"Велика трійка" у Тегерані-43 та Перший хрестовий похід: ключові історичні події тижня

У столиці Ірану Тегерані відбулася перша конференція лідерів держав Антигітлерівської коаліції: голови Раднаркому СРСР Йосифа Сталіна, президента США Франкліна Делано Рузвельта та прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчилля. Рішення, прийняті на цій зустрічі заклали основу для майбутніх угод, досягнутих на Кримській (лютий 1945 року) та Потсдамській (липень 1945 року) конференціях керівників трьох держав.

Про цю та інші доленосні події тижня — у хронографі "Телеграфу" від журналіста та історика Сергія Махуна.

24 листопада

1655 – У палаці "Тре крунур" в Стокгольмі у родині короля Швеції Карла X Густава народився первісток – Карл. На той час ця держава фактично господарювала на Балтійському морі. Ціла серія війн з Річчю Посполитою, Данією та Бранденбург-Пруссією завершилася в травні 1660 року Олівським миром, який зафіксував кордони Швеції й Данії, які більше ніколи не змінювалися. Проте ще 13 лютого 1660 року під час війни несподівано помер король, і його чотирирічний син одягнув корону. Регентська рада на чолі з королевою-матір’ю Ґедвігою-Елеонорою та головою уряду Магнусом Делагарді до 1672 року управляли державою. Після настання повноліття Карл XI зайнявся жорсткою централізацією і редукцією – поверненням державі великого масиву земель, які належали аристократії та дворянству.

Нова війна з Бранденбургом і Данією в 1675 році розпочалася серією болючих поразок – і на морі, і на суші. Проте остання, кривава битва війни між шведами та данцями поблизу міста Лунд 4 грудня 1676 року завершилася абсолютною перемогою армії молодого короля Швеції. Окупований південь Швеції (Сконе) вдалося відбити. Данці та їхні союзники голландці втратили всю піхоту і частину кавалерії.

Надалі король продовжив реформи в державі, але зустрів спротив аристократії та вищого кліру, які противилися встановленню абсолютної монархії. Карл XI спирався на містян і селянство, проводив реформи в армії та флоті. Помер 5 квітня 1697 року в Стокгольмі. Йому наслідував 15-річний син Карл XII, якому батько залишив добре впорядковану, багату спадщину і вишколену армію. І вже він, удачливий полководець на першому етапі Північної війни (1700–1721) з широкою коаліцією держав, поступово привів Швецію до національної катастрофи, яка викреслила її з-поміж могутніх країн Європи.

25 листопада

1936 – Голова уряду фашистської Італії Беніто Муссоліні на самому початку Громадянської війни в Іспанії (1936–1939) вперше озвучив лозунг "Вісь Берлін — Рим" для визначення головних принципів співробітництва своєї держави з націонал-соціалістичною Німеччиною. Перший спільний акт на цьому напрямку відбувся 18 листопада 1936 року: Італія та Німеччина визнали легітимність режиму Франсіско Франко, який контролював лише половину території Іспанії.

25 жовтня цього року в столиці Німеччини Берліні відбулося підписання широкої військово-політичної угоди урядів цих двох тоталітарних держав. Німеччина в ранзі старшого союзника визнала захоплення Абіссінії (Ефіопії) Італією, а також окреслила спільну лінію поведінки Берліну та Риму в Лізі Націй і конкретно в Комітеті з невтручання в ситуацію в Іспанії, який було організовано у Женеві. Паралельно обговорювалися питання військової допомоги франкістам.

Уже 25 листопада нацистська Німеччина та імператорська Японія у Берліні підписали так званий Антикомінтернівський пакт, який координував політику цих держав стосовно Радянського Союзу. В Секретному протоколі були окреслені конкретні кроки в цьому питанні.

6 листопада 1937 року до Антикомінтернівського пакту доєдналася і Італія. Дія Пакту вже трьох держав була фактично призупинена після підписання в Москві Пакту Молотова — Ріббентропа, який виявився несподіванкою як для Токіо, так і держав Заходу. Проте вже у грудні 1941 року (після нападу Японії на США) уряди трьох держав поновили дію Антикомінтернівського пакту. Ще у 1939 році до нього доєдналися хортистська Угорщина, Іспанія, Маньчжоу-Го; 1941 року – Фінляндія, Румунія, Болгарія, а також такі маріонеткові квазідержави, як Словаччина, Хорватія та колабораціоністські уряди Данії, Таїланду та Китаю.

