Це вже було: спротив Київської Русі врятував Західну Європу від нашестя кровожерливих завойовників

Ключові історичні події 1—7 грудня

Ще 24 серпня 1991 року, відразу після провалу безславного путчу комуністичної еліти в Москві, Верховна Рада Української РСР прийняла "Акт про державну незалежність" і постанову "Про проголошення незалежності України". Одночасно були внесені зміни в Конституцію республіки. Україна була не першою в "параді суверенітетів". Такі самі акти ще 1988 року прийняла Верховна Рада Естонської РСР, у 1989 році – Верховні Ради Литовської, Латвійської та Азербайджанської РСР…

Про цю та інші доленосні події тижня — у хронографі "Телеграфу" від журналіста та історика Сергія Махуна.

1 грудня

1991 – Останні спроби генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова в 1990—1991 роках врятувати єдність Радянського Союзу завершилися крахом. Навіть після того, як пройшов 17 березня 1991 року референдум, де громадяни повинні були висловитися "за" або "проти" "Союзу Суверенних Держав на федеративній основі" (76,4% "за" і 21,7% "проти" з 80% тих, хто мав право голосувати), розвал СРСР став невідворотним. До того ж у референдумі брали участь лише 9 з 15 республік, і серед них радянська Україна. Підготовка до підписання Союзного договору призвела до путчу більшості партійних і військових керівників держави, які створили 19 серпня Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС). 21 серпня путч безславно провалився, його лідери були заарештовані.

1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на якому громадяни нової держави повинні були дати відповідь на запитання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?". Ствердно відповіли 28 804 071 (90,32%) громадян з 31 891 742 громадян, які брали участь у референдумі. Одночасно відбулися вибори президента України, на яких переміг колишній партфункціонер і перший голова Верховної Ради України Леонід Кравчук, за якого проголосував 19 643 481 виборець (61,59%). На другому місці опинився колишній дисидент, голова Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл. За нього проголосували 7 420 727 виборців (23,27%).

Вже 2 грудня 1991 року незалежність України визнали дві держави – Канада і Польща, а 4 грудня – Литва і Латвія. 5 грудня Верховна Рада України прийняла звернення "До парламентарів і народів світу", в якому наголошувалося, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе "недійсним і недіючим".

2 грудня

1805 – Імператор Франції Наполеон I у битві під Аустерліцом завдав нищівної поразки арміям імператора Росії Олександра I та імператора Австрії Франца I. Цю грандіозну баталію назвали "Битвою трьох імператорів".

Третя коаліція (Велика Британія, Росія, Австрія, Швеція, Неаполь) проти Франції мала більші ресурси і намагалася нарешті зупинити наступ супротивника у південній Німеччині. Але після розгрому і полону армії австрійського фельдмаршала Карла Мака під Ульмом 20 жовтня 1805 року, французи стрімким маршем направилися до столиці Австрії і захопили Відень.

Вирішальна битва відбулася на Праценських висотах. Союзна армія мала невелику чисельну перевагу (85 тисяч проти 73 тисяч), проте вдвічі більше артилерії (278 гармат проти 139). Наполеон I удавано демонстрував виснаженість армії і відступав з Австрії до Моравії. Це був геніальний стратегічний план: залишивши Праценські висоти, виманити ворога на чисте поле. План австрійського генерала Франца фон Вейротера, попри зауваження російського генерал-фельдмаршала Михайла Кутузова і того ж генерала Мака, був прийнятий обома імператорами. Згідно з ним стрімкі атаки з флангів повинні були взяти супротивника в оточення і розгромити. Проте французи діяли нестандартно. Британський історик Безіл Ліддел-Гарт писав: "Змусивши противника, що атакував французькі війська, які відходили, розтягнути свій лівий фланг, він перегрупував війська в центрі і завдав удару по ослабленому стику". Частина російських військ при відступі опинилися на тонкій кризі озер і потонули під обстрілом артилерією. Союзники втратили до 12 тисяч убитих, потонулих і поранених, у полон потрапили 15 тисяч осіб, здебільшого росіян. Французи втратили до семи тисяч людей убитими і пораненими. Обидва імператори-невдахи в паніці залишили поле битви ще на початку розгрому.

