Кастомізація в епоху дефіциту: як у СРСР водії тюнінгували свої авто

Кожна деталь ставала способом самовираження для власника автомобіля

Тюнінг у СРСР був не просто способом прикрасити автомобіль, а й своєрідним викликом системі, спробою висловити свою індивідуальність за умов тотальної уніфікації. Це стало яскравим прикладом народної творчості та винахідливості, залишивши помітний слід в історії радянського автомобілебудування.

В епоху тотального дефіциту радянські автолюбителі виявляли дивовижну винахідливість, прагнучи виділити свій автомобіль із загальної маси. Незважаючи на обмежені можливості, ентузіасти знаходили способи модифікувати свої машини, утворюючи унікальні зразки народної творчості.

Як тюнінгували авто в СРСР

Одним із найпоширеніших елементів тюнінгу були обплетення керма. Крім естетичної функції, вони вирішували практичне завдання, роблячи кермо зручнішим, особливо в спеку. Матеріали використовувалися найрізноманітніші: від фірмового шкірозамінника до підручних засобів на зразок трубок для крапельниць або навіть ізоленти.

Особливу увагу приділяли важелю перемикання передач. Популярність мали саморобні набалдашники з епоксидної смоли, часто прикрашені квітковими мотивами чи фігурками тварин.

Зовнішній тюнінг також не залишався поза увагою. Встановлення додаткових протитуманних фар, особливо імпортних, миттєво підвищувало статус власника автомобіля. Деякі ентузіасти йшли далі, встановлюючи додаткові катафоти на задні бризковики чи навіть другий бампер на ВАЗи.

Інтер’єр автомобіля також зазнавав модифікацій. Шторки на задньому склі, автомобільні чохли, виготовлені на замовлення або придбані в магазині, дозволяли надати салону індивідуальності. Особливим шиком вважалося встановлення крісел від вживаних іномарок або імпортного спортивного керма.

Деякі елементи тюнінгу були не лише декоративними, а й функціональними. Наприклад, блокування кришки лючка бензобака на "Жигулях" за допомогою саморобного пристрою підвищувало безпеку автомобіля. Знімні кріплення зовнішніх дзеркал та колісних ковпаків захищали від крадіжки цих деталей.

Попри те, що деякі рішення могли здатися сумнівними з погляду естетики чи функціональності (наприклад, електровентилятори на присосках у салоні), вони відбивали прагнення радянських автолюбителів до індивідуалізації своїх авто.

Раніше "Телеграф" писав, як жартівливо і не дуже називали водіїв у СРСР. Для тих, хто крутив "баранку", були особливі назви.