Чай на Wildberries і деталі для ракет за крипту: як українські колаборанти купують собі свободу за 200 тисяч гривень

Чому під час війни фірми з України не гребують співпрацювати з РФ

Типу "білоруський" чай від українського "Мономаху" — на Wildberries. Дніпровські підшипники — у російських тюрмах. А ніжинські втулки — на заводах "Ростеху". Щось дуже і дуже дивне відбувається на п’ятому році широкомасштабної війни.

Можна було б пожартувати, що Україна продовжує експансію на російські ринки. Але насправді це зовсім не смішно, адже такі контакти — це внесок в економіку РФ, яка тотально працює проти України.

"Телеграф" розповідає про низку кейсів, що наочно показують, як українська продукція та тіньова логістика продовжує підживлювати воєнну машину ворога під час щоденних обстрілів наших міст.

Поставки для Росії на мільйони, а покарання — умовний строк і штраф

В Україні п’ятий рік триває широкомасштабна війна, і на законодавчому рівні діє абсолютна заборона на будь-яку господарську співпрацю з РФ. Зокрема, ще з початку війни ухвалені заборони на вивезення товарів на митну територію Росії й навпаки. А Кримінальний кодекс передбачає сувору відповідальність за пособництво державі-агресору (ст. 111-2) та колабораціонізм (ст. 111-1). Проте правоохоронці продовжують викривати випадки, коли комерційні інтереси ставляться вище за безпеку країни.

Найбільш абсурдним у цій ситуації є те, як вітчизняне правосуддя оцінює подібні злочини. Поки за дрібні крадіжки та порушення громадського порядку люди отримують реальні роки за ґратами, фігуранти справ про фактичну зраду та роботу на російський ВПК успішно купують собі волю через легальні "донати". Символічні штрафи та умовні терміни перетворюють покарання на звичайний податок на суперприбутки від торгівлі на крові.

Схоже, саме так було у справі директора і співвласника миколаївського ТОВ "ДМ Спорт" Сергія Дрозда, який за масштабну торгівлю промисловими підшипниками подвійного призначення відбувся лише іспитовим строком і штрафом-відкупом.

Вирок у кримінальному провадженні № 42025100000000088, який доступний у ЄДРСР, розкриває розгалужену міжнародну схему, яку Дрозд побудував разом зі спільниками (серед яких громадянин Словаччини). Тіньова логістика працювала у двох напрямках:

• Експорт до РФ на 744,9 млн рублів: Протягом 2024 року Дрозд постачав підшипники російському ТОВ "ТК "Азимут" (Чувашія). Ця компанія є активним учасником російських держзакупівель і напряму забезпечувала продукцією установи Федеральної служби виконання покарань РФ (УФСИН).
• Імпорт з РФ та внутрішній збут: З червня 2022 по квітень 2025 року підприємець завіз в Україну 32 партії підшипників, вироблених на підсанкційних підприємствах агресора — ВАТ ЕПК "Самара" (постачальник російської авіації) та ТОВ "Вологодський завод спеціальних підшипників". Продукцію везли до Білорусі, а звідти через КПП "Ужгород" завозили в Україну.

Для легалізації товару та обходу санкцій Дрозд як прокладку використовував фірму ТОВ "ГМ "ПК Індустрія" (власники, за даними YouControl, – Сергій і Оксана Нікітіни та Сергій Совгиря), через яку оформлював підроблені документи від імені власного ФОП, маскуючи російське походження деталей.

До речі, попри зафіксовану у судовому вироку участь у схемі співпраці з Росією, згадане ТОВ на сьогодні продовжує бути активним учасником публічних закупівель. Тільки за 2026 рік, за даними YouControl, ТОВ "ГМ "ПК Індустрія" отримало від державних замовників контрактів на 10,7 млн грн.

Через "Нову пошту" підшипники та комплектуючі розліталися українським замовникам у Київ, Харків, Одесу, Дніпро, Боярку та на підприємство ТОВ "Кривбаспідшипник" у Кривий Ріг.

Усі фінансові розрахунки з російськими заводами велися через криптобіржі, де слідчі зафіксували рух стейблкоїнів USDT на суму 80 000 доларів.

Попри очевидне пособництво ворогу під час війни (у вироку фігурує ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України – правопорушення групою осіб за попередньою змовою та пособництво державі-агресору) Святошинський райсуд Києва затвердив угоду про визнання винуватості.

З вироку випливає, що комерсант, начебто, повністю визнав провину, "покаявся" і сплатив добровільний внесок на ЗСУ у розмірі 200 тисяч гривень. Результат: 3 роки іспитового строку замість 5 років реальної тюрми, скасування арешту з майна та повернення застави у 242 тисячі гривень. Ціна свободи за мільйонні оборудки з окупантами, як бачимо, виявилася сміховинною.

