Чи можлива зима без відключень? Як Хмельницький готується до можливого блекауту і впроваджує розділену генерацію

Мер Хмельницького Олександр Симчишин розповів про альтернативну генерацію, підготовку міста до зими та плани на майбутнє

Ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії та знищення української інфраструктури місто Хмельницький взяло курс на забезпечення комунальних потреб населення власними ресурсами. Зокрема, місто є лідером у сфері використання когенераційних установок (КГУ), які дозволяють переробляти газ на тепло та електрику. Головний редактор видання "Телеграф" Ярослав Жарєнов відвідав Хмельницький, щоб дізнатись, як місто готується до зими, чим його приклад може бути показовим для інших населених пунктів і з якими проблемами стикається місцева влада, жителі та переселенці.

На запитання "Телеграфу" відповідав міський голова Хмельницького Олександр Симчишин.

Чому когенерація краща за ТЕЦ

— Як оцінюєте підготовку міста до зими? Що встигли зробити, а що ще в процесі?

— Ми завжди дуже активно готуємося до осінньо-зимового періоду, розвиваємо власну генерацію через когенераційні установки, встановлення сонячних панелей, колекторів, закуповуємо генератори, але маємо розуміти, що власною генерацією жодне місто не зможе себе повністю забезпечити. Потужності, які ми споживаємо, величезні. Тому ні когенераційними установками, ні альтернативними джерелами, ні генераторами забезпечити потреби всього міста наразі неможливо.

Подекуди люди приходять з дивними ідеями всім перейти на генератори. Але ці люди не ставлять собі питання вартості тієї електрики, а також, що нам будуть треба десятки тисяч генераторів і сотні тисяч тонн пального. Відповідно, це нереально підготувати.

Слід зауважити, що електропостачання — це функція держави. "Укренерго" виробляє електрику, а обленерго її розподіляє та постачає (контрольний пакет акцій Хмельницькобленерго має держава. — Ред.). Ми на це не впливаємо, але разом із тим робимо все можливе, аби без електрики повністю не зупинились би наші каналізаційно-насосні станції, водонасосні станції, котельні, медичні заклади. Тобто, щоби люди не залишились і без світла, і без води, і без каналізації.

Пріоритетом для нас було забезпечити власну генерацію для теплопостачальних підприємств. Бо вони дають гарячу воду та тепло. Якщо вони будуть працювати з перебоями, то системи опалення замерзнуть і ми будемо мати Алчевськ-2 (взимку 2006 року системи опалення в місті Алчевськ Луганської області практично повністю заморозилися, що призвело до комунальної катастрофи в місті. — Ред.). Головний фактор результативності тут для нас — когенераційні установки.

— Коли почали впроваджувати ці технології?

— На шлях розподіленої генерації місто Хмельницький стало ще до повномасштабного вторгнення. До 2022 року ми вже мали 14 когенераційних установок. Тоді це мало хто розумів в країні, а ми купували — і в лізинг, і за бюджетні кошти, і за кошти самих підприємств. Ми децентралізували систему теплопостачання. Зараз у нас нема великих ТЕЦ та котелень, куди найчастіше прилітають ворожі ракети та дрони. У нас багато малих та середніх.

— Можете назвати цифру?

— Точне число свідомо говорити не буду, але загалом за сотню теплових пунктів та котелень. Наступним кроком є забезпечення їх власною електроенергією. Когенераційні установки класні тим, що не потребують величезного запасу пального. І цим вони відрізняються від генератора.

— Але є потреба в газовій трубі…

— Безумовно, під’єднання до труби взагалі є складним технологічним процесом, який потребує і досвіду, і фахівців. Але газ надходить з труби — це все ж простіше, аніж брати пальне з цистерн. Якщо в тебе серйозні проблеми з електрикою в місті, то тобі будуть необхідні гігантські об’єми палива наливом. Зберігання палива у великих резервуарах також є ризикованим, бо їх можуть атакувати. Тому у Хмельницькому ми зробили маленькі (10—15—20 тонн) і заховали під землю. Якщо буде зовсім все погано, то приблизно на місяць маємо запас пального наливом.

З газом же проблем нема і, як нас запевняють, не буде.

— Хто запевняє?

— "Нафтогаз". На офіційному та неофіційному рівні чуємо такі запевнення.

