Перебирали назви два роки: який український обласний центр міг одержати ім’я Ленінослав

У перші десятиліття радянської влади практика перейменувань стала одним із ключових інструментів ідеологічної політики. Міста, вулиці та площі по всьому СРСР позбавлялися "старорежимних" назв, поступаючись місцем новим — революційним.

Після встановлення радянської влади назва міста, безпосередньо пов’язана з імператрицею Катериною II, розглядалася як ідеологічно неприйнятна, і на початку 1920-х років почався пошук альтернатив. "Телеграф" вирішив розповісти про імена, які мало не отримав Дніпро.

У 1924 році 8-й губернський з’їзд Рад клопотав перед Москвою про присвоєння місту Катеринославу назви Краснодніпровська та губернії Краснодніпровської. Ця назва укладалася в універсальну модель ранньорадянської топоніміки, де приставка "червоний" виконувала ідеологічну функцію та одразу показувала розрив із дореволюційним минулим. Проте саме універсальність зіграла проти нього.

У Кремлі назву вважали занадто абстрактною і легко замінною, не прив’язаною до унікальності міста. І хоча тоді спроба перейменування Катеринослава провалилася, сама ідея про нього швидко пішла в маси.

Почалася епопея із пропозиціями нових назв. Більшість із них не відрізнялися оригінальністю. Той самий Металіст, який відсилав до промислового профілю регіону та відповідав курсу на індустріалізацію, відмели через те, що звучав швидше як назва заводу чи робітничого селища, а не великого адміністративного центру.

Збори робітничих колективів пропонували безликі ідеологічні назви, серед яких фігурували, зокрема Ленінослав та Краснослав. Проте траплялися й досить екзотичні імена, наприклад Красно-Рурськ. Хоча без згадки про червоне не обійшлося і тут, примітно, що друга частина виникла від назви найбільшого гірничопромислового району Німеччини Рура, який у СРСР вважали аналогом Донбасу та Кривбасу.

У результаті в 1926 році назва міста була утворена від річки Дніпро та прізвища Григорія Петровського, який раніше працював на Брянському заводі в Катеринославі (згодом – завод імені Петровського). На той момент його офіційна посада називалася голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету. Петровський згодом став одним з організаторів штучного голодомору в Україні у 1932-1933 роках.

Раніше ми розповіли про важливе місто в Полтавській області, яке перейменовували майже п’ять разів.