Народила у в'язниці та мала кілька імен: якою була зв'язкова УПА Катерина Зарицька

Вперше Катерину Зарицьку заарештували у 20 років, адже вона була розвідницею, що виконувала таємні завдання

Катерина Зарицька — жінка, яка пройшла через тюрми, заслання і втрату близьких, але не відмовилася від своїх переконань. Її історія — це приклад того, як у найважчі часи можна залишатися сильною, вірною своїм ідеалам і продовжувати боротьбу.

Понад третину свого життя вона була змушена провести у в'язницях і радянських таборах. "Телеграф" вирішив розповісти про непросту долю зв’язкової Романа Шухевича та учасниці визвольного руху.

Історія незламної "Монети"

Дитинство і навчання

Народилася 3 листопада 1914 року у Коломиї в інтелігентній родині. Її батько — Мирон Зарицький, відомий український математик і професор Львівського університету, а дідусі були священнослужителями. Катерина здобувала освіту у Музичному інституті ім. М. Лисенка, пізніше навчалася у гімназіях Тернополя та Львова, а згодом закінчила "Львівську політехніку" за спеціальністю інженера-геодезиста. Знала кілька іноземних мов.

Початок діяльності в ОУН

Із 1930 року Зарицька долучилася до діяльності Організації українських націоналістів, виконуючи розвідувальні завдання. Через участь у підпіллі потрапила в поле зору поліції, що згодом стало причиною її першого арешту.

Польський період ув’язнення

У 1934 році 20-річну Катерину заарештували за підозрою в участі у замаху на польського міністра Броніслава Пєрацького. Після суду вона мала провести 8 років ув’язнення. Однак апеляційний суд зменшив вирок Катерині Зарицькій до шести років, а згодом, завдяки амністії, термін скоротили до чотирьох. Пізніше, за рішенням Львівського процесу, її знову засудили — цього разу до п’яти років ув’язнення, однак і цей строк був зменшений. Загалом, за результатами двох судових справ, Зарицька мала провести за ґратами понад шість років, але після перегляду вироків відбула чотири.

Разом із нею перед судом постали ще 22 учасники визвольного руху, серед яких — Степан Бандера, Роман Мигаль, Богдан Підгайний і Іван Малюца. Усіх звинувачували у причетності до гучних політичних убивств — директора гімназії Івана Бабія, агента поліції Якова Бачинського та співробітника радянського консульства Андрія Майлова. Зарицьку обвинувачували у стеженні за представниками поліції та у підготовці вибуху в редакції газети "Праця".

Покарання вона відбувала у в’язницях Львова, Варшави, Станиславова (нині Івано-Франківськ) і Чорткова. Саме у станиславівській тюрмі вона зустріла свого давнього знайомого — Михайла Сороку. Через рік після звільнення, в 1938 році, вони одружилися.

Під радянською владою

У 1940 році НКВС заарештував подружжя через їхню діяльність в ОУН. Зарицьку утримували у львівській тюрмі "Бригідки", де вона народила сина Богдана, майбутнього художника-графіка. Його вихованням займались бабуся та дідусь.

Коли їх обох заарештували, то чоловіка було засуджено до 8 років таборів. Пізніше його мали стратити, однак покарання змінилось на 25 років неволі. Відтоді подружжя не бачилось. Сорока "віддав" в'язниці 34 роки свого життя.

Ось що він писав своєму синові, коли той народився:

В роки війни

Під час німецької окупації Зарицька втекла з тюрми й повернулася до активної роботи в ОУН. Вона очолювала жіночу мережу ОУН, займалася організацією допомоги пораненим, підготовкою медсестер і працювала у відділі пропаганди. У 1945 році отримала Срібний хрест заслуги УПА. З 1945 по 1947 рік була зв’язковою Романа Шухевича, організовувала конспіративні квартири та передавала важливі повідомлення. Тоді її організаційним псевдом було "Монета", "Калина" та "Легенда". Вона також мала декілька паспортів на імена Анни Гаванчук та Марії Вирук.

Арешт і заслання

У 1947 році її заарештували вдруге та засудили до 25 років ув’язнення. Вона відбувала покарання у Верхньоуральську і Владимирському централах, де продовжувала самонавчання — вивчала мови, читала журнали, створювала міні-виставки з репродукцій. У листах до родини залишалася оптимісткою, називаючи своє життя "мов у монастирі".

Повернення і останні роки

Після звільнення у 1972 році Катерині заборонили жити на заході Україні, тому вона оселилася у Волочиську на Хмельниччині. Там підтримувала колишніх політв’язнів, допомагала з одягом і листуванням, а також нарешті зустрілася з родиною.

Померла 29 серпня 1986 року, похована на Личаківському цвинтарі у Львові. Через п’ять років до спільної могили перевезли останки її чоловіка — Михайла Сороки.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, чим жив журналіст Вадим Бойко, вбитий у власній кімнаті.