Чайний детектив "Мономах": як Lovare та "Чайні шедеври" годують російський бюджет

Наступна історія стосується відомого українського виробника чаю — АТ "Мономах". Продукцію цього гіганта знає та купує чи не кожен українець, адже компанія, за різними оцінками, може забезпечувати близько 80% асортименту чаю на полицях вітчизняних супермаркетів. Вона випускає товари під брендами, які щодня стоять у наших будинках: Lovare, Stefano, Ferarra, "Три Слона" та "Чайні шедеври".

За даними, YouControl наразі у компанії всього два співвласники: Богдан Олегович Барабаш, який володіє мажоритарною часткою у 60,05% акцій, та його брат — Тарас Олегович Барабаш, якому належить пакет у 39,94% акцій. Проте поки один із братів веде бізнес, інший офіційно переховується від правоохоронних органів. Тараса Барабаша наразі внесено до офіційної бази розшуку МВС на підставі звернення СБУ.

Як йдеться у матеріалах слідства, Головне управління СБ України у м. Києві та Київській області веде кримінальне провадження № 42024110000000288, яке розпочато ще 15 серпня 2024 року. За версією правоохоронців, у керівництва чайної компанії ще до початку повномасштабного вторгнення виник умисел на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, а дії фігурантів кваліфіковано за ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність, вчинена за попередньою змовою групою осіб).

У судовому рішенні вказано, що для реалізації схеми та обходу чинних санкцій Тарас Барабаш залучив начальника відділу експортних продажів АТ "Мономах". Як вважають слідчі, останній виступив засновником спеціально зареєстрованої у Польщі компанії "Lovare Sp. z o.o." (Варшава), а також директором білоруського підприємства ООО "Натур Текнолоджис" (Мінська область).

Згідно з матеріалами справи, описаний правоохоронцями ланцюжок працював наступним чином:

1. Чай та кава офіційно експортувалися з фабрики АТ "Мономах" (Київська область, Броварський район, смт Велика Димерка) на адресу польської фірми "Lovare Sp. z o.o.".
2. З Варшави продукція транзитом прямувала до білоруського ООО "Натур Текнолоджис".
3. У Республіці Білорусь, як стверджує слідство, відбувалося документальне маскування: українську продукцію оформлювали як товар "білоруського походження".
4. Після цього товар через російську акцизну митницю відвантажували контрагенту у РФ — ООО "ЛДК" (Ростовська область, м. Новочеркаськ).

Як стверджують правоохоронці, лише зафіксовані в матеріалах справи поставки за грудень 2023 року та квітень 2024 року становили загалом 2 847 900,4 російських рублів.

Водночас, попри публічні заперечення компанії щодо зв'язків із ворогом, станом на вересень 2026 року продукція під її брендами вільно продається на російському Wildberries. Цей маркетплейс країни-агресора, нагадаємо, регулярно стає ціллю для українських дронів. Проте на його сторінках прямо зараз активна карта товару торгової марки "Чайні шедеври" з відповідним логотипом української фірми. Російським покупцям пропонують чайні суміші, де в графі "країна походження" офіційно та нахабно вказана Білорусь.

Крім того, у матеріалах досудового розслідування зазначено, що заступниця головного бухгалтера АТ "Мономах" вела окремий облік дебіторської та кредиторської заборгованості щодо поставок до контрагентів у РФ та контролювала отримання грошових коштів від реалізації товару.

Попри зібрану правоохоронцями доказову базу, оголошену СБУ підозру співвласнику, його втечу, та запущену Мінекономіки процедуру санкцій РНБО — Солом'янський районний суд Києва у недавній ухвалі (оприлюднена у серпні 2026 року), відмовився накласти арешт на 39,94% корпоративних прав, які належать Тарасу Барабашу. Суд зважив на аргументи захисту і послався на те, що арешт акцій із колишніми широкими заборонами, начебто, створюватиме "непропорційний економічний тиск та критичні репутаційні ризики для компанії".

Згідно з даними порталу "Судова влада", рішення приймала суддя Солом’янського райсуду Києва Тетяна Нестеренко, відряджена у Київ із Запорізької області. Ця суддя відома тим, що минулого року стала фігуранткою справи НАБУ про недостовірне декларування на суму понад 4 млн грн.

Важливу роль у рішенні ймовірно відіграв і той факт, що в суді АТ "Мономах" фігурує в особливому статусі — як підприємство, що становить суспільний інтерес (якого воно набуло з 01.01.2025 року). Специфіка цього статусу та необхідність підтримання стабільної господарської діяльності соціально важливого бізнесу, схоже, врешті могли переважити аргументи прокурорів щодо блокування активів.

Водночас у матеріалах судового засідання зафіксовано, що сторона обвинувачення наголошувала на певній суперечливості такої позиції. Прокурори надали суду офіційні дані Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які свідчать, що "суспільно важливий" чайний гігант на дату розгляду навіть не подав обов'язкову річну фінансову звітність за міжнародними стандартами XBRL.