26 листопада

1504 – У містечку Медіна-дель-Кампо після важкої хвороби – водянки – померла королева Кастилії Ізабелла Католичка. Донька короля Хуана II і португальської інфанти Ізабелли Португальської посіла 1474 року престол після несподіваної смерті зведеного брата Енріке IV. Розгорілася війна за Кастильську спадщину, в якій були задіяні Французьке і Португальське королівства, які підтримали доньку покійного Хуана – королеву Португалії. Ще раніше відбулася історична подія: 1469 року інфанта Ізабелла таємно одружилася зі спадкоємцем престолу королівства Арагон і королем Сицилії Фердинандом (Фернандо). Фернандо підтримав Ізабеллу і допоміг їй відстояти свої права. Він був її троюрідним братом, тому дозвіл на майбутні престоли і Ізабелла, і Фернандо повинні були отримувати окремою буллою римського папи. Війна за Кастильську спадщину завершилася не тільки перемогою подружжя, але й офіційною династичною унією двох королівств.

Саме завдяки цьому союзу вдалося завершити Реконкісту – перемогти мусульманських завойовників на Піренеях. 2 січня 1492 року капітулював емір Гранади Боабділь. Протистояння воїнів Хреста і Півмісяця продовжувалося 770 років!

А 3 серпня цього ж року флотилія на чолі з Христофором Колумбом за сприяння королеви відправилася в доленосне плавання на захід, щоб вдруге для європейців (після вікінгів – приблизно в 1000 році) відкрити Новий Світ, у майбутньому Америку. В 1494 році папа римський Олександр VI видав буллу, якою було визначено сфери впливу між Іспанією та Португалією за лінією, яка проходила через увесь Атлантичний океан.

Ще 31 березня 1492 року королева Ізабелла і король Фердинанд підписали у гранадському палаці Альгамбра едикт, який зобов’язував усіх євреїв, що мешкали на території Іспанії, залишити королівства не пізніше як через чотири місяці. У результаті виконання владою цього моторошного декрету третина з 300 тисяч євреїв, які проживали в Іспанії, були виселені. Ті, що залишилися, щоб уникнути депортації, стали християнами – щиро чи удавано. Офіційно едикт було скасовано лише за правління каудильйо Франсіско Франко в 1969 році.

27 листопада

1095 – На десятий день церковного собору у французькому місті Клермон папа римський Урбан II виголосив промову, в якій закликав християн визволити Єрусалим і Святі місця. Ось що писали хроністи про головну думку первосвященника: "Нехай же припиниться Ваша ненависть, нехай змовкне ворожнеча, стихнуть війни і заснуть усілякі чвари і розбрати. Станьте на шлях Святого Гробу, вивергніть землю у цього нечестивого народу, скоріть її собі. Земля ця, як промовляє Письмо, тече медом і млеком. Єрусалим – це пуп землі… другий рай".

Реакція і простолюдинів, і лицарів, і феодалів несподівано для Урбана II виявилася шаленою: "Цього хоче Бог!" Це й був майбутній бойовий клич хрестоносців. Люди нашивали червоні хрести на одяг і готувалися. Для Західної Європи хрестові походи стали виходом накопиченої енергії, посиленої демографічним вибухом, голодом, чумою і катастрофічною нестачею землі. І, звісно, для всіляких авантюристів цей рух став своєрідним раєм на землі.

Похід лицарів, організований після катастрофічного походу практично неозброєної бідноти, завершився 15 липня 1099 року захопленням і розграбуванням Єрусалиму…

28 листопада

1943 – Конференція лідерів СРСР, США і Великої Британії готувалася в ситуації абсолютної секретності та продовжувалася до 1 грудня 1943 року. На ній розглядалися питання координації майбутніх кроків військової коаліції проти нацистської Німеччини, імператорської Японії та їхніх союзників.

Головне питання: відкриття другого фронту. Сторони домовилися про початок десантної операції західних союзників у травні 1944 року, орієнтовно у північній Франції; фактично висадка військ у Нормандії, яка отримала кодову назву "День Д", відбулася 6 червня 1944 року. План висадки союзників на Балканах, на якому наполягав Черчилль, було відкинуто.