Станом на сьогодні маємо у місті 15 когенераційних установок і самі виробляємо 7,5 МВт електроенергії. Їх вистачає, щоб забезпечити роботу всіх наших котелень у зимовий період. Якщо у нас місяць не буде електрики, але буде газ, то завдяки когенераційним установкам частково тепло і гарячу воду ми зможемо забезпечити.

— Йдеться про всі житлові будинки?

— Я говорю про всіх споживачів централізованого опалення. Якщо брати новобудови, то вони часто не під’єднані до централізованої мережі, а будуються з індивідуальним опаленням. В цьому випадку, звичайно, будуть проблеми. Але бюджетні установи, медицина, освіта, заклади державного управління і побутові споживачі, які підключенні до централізованого опалення і водопостачання, будуть забезпечені.

Про цікавий проєкт подалі від сторонніх очей

— Збільшувати генеруючі потужності вам нема потреби?

— В першій половині липня за рахунок КГУ ми забезпечували гаряче водопостачання, а з 00:00 до 05:00 — в нічний час — ми свідомо не постачаємо, бо люди відпочивають, комендантська година тощо. Окрім цього, ми 2,5—3 МВт віддаємо в мережу, в загальний "кошик". Ми могли б віддавати більше, але в літній період ремонтуємо та обслуговуємо когенераційні установки, тому менше генеруємо.

Але в планах генерувати більше. Зараз USAID обіцяє декілька КГУ для наших котелень. Там, де є підключення газу та систем електропостачання. Також є цікавий проєкт з приватним інвестором, для якого вже зроблено багато кроків — ми виділили землю, зробили всі умови для підключення. По суті, у нас все узгоджено — вони інвестують в генерацію 35 МВт. І це тут, у Хмельницькому.

— Можемо називати інвестора?

— Думаю, він сам дасть про себе знати, коли вважатиме за потрібне. Такі проєкти намагаються тримати подалі від сторонніх очей. Але це відома українська компанія.

Для інвестора важливо, щоб ми купували у нього тепло. Є домовленість, що ми будемо брати тепло. Досить вигідна для нас історія. Інвестор платоспроможний. Ми уточнювали — в Європі дійсно під них вже виробляють когенераційні установки. Очікуємо, що до кінця року ці 35 МВт вже будуть йти в мережу.

Тобто в зимовий період ми зайдемо зі збільшеними потужностями генерації — у нас буде 7,5 наших і 35 від приватного інвестора + проєкт USAID, загалом будемо генерувати десь 43 МВт. Це трохи менше від половини споживання побутовими клієнтами по всьому місту. Якщо ми будемо мати хоча б мінімальне централізоване електропостачання, то зможемо з невеликими відключеннями пройти навіть зиму.

— Звучить дуже круто. Мають бути підводні камені…

— Впродовж декількох місяців ми апелюємо до "Укренерго" стосовно використання згенерованої нами електрики. Якщо місто Хмельницький згенерувало 7,5 МВт, то ці об’єми мають бути гарантовані нам у лімітах, які вимушено вводять у регіонах. Ми вклали фінанси, обслуговуємо обладнання, менеджеримо весь цей процес. Відповідно, хочемо гарантовано отримати згенеровані нами потужності на потреби міста. Аналогічно із 35 МВт, які хочемо запустити до кінця року. Але наразі це питання не врегульовано, відключення відбувається чергами.

Я вважаю це питання несправедливим, оскільки хтось нічого не робив — і він має світло з обмеженнями, а ми впродовж багатьох років розвивали цей напрям — і у нас теж обмеження. Наразі спілкуємось з депутатами, з членами комітету, з Міненерго. Буду наполягати на тому, що згенероване має повертатись на потреби відповідної громади.

Два найбільш енергозатратні для нас підприємства — очисні споруди водоканалу та головна каналізаційна насосна станція. Там стоїть старе обладнання ще радянських часів. Ми і для них беремо КГУ і окремо спільно з NEFCO робимо проєкт з використанням сонячних панелей. Територія дозволяє поставити сонячні панелі й живити роботу очисних споруд за рахунок сонячної електроенергії.

На решті підприємств вже проведена модернізація. Останню презентували буквально нещодавно — за кошти Євросоюзу спільно з NEFCO заміняли енергоємні насоси. Завдяки модернізації споживання електрики на об’єктах зменшилось на 30%. Тобто ми зменшуємо об’єми споживання електрики, але паралельно заживлюємо їх від альтернативних джерел. В тому числі страхуємось генераторами великої потужності. Це непомітна робота, але дуже важлива, аби виживати за складних умов.

