Верстати стояли в будівлі лазні: якою була суконна фабрика в Сумах

У Сумах майже сто років ткали сукно для всієї країни

За мостом через Псел у Сумах майже сто років працювало підприємство, продукцію якого носили в різних куточках країни. Сьогодні на цьому місці розташований торгово-розважальний центр, а про фабрику нагадує зупинка громадського транспорту зі звичною назвою "Суконна фабрика".

"Телеграф" розповідає історію цього підприємства.

Історія сумського сукнарства розпочалася у 1916 році. Тоді міські громадські лазні на Харківській вулиці викупив поляк Лев Давидович Чернобильський. Він встановив у банних приміщеннях ткацькі верстати — так і з'явилося перше сумське суконне виробництво.

Будинок, у якому мешкав сам Чернобильський, зберігся до наших днів. Сьогодні в цій будівлі розташований обласний протитуберкульозний диспансер.

Після революції Чернобильський емігрував, а колишню лазню-фабрику, як і інші підприємства у ті роки, націоналізували.

Під час Другої світової війни виробництво евакуювали. Частину обладнання вивезли до Середньої Азії, частину — до селища Ізмайлово Ульяновської області. Фабриці надали статус оборонного підприємства, і замість звичайної тканини тут почали виготовляти матеріал для солдатських шинелей.

Корпуси, які залишилися в Сумах, були зруйновані. На місці колишньої фабрики тривалий час росли бур'яни. Але згодом підприємство вирішили відновити, і робили це зокрема силами полонених німців.

Першим директором фабрики у післявоєнний час став француз за походженням Марсель Григорович Глезер.

У радянські роки підприємство отримало назву "Червоний текстильник", але самі сум'яни називали його "суконка".

З 1970-х років "Червоний текстильник" спеціалізувався на виробництві сукна для дитячих картатих пальт. Саме із сумської тканини шили ті самі непримітні картаті пальтечка, у яких ходили діти по всьому Радянському Союзу. Розквіт підприємства припав на 1983–1984 роки, коли фабрика випускала тканини 162 кольорів.

При цьому за красивою статистикою ховалися далекі від святкових будні. З майже 800 працівників фабрики близько 600 становили жінки. Вони працювали у три зміни, а на нічну зміну кожній робітниці доводилося виходити по 7–10 разів на місяць. Умови в цехах при цьому залишали бажати кращого. Влітку там було нестерпно душно через погану вентиляцію, а взимку — холодно через несправне опалення. Місцеві жителі згадують, що біля фабрики пахло машинним мастилом і сукном.

З розпадом СРСР у 1991 році у фабрики почалися проблеми, які зрештою й поставили крапку в її історії. Зникнення гарантованого ринку збуту, нестача сировини та зношення обладнання призвели до того, що кількість кольорів тканин, які випускалися, значно скоротилася.

Фабрика опанувала випуск чотирьох видів молодіжних тканин та одного виду драпової тканини. Також там виготовляли килими. Але це не допомогло, і фабрика збанкрутувала.

У 2006 році підприємство викупило ТОВ "Ланатекс". Виробництво перевели на територію фабрики ТОВ "Сумикамволь". Старі корпуси на Харківській вулиці знесли, і тепер на їхньому місці — торгово-розважальний центр "Мануфактура".

Раніше "Телеграф" розповідав історію швейної фабрики "Володарка" у Дніпрі.