Після завершення перемовин їх учасники "прийшли до повної угоди відносно масштабів і строків майбутніх операцій зі сходу, заходу та півдня". Серед питань війни і миру: надання Ірану, окупованому радянськими та британськими військами, незалежності; затвердження початку війни СРСР з Японією після перемоги над Німеччиною; вирішення в майбутньому "польського питання" – претензії польського уряду в еміграції на землі Західної Білорусі та Західної України відкидалися і задовольнялися коштом Німеччини, а саме Сілезії та Померанії; кордон Польщі на заході встановлювався по лінії річок Одер (Одра) і Нейсе. Більшість українських земель (крім Холмщини, Перемишля, Бойківщини та Лемківщини) повинні були залишатися у складі УРСР. На конференції також обговорювалися контури післявоєнного устрою світу, а також питання забезпечення безпеки у світі після завершення Другої світової війни.

29 листопада

1830 – У Варшаві розпочалося національно-визвольне, так зване Листопадове повстання (1830—1831) поляків проти влади Російської імперії. Розпочате у колишній столиці Речі Посполитої, воно поступово поширилося не тільки на етнічні польські землі (королівство Польське у складі імперії Романових), але й з березня наступного року – на литовські землі, частину правобережної України та Західну Білорусь.

Польські патріоти 29 листопада 1830 року здійснили невдалу спробу вбити у палаці Бельведер намісника, великого князя Костянтина Павловича, захопили військові арсенали, деякі національні частини перейшли на бік революціонерів. Уже за тиждень повстанці опанували всю територію Царства Польського; бойові дії перемістилися на українські та білоруські землі. Повстанці (польські офіцери, ліберально налаштовані шляхтичі та студенти) передали владу Адміністративній Раді, більшість членів якої були настроєні угодовські та намагалися вести переговори з імператором Миколою I на засадах збереження автономії польських земель. Більш радикальні патріоти на чолі з Йоахимом Лелевелем вимагали виборювати абсолютну незалежність Речі Посполитої – Республіки двох народів. А саме польського і литовського, про українців і білорусів мова не йшла.

25 січня 1831 року сейм Польщі під тиском радикалів проголосив детронізацію Миколи I як володаря Польщі. Після дев’яти місяців кровопролитних битв повстання було придушене російськими і прусськими військами. 8 вересня (27 серпня) 1831 року після артилерійського обстрілу і штурму Варшава капітулювала, а залишки повстанської армії перетнули кордони Австрійської імперії і Прусського королівства, де були інтерновані. Розпочалися жорстокі репресії російської влади проти повстанців, запроваджено воєнний стан, розпущено сейм і польські військові частини, закрито Варшавський університет. До держав Західної Європи на еміграцію виїхали сотні тисяч людей.

30 листопада

1874 – У Бленгеймському палаці, родовому маєтку нащадків знаменитого полководця, герцога Мальборо (Джона Черчилля) народився Вінстон Леонард Спенсер Черчилль. Видатний державний діяч, військовий офіцер, блискучий журналіст, письменник (лауреат Нобелівської премії з літератури в 1953 році) і художник став чи не найпомітнішою постаттю багатовікової історії Британської імперії, а потім і Великої Британії.

Вінстон Черчилль брав участь у кількох війнах особисто, й серед них в Судані, Південній Африці з бурами, Першій світовій війні… 60 років (!), з 1900 до 1964 року з дворічною перервою, був членом Палати громад, спочатку як член ліберальної партії, а потім консервативної партії, яку очолював 15 років. Обіймав посаду голови уряду: в найскладніший для долі і Великої Британії, і всього світу, період, під час Другої світової війни – з 10 травня 1940 року до 26 липня 1945 року; також після перемоги консерваторів на виборах до парламенту – з 26 жовтня 1951 року до 5 квітня 1955 року. Брав участь у доленосних зустрічах лідерів США, Великої Британії і СРСР на Тегеранській (листопад-грудень 1943 року) та Ялтинській (лютий 1945 року) і Потсдамській (липень 1945 року) конференціях. Помер 24 січня 1965 року у віці 90 років.

Колишній прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон у книзі "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію" писав: "Його видатна персона є яскравим спростуванням усіх тих марксистських теорій, згідно з якими лінія історії формується якимись глобальними і безликими економічними силами. Сутністю фактора Черчилля є те, що одна людина може змінити світ. За сім десятиліть його громадсько-політичної діяльності можна відстежити незліченну кількість прикладів того, як вплив його особистості змінював події й світ у цілому, і то значнішою мірою, аніж про це пам’ятають" (Харків, видавництво "Віват", переклад Юрія Гірича, 2022).

Це і є слід в історії, який залишила непересічна, без перебільшення геніальна людина…