Про комунальні ілюзії та нові ідеї

— Скільки часу і грошей витратили на забезпечення енергонезалежності міста? Це взагалі можна якимось чином порахувати?

— У нас є десь пів тисячі генераторів різної потужності. Від малих 2,5 кВт до 800 кВт. Зараз генератор потужністю 1,3 МВт має запрацювати на одному з об'єктів. Навіть на управляючі муніципальні компанії ми закупили 160 генераторів, щоб у випадку втрати енергоінфраструктури ми могли забезпечити півтори сотні точок для жителів міста. Банально, зарядити телефони, повербанки, бути на зв’язку. Якщо рахувати у грошах, то навіть не скажу точну суму. Це багаторічні інвестиції, які ми робили ще до повномасштабного вторгнення.

— Чи приїздять до вас по поради з інших міст і регіонів?

— Ми маємо величезний досвід, до нас всі приїжджають вчитися. Останні півтора року в нас мало не щотижня делегація з якогось міста чи підприємства. Ми, звісно, показуємо, вчимо, даємо рекомендації. Подекуди й нашим фахівцям треба вчитись. Наприклад, в нас було 14 КГУ, які виготовлені в Первомайську, а 15-та — в Австрії. Декілька тижнів наші спеціалісти вивчали відмінності та особливості, щоб правильно її підключити та експлуатувати. Це нормальний процес.

Наразі ж деякі представники влади та очільники міст роблять заяви, що зараз закуплять КГУ і швидко закриють потреби своїх громад. М’яко кажучи, це ілюзії. Все потребує часу — і вибір ділянки, і закупка обладнання, і навчання персоналу. Та й по КГУ попит значно перевищує можливості виробників.

— Чому ви стрибнули в цю історію? Хто вас надихнув?

— Ініціатива та ідеї надходили від нашого теплопостачального підприємства. Там дуже якісний менеджмент, і багато років поспіль воно визнавалося найкращим підприємством у сфері теплоенергетики. Керівництво постійно продукує нові ідеї — як зменшувати споживання. Ми постійно стимулюємо шукати ці ідеї, але менеджмент дійсно виконує гарну роботу в напрямку енергоефективності.

Наприклад, одна з котелень підключена до газу, але вирішили поставити туди сонячні колектори. Таким чином, ми альтернативним джерелом електрики влітку гріємо собі воду. Економиться дорогий газ. Хоча директор міг цього не робити, але це гарний приклад, як повинно бути.

Про головну проблему міста

— Скільки зараз у вас населення в місті?

— У громаді проживає десь 302—304 тисячі. Не можу назвати точну цифру, бо частина людей виїжджає з міста, частина (ВПО) навпаки приїжджає.

— На скільки ця цифра змінилась після повномасштабного вторгнення?

— Фактично не змінилась. Частина людей поїхала, але це компенсувалось приїздом ВПО. Ми спостерігаємо невеличке збільшення кількості тих, хто переїздить до міста. Багато хто обирає для релокації Хмельницький і область. Одна з причин — комфортність міста.

— З якими проблемами вони звертаються до місцевої влади?

— Всім без виключення переселенцям ми забезпечуємо реалізацію права на освіту, медицину і соціальний захист. Головна проблема — це житло. Зрозуміло, якщо приїздить платоспроможна родина, вона без проблем знайде житло і орендує його. Але для менш забезпечених громадян проблема житла є нагальною, і її, звісно, неможливо швидко вирішити для всіх. Хоча ми над цим працювали й працюємо. Декілька тижнів тому провели перше заселення внутрішньо переміщених осіб до наших відремонтованих гуртожитків. Виграли грант на 1,4 млн євро і за кошти ЄС зробили в колись нежитловій будівлі смартквартири. Повністю з меблями — бери ключ і живи.

Ще одну грантову програму на 8,4 млн євро реалізовуватимемо теж за кошти Євросоюзу — йдеться про будівництво багатоквартирних будинків. З боку міста ми дофінансовуємо проєкт і забезпечуємо комунікації. Будівельні роботи вже почались. Маємо надію, що це житло дозволить вирішити проблеми бодай частини ВПО. Загалом же я не бачу для нас суттєвих проблем з ВПО.

— Інфраструктури міста наразі достатньо?

