Як ціле містечко з фортецею опинилося на дні водосховища: тут жили ще трипільці (фото, відео)

Студениця витримала набіги, облоги та розквітла у XVII столітті, але не пережила розбудову СРСР

Село Студениця в Хмельницькій області ви не знайдете на жодній сучасній карті — воно було затоплене під час будівництва Новодністровської ГЕС, як і більш відома Бакота. До затоплення 1981 року воно було одним із давніх поселень Подністров’я — сама територія допомагала мешканцям берегтися від набігів татарів та інших ворогів.

Село Студениця лежало на рівнинному мисі між рікою та стрімкими скелястими горами, що з трьох боків утворювали природні муровані стіни. Студениця знаходилася між горою Горохова на півночі та горою Біла на сході.

Наскільки давнє село Студениця

На території села та його околиць в радянські часи знайшли численні археологічні пам’ятки різних епох: від пізнього палеоліту та неоліту до ранніх слов’ян і середньовіччя. В урочищах Біла Гора й Горошкова Гора знайдено палеолітичні та неолітичні стоянки, а на схилі Білої Гори — трипільське поселення. У 1954 році відкрито два поховання культури шнурової кераміки та предмети цього часу. На берегах Дністра розташовуються черняхівські поселення та поселення VI ст. до н.е., де раніше розкопано кургани з похованнями та знахідками.

Перша достовірна згадка про село датується 1388 роком, коли його передали разом із навколишніми поселеннями Петру Немирі. У XV–XVI століттях Студениця не раз занепадала після спустошень і відбудовувалася знову.

У XVII столітті село досягло найбільшого розвитку і вважалось містечком. З початку того століття належало відомій родині — Потоцьким. Тоді Студениця мала мурований замок у формі зірки з баштами на кутах, два міські входи — Руську й Вірменську брами, центральний ринок, оточений кам’яними будинками типу, а також ратушу та щонайменше дві церкви. Населення було багатонаціональним: русини, греки, вірмени, волохи, євреї.

Історія Студениці неодноразово переривалася війнами. Наприклад, у 1633 році село витримало триденну облогу величезного турецького війська Абази-паші й було спустошене, а п’ять тисяч мешканців забрано в полон. У XIX столітті Студениця була жвавим селом із млинами, винокурнею, школою, церквою св. Миколая та єврейським молитовним будинком. До кінця століття населення перевищувало півтори тисячі осіб.

Проте у XX столітті село поступово втрачало своє значення, а перед створенням Дністровського водосховища тут проживало близько тисячі мешканців.

Що за село без легенди

У подністровських горах біля села існували печери та монастирські оселища, серед них — легендарні печери на горі Білій, де, за переказами, могли сховатися тисячі людей під час татарських набігів. Місцевий фольклор зберіг трагічну історію про Ганнусеньку, її кохання, зраду та боротьбу пов’язана з найвищою горою над Студеницею.

Ганнусенька була сиротою — доброю, вродливою та працьовитою дівчиною, яку всі любили за її золоте серце й уміння творити красу власними руками. Коли вона покохала Василя, той відповів їй взаємністю, та побратися не могли, бо були дуже бідні. Хлопець подався до гайдамаків, а Ганна носила йому хліб. Прознали про це пан та управитель Студениці та й схопили пару. Ганнусю випустили, а Василя підкупили, щоб дізнатись де гайдамаки. Коли закохані зустрілись знову, Василь розповів Ганнусі, що вони будуть дуже багаті, бо пан грошей дасть. Не витримала дівчина зради, встромила йому ножа в груди, а сама зі скелі в річку Студеницю кинулась. Всім селом ховали дівчину, а тіло зрадника-Василя скинули в Дністер.

Раніше "Телеграф" розповідав про містечко на Тернопільщіні, де можна побачити руїни стародавнього замку. Саме ж містечко не існує вже кілька десятиліть.