Підписання пакту про ненапад 23 серпня 1939 року
Підписання пакту про ненапад 23 серпня 1939 року. Зліва направо: на другому плані Рихард Шульце (ад'ютант Ріббентропа), Борис Шапошніков (начальник Генерального штабу РСЧА), Йоахім фон Ріббентроп, Йосип Сталін, Володимир Павлов (радянський перекладач); на першому плані Ґустав Хілґер (німецький перекладач) та В'ячеслав Молотов

Гітлер визнавав "право" Сталіна на Бессарабію, проте був трохи спантеличений намаганням кремлівського "друга" додати до своїх трофеїв і буковинські землі. 25 червня 1940 року голова уряду і одночасно народний комісар іноземних справ В’ячеслав Молотов у розмові з послом Німеччини Вернером фон дер Шулленбургом так виклав позицію Кремля: Буковина "є останньою частиною єдиної України, якої бракувало, до того ж вимоги СРСР обмежуються лише північною частиною Буковини з містом Чернівці". Берлін, як і Рим, вирішив умити руки…

У південній частині Бессарабії та на півночі Буковини (українські етнографічні землі) понад 60% населення становили саме українці. Проте на більшій частині Бессарабії переважно мешкали молдовани, яких бухарестський уряд визнавав виключно румунами.

До речі, його політика стосовно буквально всіх національних меншин (угорців, німців-саксів, українців, євреїв, татар, росіян) була контрпродуктивною та агресивною. "Після ліберального австрійського періоду з толеруванням багатомовного середовища Буковини, румунська влада дозволяла як мову адміністрації лише румунську. Навіть богослужіння в православних церквах переводили на румунську мову. Українські освітні, культурні та громадські установи за найменшої нагоди ліквідовувалися", – пише український історик і публіцист Іван Гоменюк (який зараз служить в лавах ЗСУ) в книзі "Мурашник. Нотатки на манжетах історії Галичини, Буковини та Закарпаття" ("Віхола", 2023).

…26 червня 1940 року о 22:00 голова Раднаркому СРСР В’ячеслав Молотов викликав посла Румунії Георге Давідеску і вручив ноту уряду Радянського Союзу. Там було лише два пункти: 1. "Повернути Бессарабію Радянському Союзу". 2. "Передати Радянському Союзу північну частину Буковини в межах, визначених на карті, що додається". Відповідь Бухареста очікували не пізніше 24:00 27 червня.

Румунія 27 червня оголосила про мобілізацію, проте вже наступного дня увечері була вимушена поступитися диктату, тому що реально оцінила спроможність держави протистояти. Королівська рада 21 голосом "за" і шістьма "проти" (один її член утримався) проголосувала за фактичну капітуляцію.

Перший крок руйнування цивілізації

У ніч на 28 червня 1940 року радянські війська почали окупацію Бессарабії та Північної Буковини. Представники національних меншин територій, які підлягали окупації, здебільшого радо зустрічали "визволителів". Що їх чекатиме надалі, вони навіть і не думали. А далі були арешти, депортації, розстріли ув’язнених на самому початку війни каральними органами Радянського Союзу. Тільки в другій половині 1940 року в Бессарабії було заарештовано і депортовано на схід радянською владою 86 604 людини. Але це вже окрема історія…

Евакуація німців-фольксдойчів з Бессарабії до Галацу, після 28 червня 1940 року
Евакуація німців-"фольксдойчів" з Бессарабії до Галацу, після 28 червня 1940 року

"Вступ радянської армії до Північної Буковини в червні 1940 р. став першим кроком руйнування цивілізації. Відвойований Австрією від турків 1775 р. цей закуток старої Молдавії цілі півтора століття правив за найдальший аванпост Габсбурзької імперії. Згодом він 20 років перебував під владою Румунії. Його столиця – місто Чернівці на річці Прут – була центром багатомовного й багатоконфесійного ієрархічного суспільства, де імперська німецька культура Mitteleuropa Центральної Європи немов прозорою наміткою вкривала багаті потужні верстви місцевого єврейського, румунського, польського та українського життя. Через п’ятдесят років радянської нівеляції Чернівці обернулись на сіреньке й глухе провінційне місто України", – пише британський історик Норман Дейвіс у фундаментальній праці "Європа: історія".

Трохи про те, як російська імперська пропаганда і сьогодні, в умовах широкомасштабної війни, використовує тезу про "повернення своїх земель". Іван Гоменюк пише: "Але повертати можна своє. Чуже можна тільки завоювати, купити, обміняти. Для СРСР це було завоювання в тій чи іншій формі з наступним закріпленням нових кордонів у міжнародно-правових актах… Перекроюючи кордони, центральна влада в останню чергу цікавилася інтересами українців та інших націй чи народностей. Усі пересування прикордонних стовпів та перекроювання карт походили від інтересів центру".

Як Румунія стала союзником Німеччини

Початком кінця мирного життя в світі став аншлюс (анексія) Австрії у березні 1938 року і Мюнхенська криза, коли 30 вересня цього ж року західні демократії (Велика Британія і Франція) віддали нацистам на поталу чи не найбільш демократичну країну – Чехословаччину. "Мюнхен, безперечно, став переломною психологічною миттю міжвоєнної дипломатії… Мюнхен дав змогу Гітлерові і Сталінові здійснювати агресію мирними методами… Мюнхенський рецепт виявився згубним", – пише Норман Дейвіс.

Так, цей рецепт виявився згубним для Першої республіки – Чехословаччини, історія якої (вже без Словаччини і Підкарпатської Русі-Закарпаття) добігла кінця 15 березня 1939 року після нацистської окупації Праги. А потім вже влітку 1940 року і трьох держав Балтії – Литви, Латвії та Естонії. Завершилася їхня міжвоєнна історія. Майже вся Європа опинилася під владою на той час двох "братніх" тоталітарних потуг – Радянського Союзу і Німеччини. До 22 червня 1941 року і початку німецько-радянської війни залишався лише рік…

Звісно, коли королівська Румунія втратила Північну Буковину та Бессарабію, розпочалися демонстрації націоналістів з "Залізної гвардії". До того ж Другий Віденський арбітраж призвів до втрати частини Трансильванії на користь Угорщини. 5 вересня 1940 року король Кароль II зрікається престолу і передає владу (вже вдруге) синові Міхаю.

Король Румунії Кароль II. 11 січня 1935 року
Король Румунії Кароль II. 11 січня 1935 року

Це була справжня національна катастрофа, яка призвела до остаточного вибору: Румунія стала союзником Німеччини. Під час радянсько-німецької війни румуни брали участь в битвах за Одесу і Севастополь.

На недовгий час до кінця літа 1944 року під управлянням румунської адміністрації була так звана Трансністрія (Буковина, Бессарабія, Одеська область та частково Вінницька та Миколаївська). Румунські війська навіть дійшли до Сталінграда, де були добре пошматовані (разом з італійцями).

Вже у серпня 1944 року в ситуації повної військової поразки румунський король Міхай заарештував голову уряду і фактичного диктатора Іона Антонеску і його генералів. Об’єднавшись з антифашисткою опозицією він перейшов на бік Антигітлерівської коаліції. Але це вже зовсім інша і цікава історія.