Попри те, що регулятор уже застосував до підприємства заходи контрольного характеру, суд визнав обґрунтовані підозри СБУ недостатніми для збереження колишніх корпоративних обмежень. Таким чином, попри міжнародний розшук Тараса Барабаша та розслідування його польсько-білоруських транзитних схем, суд повністю відхилив клопотання слідчих, що фактично юридично дозволяє фігуранту у бігах вільно розпоряджатися чи відчужувати свої мільйонні активи в Україні. Ось такий цікавий судовий підхід до тих, хто, за доказами слідства, співпрацює з агресором.

Ніжинський транзит для російських ракет: деталі через Молдову

Третій кейс наочно ілюструє, як під час повномасштабної війни українське промислове обладнання може інтегруватися у воєнну машину ворога через ланцюжки фірм-прокладок у сусідніх європейських країнах. Замість прямого експорту тут використовували складну логістику, де кінцевим пунктом призначення українських деталей ставали оборонні підприємства агресора. Головним фігурантом цієї схеми виступає український підприємець, співвласник та керівник харківського ПП ФІРМА "СЛП" та низки інших компаній (у тому числі з російською реєстрацією) Володимир Черняков.

Як йдеться у матеріалах слідства, Головне слідче управління СБУ за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора розслідує кримінальне провадження №22025000000001056, (ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України, пособництво державі-агресору, вчинене групою осіб). За версією слідчих, Володимир Черняков фактично контролював два зареєстровані у російському Бєлгороді підприємства — "ООО "Химмашпоставка" та "ЗАО "ТП "Снежнянскхиммаш".

До початку великої війни ці бєлгородські структури офіційно представляли інтереси низки українських заводів, зокрема, ніжинських ПП ВКФ "Техно-Т", ТОВ "Ніжин механізація" та ТОВ "Ніжинський механічний завод", постачаючи їхню продукцію до РФ напряму. Після запровадження офіційного ембарго прямий експорт став неможливим, проте, як зазначається у матеріалах справи, фігурант не припинив діяльність бізнесу в правовому полі РФ.

У судовому рішенні вказано, що для обходу заборон організатор залучив молдавське підприємство-транзитер "S.R.L. Radafit" (Кишинів). Протягом 2023–2024 років через Молдову було організовано щонайменше 6 поставок промислового обладнання та агрегатів українського виробництва на адресу бєлгородської "ООО "Химмашпоставка".

Найбільш критичним фактором цього розслідування є кінцеві отримувачі продукції. Слідчі вважають, що підконтрольна фігуранту бєлгородська фірма уклала три господарські договори з російським воєнно-промисловим підприємством — АТ "Муромський приладобудівний завод" (Володимирська область). Цей завод входить до холдингу "Техмаш" державної корпорації "Ростех" і спеціалізується на виробництві засобів займання боєприпасів та комплектуючих для стратегічних крилатих ракет Х-101 та Х-59М2. На підставі цих угод на потреби російського оборонного заводу було передано матеріальні ресурси (пружини, планки, шпонки, ролики) на суму не менше 1 895 000 російських рублів.

На тлі попередніх багатомільйонних оборудок Сергія Дрозда чи масштабного чайного каналу "Мономаха", сума постачання комплектуючих для Муромського заводу може здатися не такою значною. Проте специфіка цього кейсу якраз і підкреслює головну небезпеку тіньової логістики: навіть відносно недорогі, дрібні деталі, безперешкодно вивезені через європейських посередників, забезпечують безперебійну роботу конвеєрів "Ростеху", де збирають ракети для щоденних обстрілів українських міст.

У цьому провадженні Шевченківський районний суд Києва у липні 2026 року ухвалив рішення задовольнити клопотання слідчих СБУ та накласти арешт на квартиру, будинок, земельну ділянку та автомобіль Toyota Camry, що належать Володимиру Чернякову.

Усі три наведені кейси наочно доводять, що торгівля на крові в Україні вже давно набула ознак небезпечної та злагодженої системної проблеми. Тіньові логістичні коридори, заплутані каскади європейських фірм-прокладок і розрахунки в неконтрольованій криптовалюті дозволяють комерсантам роками збагачуватися на замовленнях для ворожого ВПК чи російських силових структур прямо під час щоденних ракетних ударів по наших містах. Поки українська судова система продовжує демонструвати вибіркову м'якість — відпускаючи фігурантів за символічні штрафи чи знімаючи корпоративні арешти під приводом "захисту суспільних інтересів" бізнесу, ці сірі схеми залишаються відкритою кватиркою для капітуляції економічного фронту.

Для отримання офіційних роз'яснень щодо викритих фактів, надання правової оцінки діям фігурантів та з'ясування ходу досудових розслідувань, редакція "Телеграфу" найближчим часом спрямує офіційні журналістські запити до Служби безпеки України, Офісу Генерального прокурора та Державної служби фінансового моніторингу України.

Ми продовжуємо ретельно відстежувати розвиток цих кримінальних справ і обов'язково ознайомимо читачів із відповідями силових відомств у наступних публікаціях. Не перемикайтеся.