Загибель Карпатської України, або Джерело сили для майбутніх поколінь

Ці два дні — 14 і 15 березня 1939 року — можна вважати доленосними для Європи. Еліти держав, які тією чи іншою мірою сповідували принципи демократії, нарешті зрозуміли: миротворча (а насправді капітулянтська) політика стосовно гітлерівського режиму остаточно провалилася.

Початком Другої світової війни вважається напад 1 вересня 1939 року нацистської Німеччини на Польщу. Однак питання дискусійне. Саме ці березневі дні вирішували долю наступних жертв агресії нацистів.

Гарантії недоторканості виявилися мильною бульбашкою

Уранці 15 березня німецькі війська без жодного пострілу увійшли до Праги. На вулицях, де проїжджали моторизовані частини вермахту, стояли пригнічені та ридаючі чехи в оточенні місцевої поліції, яка стежила за порядком. Чехо-Словацька республіка, вже смертельно поранена після підписання в ніч на 30 вересня 1938 року Мюнхенської угоди, остаточно капітулювала перед нацистською Німеччиною.

Всі гарантії недоторканості її нових кордонів, які дали Празькому Граду колишні союзники — Велика Британія та Франція, — виявилися мильною бульбашкою. І якщо змова у Мюнхені стала прологом майбутньої найстрашнішої трагедії в історії людства, то першим її актом був саме цей імпровізований парад окупантів на Вацлавській площі.

Президент Еміль Гаха після кількагодинного сидіння в приймальні канцлера Німеччини Адольфа Гітлера і двогодинного спротиву ультиматуму переніс вночі на 15 березня серцевий напад і таки підписав документ. Він і завершив 20-річну історію найбільш демократичної країни Старого Світу. Повернувся до столиці Гаха вже після Гітлера і прослідував до своєї резиденції у супроводі есесівців.

Єдиний випадок організованого спротиву німцям, які почали окупацію Чехії та Моравії ще пізно увечері 14 березня, відбувся у місті Фрідек-Містек у чеській Сілезії. Бій біля Чаянкових казарм тривав до 40 хвилин і німці відступили з чималими втратами. Вранці наступного дня близько 300 сміливців під командуванням капітана Карела Павлика, які ігнорували наказ командування про капітуляцію, склали-таки зброю.

Чеська еліта виявилася неготовою до боротьби, і нація зазнала поразки — не тільки військово-політичної, а й морально-психологічної. І це позначилося на долі майбутніх генерацій. Як під час комуністичного перевороту 1948 року, так і під час вторгнення військ Радянського Союзу й країн Варшавського договору в 1968-му. Потужна, добре озброєна армія країни тричі залишалася в казармах у XX столітті.

"За наявності природно захищених та добре укріплених кордонів, технологічно розвиненої промисловості озброєнь, дисциплінованої та освіченої людності потенційна військова позиція Чехословаччини у вересні 1938 року очевидно не була такою безнадійною, як у Польщі або навіть у Фінляндії рік по тому", — писав американський історик Джозеф Ротшильд у книзі "Східно-Центральна Європа між двома світовими війнами".

А тим часом зовсім інші події відбувалися на східних кордонах конаючої держави. Вже у ніч на 14 березня почалися кровопролитні бої між угорськими окупантами і військовими підрозділами автономного утворення Карпатська Україна у складі Чехо-Словаччини.

Необхідна історична довідка

Нова історія Закарпаття (Підкарпатської Русі), маленького уламка української етнічної території, що ще з XI століття перебувала під владою угорців, почалася по завершенні Першої світової війни. У листопаді 1918 року якраз було зафіксовано поразку Центральних держав — кайзерівської Німеччини та цісарської Австро-Угорщини.

Закарпатські українці завжди були на своїй землі людьми другого сорту під постійним тиском зухвалої мадяризації. Ситуація кардинально змінилася по завершенні Першої світової та падінні Габсбурзької держави. Недовга, проте жорстока боротьба новоствореної Чехословацької держави (в союзі з Румунським королівством) з Угорською радянською республікою 1919 року завершилася захопленням Закарпаття чехословацькими військами. За умовами Сен-Жерменського і Тріанонського договорів землі Закарпаття були остаточно визнані частиною Першої Чехословацької республіки.

"Ні, ні, ніколи" — так колись титульна нація Угорського королівства, яке нещадно гнобило всіх своїх підданих — українців, словаків, босняків, румунів і хорватів, — реагувала на зменшення території держави в 3,5 раза (з 328,6 до 92,96 тис. кв. км). За умовами вищеназваних договорів майже 30% угорців опинилися за межами Угорщини. Слово Тріанон стало синонімом національної катастрофи, і ця травма переслідувала угорців увесь міжвоєнний період.

"Політична автономія Підкарпатської Русі забезпечена мирним договором та Конституцією", — заявив у вересні 1921 року президент Чехословаччини Томаш-Гарріг Масарик в Ужгороді. Проте закарпатські українці так і не дочекалися автономії за життя фундатора цієї держави, а також його наступника Едварда Бенеша.

Лише після ганебної Мюнхенської угоди, коли країна стала геть недієздатною, 8 жовтня 1938 року місцеві політики отримали довгоочікувану автономію. Празький уряд на той час втратив німецькомовні регіони, які відійшли до нацистської Німеччини, а Тєшин (Заольшя) — до Польщі.

14 жовтня 1938 року був сформований перший уряд автономії, який очолив "русофіл" Андрій Бродій. Всі міжвоєнні роки в краї точилася боротьба русо-, україно- та мадярофілів, якою користувався празький уряд. Втім, становище українців в державі важко було порівняти з минулими часами. Ліберальне правління Празького Граду, без перебільшення, можна назвати "золотим двадцятиліттям". Регіон у своєму розвитку стрімко перейшов від феодалізму до першого етапу капіталізму, отримуючи набагато більше коштів, аніж спрямовував до бюджету Першої республіки.