Коаліція розпалася, а 26 грудня 1805 року в Пресбургу (сучасна Братислава у Словаччині) був підписаний мирний договір, згідно з яким Австрія втрачала свої володіння в Італії, а також Тіроль, Форарльберг, Брейсгау і Ліндау, які отримали держави-сателіти Франції – Баварія, Баден і Вюртемберг. Французький імператор розпочав підготовку до війни з Прусським королівством, яке у жовтні 1806 року, після поразок у битвах під Єною та Ауерштедтом, було окуповане.

3 грудня

1912 – Болгарське царство, а також Сербське, Грецьке та Чорногорське королівства восени цього року об’єдналися в Балканський союз. 8 жовтня розпочала бойові дії проти Османської імперії чорногорська армія. 18 жовтня у війну вступили інші балканські держави.

Перша Балканська війна охопила величезні території у Південно-Східній Європі. Ціллю війни була ліквідація панування турків-османів і територіальний переділ в регіоні. Він розпочався після Російсько-турецької війни 1877—1878 років і поразки в ній Туреччини. Широку підтримку Союзу надала Російська імперія, яка заручилася дружнім нейтралітетом союзників по Антанті – Франції та Великій Британії. Центральні держави (кайзерівська Німеччина та цісарська Австро-Угорщина) також зайняли нейтральну позицію.

Війна розпочалася з перемог союзників на всіх фронтах. Значних успіхів досягли болгарські війська, які були в кількох десятках кілометрів від столиці Османської імперії – Константинополя (сучасний Стамбул). Грецькі війська крім наступу у південній Македонії та на островах Егейського моря розпочали війну на морі. Сербські війська окупували північну Македонію. Після приголомшливих поразок османської армії на першого етапі війни 3 грудня 1912 року було підписано перемир’я. Турки-османи затягували мирні переговори, які проходили з 26 грудня у Лондоні. Проте вже 23 січня наступного року відбулася подія, яка кардинально змінила ситуацію: у Константинополі відбувся кривавий переворот (загинуло кілька міністрів) і до влади прийшли молодотурки. Протистояння на фронтах відновилося.

Болгарські війська після довгої облоги захопили Адріанополь (сучасне турецьке місто Едірне) і підійшли до Константинополя. На інших фронтах союзники не досягли великих успіхів, і бойові дії перейшли в позиційну фазу. 30 травня 1913 року Османська імперія з однією сторони і Болгарія, Греція, Сербія та Чорногорія підписали у Лондоні мирний договір, згідно з яким турки втрачали острів Крит (відійшов до Греції) і практично всі володіння в Європі (крім Стамбула і частини Албанії). Невдовзі Албанія отримала повну незалежність. Проте союзники повинні були самі розділити окуповані території. Взаємні претензії призвели до початку Другої Балканської війни, яка розгорілася 29 червня 1913 року. Проти Болгарії виступили Сербія, Греція, Чорногорія, а також Румунське королівство та Османська імперія. Спровокували війну Німеччина і Австро-Угорщина. Болгарія зазнала поразки після понад 40 днів кровопролитних боїв і втратила майже всі територіальні надбання.

4 грудня

1563 – Після 18 років роботи завершився Тридентський собор – 19-й Вселенський собор Католицької церкви. Його діяльність була викликана кризою у церкві через широкий наступ у Європі протестантів – прихильників Реформації. Собор був відкритий 13 грудня 1545 року за ініціативи папи римського Павла III та імператора Священної римської імперії Карла V Габсбурга. Завершилася робота найбільшого зібрання католицького кліру і теологів за понтифікату папи римського Пія IV.

На Соборі було сформульовано головні догмати католицької церкви, підтверджено верховенство римського папи над церковними соборами, єпископами та світською владою; всі праці протестантських теологів і їхні вчення були піддані анафемі, введено цензуру. Рішення, прийняті в Триденті (сучасне місто Тренто в Італії), стали першою програмою Контрреформації. Питання непогрішності папи римського також піднімалося, проте цей догмат офіційно був прийнятий лише на Ватиканському соборі в 1869—1870 роках.

Імператор Карл V Габсбург завдяки активності єзуїтів отримав обґрунтування методів боротьби проти світських володарів, які стали протестантами: лютеранами, кальвіністами, англіканами… На той час всі скандинавські держави, Англія, Шотландія, значна частина німецьких, угорських, польських, чеських князів і графів, магістратів вільних міст вже були вірними протестантських церков.

