То "Маріанополь", то "Маріу-Поль": скільки разів перейменовували популярне українське місто

Спочатку Маріуполь називався Домаха, потім його змінили на Маріанополь, Маріу-Поль, Марнопіль, але в радянський період він мав назву Жданов

Сучасний Маріуполь, що розташований у гирлі річки Кальміус на узбережжі Азовського моря, має багатовікову історію і зазнав численних змін у назвах та статусі.

"Телеграф" вирішив дізнатись, як перейменовували одне з найпопулярніших міст України та коротко розповісти про історію заснування.

Його історія починається ще у XVI столітті, коли на місці майбутнього міста запорозькі козаки заснували вартовий пост Домаха. Пост служив для охорони зимівників, промислів та важливих водних шляхів від нападів кримських татар. Архівні матеріали Коша Нової Січі свідчать, що під захистом Домахи виникла Кальміуська слобода, де завдяки старанням полковника Андрія Порохні була збудована кам’яна Свято-Миколаївська церква. Історики вважають, що саме цей рік, XVIII століття, можна розглядати як початок міського життя Маріуполя.

У 1776 році на території паланки Домаха створили Кальміуську слободу. У 1777 році заклали кам’яну Свято-Миколаївську церкву у Кальміуській фортеці. Наступного року, 1778-го, неподалік слободи закладено повітове місто Павловськ, де на той час проживало 75 жителів, а у слободі — 93. Саме 1778 рік офіційно вважається датою утворення Маріуполя.

21 травня 1779 року імператриця Катерина II видала грамоту, яка надавала переселенцям із Криму привілеї та свободи, і місто отримало назву Маріанополь — "місто Марії". Ця назва пов’язана з поселенням Маріамполь у долині Марьям-Дере під Бахчисараєм, звідки прибули надазовські греки. Вже 24 березня 1780 року місто остаточно перейменували на Маріуполь на честь Марії Федорівни, дружини Павла I. Грецькі переселенці оселилися у самому місті та довкола нього, засновуючи села з назвами своїх кримських поселень.

У XIX столітті Маріуполь розвивався як купецьке місто. На околицях діяли до 20 рибних заводів, що приносили значні прибутки. Після приєднання Криму до Російської імперії у 1783 році частина греків повернулася на Батьківщину, а їхні землі були передані новим переселенцям, зокрема німцям-колоністам. У 1829 році сюди переселилися козаки із Задунайської Січі, а в 1820-х роках — хрещені євреї та меноніти. У місті було дозволено селитися італійцям та євреям.

Маріуполь активно розбудовувався: у 1824 році італієць Кавалотті почав будувати судна вантажопідйомністю в 135–160 тонн, у 1840 році прокладено бруківку до біржі та споруджено кам’яну набережну.

У другій половині XIX століття Маріуполь був переважно одноповерховим. Із понад 3 тисяч будинків лише 34 були двоповерхові, а 3 — триповерхові. До 1875 року було закладено Міський сад, відкрита громадська лазня, викладено бруківку на вулицях і площах та встановлено перші 100 гасових ліхтарів, що до 1914 року зросли до 686.

XX століття принесло зміни у політичному житті: під час Української революції 1917–1921 років місто неодноразово переходило під владу різних військово-політичних сил. У 1930-х роках Маріуполь перетворився на масштабний будівельний майданчик і центр компактного проживання грецької діаспори з грецькими школами та технікумами.

Під час Другої світової війни місто опинилося у прифронтовій зоні, зазнало окупації німецькими військами з 1941 по 1943 роки. Було зруйновано промислове устаткування, численні будівлі, розстріляно та замучено понад 50 тисяч жителів. Після війни Маріуполь відбудовувався, розширювалися порти, житлові квартали, спортивна та соціальна інфраструктура.

22 жовтня 1948 року місто було перейменовано на Жданов на честь радянського діяча Андрія Жданова. Вже через 41 рік на прохання жителів історична назва Маріуполь була відновлена, а три пам’ятники Жданову демонтовані.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, що в Києві є вулиця, яка носить ім'я президента США. Як раніше вона називалась.