Та дуже скоро виявилося, що Бродій вже був платним агентом угорської розвідки під псевдо "Берталон". Чехословацька контррозвідка арештувала його через два тижні після отримання посади, і відтепер найважливіші питання вирішували політики-українофіли. Під тиском Берліна, Рима та Будапешта на Першому Віденському арбітражі 2 листопада 1938 року південна Словаччина і південно-західне Закарпаття дісталися Угорщині.

Важливий нюанс: угорці окупували значно меншу частину Підкарпатської Русі (12%), проте разом із найбільшими містами краю — Ужгородом, Мукачевим та Береговим. То уряд автономії, вже очолюваний священником-українофілом Августином Волошиним, був змушений евакуюватися до міста Хуст. 22 листопада 1938 року в Конституції Чехо-Словаччини, яка відтепер стала конфедерацією, буде підтверджено широку автономію Словаччини і Підкарпатської Русі.

"Отримання нових територій тільки розпалило амбіції Будапешта, який услід за Берліном прагнув повного знищення ЧСР. Територія Закарпаття, яка в чехословацькій воєнній доктрині вважалася безпечною і спокійною, тепер перетворилася на арену бойових дій. Протягом жовтня—грудня 1938 року чехословацька армія та сили безпеки за підтримки місцевих словацьких та українських добровольців мусили захищати Словаччину і Закарпаття від нападів угорських і польських терористів, яких у порозумінні між собою керували генштаби відповідних держав", — пише український історик Іван Гоменюк в книзі "Мурашник. Нотатки на манжетах історії Галичини, Буковини та Закарпаття" (К.: "Віхола, 2023).

Польський уряд непокоїла активізація українського руху на Закарпатті, й тому спільний кордон з Угорщиною поляки вважали важливим кроком для зменшення напруги в польсько-українських відносинах.

Президент Карпатської України помер у московській в'язниці

16 лютого 1939 року на виборах до парламенту автономії Українське національне об’єднання отримало абсолютну більшість голосів — 92,4%. Відбувалася українізація освіти, розширювалася мережа кооперативів, нарешті було створено власну збройну формацію — "Карпатську Січ", в яку записувалися тисячі добровольців; чимало українців з інших країн, і особливо з польської Галичини, також вступали до її лав.

Непростими були відносини з празьким урядом, який постійно стримував бажання українців досягти більшої незалежності, тим більше, що частина українських політиків на Закарпатті мали тісний зв’язок з нацистською Німеччиною. Проте ставка на Берлін була помилковою. 12 березня Адольф Гітлер остаточно вирішив віддати цей край союзнику, щоб ще міцніше прив’язати його до своєї сфери впливу. Він про це повідомив регента Угорського королівства, адмірала Міклоша Горті.

Наступного дня відбулися події, які були лише вигідні угорцям. Чехословацькі військові частини атакували будівлі, де квартирували члени "Карпатської Січі": загинули десятки погано озброєних українців і кілька чехів. Конфлікт було залагоджено, але вже вранці 14 березня на новому кордоні з Угорщиною йшли бої. Деякі частини армії ЧСР долучилися оборони, чимало українців-військовослужбовців також брали участь у протистоянні з переважаючими силами окупантів.

Михайло Колодзінський, представник штабу "Карпатської Січі" сказав: "…коли вже немає розумного виходу з тяжкого становища, то треба вміти вмерти по-геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь".

Вранці 14 березня 1939 року о. Августин Волошин в невеликому колі проголосив державну незалежність Карпатської України. Саме цього дня проголосила державну незалежність і Словаччина. Після того, як чеське командування отримало відомості про повну капітуляцію празького уряду, на вимогу вермахту почалася евакуація військ на батьківщину. Лише окремі підрозділи, де було багато місцевих українців, продовжували опір угорцям. 15 березня о. Августин Волошин був уже офіційно проголошений президентом Карпатської України.

З 14 до 16 березня відбувалися жорстокі бої з окупантами — поблизу Королева, Іршави, Севлюша (сучасний Виноградів) та Перечина. Найбільш кровопролитний бій відбувся на Красному Полі поблизу Хуста. 16 березня угорці захопили Хуст, а наступного дня — Ясіню.

Окупанти взяли в полон сотні українців, значну кількість з них було розстріляно і закатовано, як і активістів українських організацій. Угорці порозумілися з поляками та радісно браталися на перевалах Карпат; вони брали участь у спільних екзекуціях і розстрілах полонених-галичан. 18 березня збройний опір закарпатців було в основному придушено. Деякі партизанські групи продовжували опір до кінця травня 1939 року.

Уряд держави, якій судилося існувати лише кілька днів, емігрував через Румунію. Августин Волошин буде заарештований радянськими спецслужбами у травні 1945 року в Чехії й помре 19 липня у Бутирській (можливо, в Лефортовській) в’язниці. Окупанти до появи на Закарпатті радянських військ будуть жорстоко придушувати український рух.

29 червня 1945 року в Москві буде підписано угоду між урядами СРСР та Чехо-Словаччини про приєднання цього краю до складу УРСР. Кордон з Угорщиною знову буде посунуто на захід; Ужгород з окупованою угорцями частиною краю увійде до складу новоствореної Закарпатської області.

Після "замирення" угорцями Закарпаття попереду було останнє відносно спокійне літо. 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина атакуватиме Польщу, 17 вересня до нацистів приєднається Радянський Союз. Друга світова війна увійде в активну фазу.