5 грудня

1936 – На VIII надзвичайному з’їзді Рад СРСР у Москві було прийнято нову конституцію держави, яка майже офіційно називалася Сталінською.

Створена восени 1935 року Центральним виконавчим комітетом СРСР Конституційна комісія, яку очолив Йосиф Сталін, понад пів року готувала проєкт основного закону держави. Автором його положень був колишній опозиціонер і член Політбюро Микола Бухарін, якого у березні 1938 року розстріляють під час Великого терору. Бухарін ще плекав надію на демократизацію в державі, яка скочувалася до тоталітаризму.

Формально Конституція 1936 року була однією з найдемократичніших у світі. Вводилося загальне, пряме і таємне голосування під час виборів; замість з’їзду Рад створювалася Верховна Рада СРСР, яка складалася з Ради Союзу і Ради Національностей. Права і свободи, які проголошувалися в Конституції, в реальності постійно порушувалися як органами влади, так широко розвиненою каральною системою. Єдиною правлячою партією залишалася Всеросійська комуністична партія (більшовиків), яка тримала у своїх міцних і кривавих руках всю владу в державі.

6 грудня

1240 – Після упокорення північного Китаю, Середньої Азії та Закавказзя монголо-татарські орди Чингісхана провели розвідку боєм, під час якої розгромили 23 травня 1223 року на річці Калка у степах Приазов’я союзне русько-половецьке військо. У 1237 році онук Чингісхана Батий розпочав новий похід на землі колишньої Київської Русі. Могутня в минулому держава вже була роздроблена на окремі удільні князівства. Першою жертвою кочівників стало Рязанське князівство.

Новий похід на Русь Батий розпочав у 1239 році. Настала черга Володимиро-Суздальського, Смоленського, Чернігівського та Переяславського князівств. Після трьох місяців облоги завойовники захопили і розграбували Київ. Його захищали кияни і дружина тисяцького Дмитра – намісника князя Данила Галицького. 6 грудня орда здолала опір киян. Лаврентіївський літопис повідомляє: "Усіх людей від малого до великого вбили мечем". Лише пораненого тисяцького Дмитра хан відпустив, шануючи його хоробрість.

Далі монголо-татари рушили на Галицько-Волинську Русь і на країни Європи. Але саме спротив князівств колишньої Київської Русі фактично врятував Західну Європу від нашестя кровожерливих завойовників.

7 грудня

1941 – Ударна група флоту імператорської Японії розпочала наліт на головну військово-морську базу США Перл-Гарбор на острові Оаху (Гаваї). Шість авіаносців, два лінкори, два крейсери, один легкий крейсер, дев’ять есмінців, 23 підводні човни та п’ять карликових підводних човнів за підтримки 414 палубних літаків о 7:55 розпочали атаку. На 7 грудня на базі ВМФ США дислокувалися: вісім лінкорів, вісім крейсерів, п’ять підводних човнів, 30 міноносців, 49 інших кораблів, а також 390 літаків. Уже о 8:40 бомбардувальники здійснили другу атаку, не настільки вдалу, як перша.

Втрати американців були просто приголомшливі: чотири лінкори – "Аризона", "Оклахома", "Західна Віргінія" та "Каліфорнія"; чотири інших були серйозно пошкоджені; затонули один колишній лінкор і один портовий буксир, пошкоджено три легких крейсери й три есмінці. Знищено загалом 188 літаків, а 159 пошкоджено. Загалом було вбито 2335 осіб та 1143 поранені. Японці втратили 29 літаків безповоротно, 74 були пошкоджені. З п’яти карликових підводних човнів, які повинні були прорвати підводні загородження, чотири були затоплені, один сів на мілину і був захоплений разом з одним моряком; загинуло 64 японці.

Після катастрофи у Перл-Гарборі американське суспільство консолідувалося. Попри небажання адміністрації президента Франкліна Делано Рузвельта втручатися у світовий конфлікт та політику ізоляціонізму, нарешті США стали повноправними учасниками Другої світової війни на боці супротивників держав Осі – Німеччини, Італії та Японії.