— Протягом останніх років, ще до 24 лютого, ми щороку здавали новий дитячий садочок. Також будували школи. Наша освітня інфраструктура на дуже хорошому рівні. У сфері охорони здоров’я ми робили ставку на ремонт наявної інфраструктури та збільшували прийомну здатність медичних закладів. Тому загалом всього вистачає.

Про відносини з забудовниками

— Вас подекуди називають "найкращим другом забудовників". Дехто з них навіть був офіційними спонсорами вашої виборчої кампанії. Які у вас відносини з місцевими забудовниками?

— Взагалі мене складно назвати "найкращим другом забудовників", але я у ділових відносинах з усіма порядними девелоперами. Як і в кожному місті, є адекватні будівельні кампанії. Вони місцеві, розуміють внутрішні процеси, розуміють плюси і мінуси забудови. З ними ніколи не виникає проблем щодо якості будівництва чи строків здачі будинків в експлуатацію. З ними абсолютно нормальна комунікація. Ми намагаємось їм допомагати, якщо це можна зробити. Якщо вони пробують вийти за рамки законодавства, то ми їх заганяємо назад у правове поле.

Загалом же це добре, що місто будується. Це і податки, і робочі місця, і взагалі є свідченням розвитку міста. До 24 лютого Хмельницький був на першому місці з усіх обласних центрів за імміграційним приростом населення (у відсотковому вимірі. — Ред.). У нас був хороший ринок житла, до нас люди реально приїжджали, купували житло і селилися тут. Власне, садочки та школи ми будували тому, що на них був величезний попит. Коли до нас приїздили делегації з лівого берега (мова про Лівобережну частину України. — Ред.), то вони дивувались, навіщо ми будуємо садочки і школи. Бо в них не було дітей, а в нас їх багато.

Повертаючись до забудовників, є інша категорія — з ними погані відносини. Власне, їх складно назвати забудовниками. Бо це "шарашкіни контори" і "гаражні кооперативи". Вони різними шляхами отримували земельні ділянки і, не маючи ні техніки, ні грошей, за кошти інвесторів зводили будинки. Вони демпінгували ринок, люди на це велись, вкладались на етапі фундаменту. Але потім ці будівництва завершувались з величезними проблемами. Без дитячого майданчика, без сміттєвого майданчика, без газу, без ліфта тощо. З такими компаніями у мене погані відносини.

Мушу визнати, що такі забудовники у нас теж є, ми намагаємось заганяти їх в правове русло. Наприклад, на мікрорайоні "Озерна" так набудували, що за першого ж дощу там все пливе. Будинки побудували, а зливову каналізацію не зробили. Тут є і наша відповідальність, і наша вина. Є і роль попередників в цій історії. Нерідко буває так, що ти приходиш на посаду міського голови, а та чи інша ділянка вже передана у власність. В нас є показовий кейс, що 2002 року 5 гектарів землі були передані у постійне користування. Тоді в них не було коштів, а вже за моєї каденції вони почали будуватись. І ми тут нічого не можемо зробити, окрім як контролювати вже саму забудову.

Про відносини з центральною владою

— А як ви оцінюєте свої відносини з центральною владою? Ви, м'яко кажучи, не є членом їхньої команди…

— Мені здається, мало кого з місцевого самоврядування можна назвати "їхнім". У значної частини представників влади упереджене ставлення до місцевого самоврядування, але я вважаю такий підхід помилковим. Місцеве самоврядування показало себе як один зі стовпів держави.

Посада міського голови відрізняється від інших політичних посад тим, що тут набагато важче маніпулювати, набагато важче обманути. Люди все бачать безпосередньо. Тут набагато більше реальності. Їх не цікавлять обіцянки прокласти 1000 км доріг чи висадити мільярд дерев. У них лавка біля під’їзду зламана чи ліфт не працює, і вони хочуть, щоб це відремонтували.

Звичайно, тут працює піар, медійність, позиціювання. Але тут ти приходиш до людей на збори у двір і вони тобі розкажуть, що їх хвилює. У когось дах тече, в когось води нема, а комусь безпритульні собаки дошкуляють. І ти одразу опускаєшся на землю. Коли ти робиш ці реальні речі, люди їх теж бачать. Вони бачать новий дитячий садочок, новий спортивний майданчик, відремонтовану дорогу. І на виборах тобі дають оцінку за зроблену роботу.

— І все ж, про ваші відносини з центральною владою..

— У нас (місцевого самоврядування. — Ред.) є дефіцит спілкування і комунікації з центральною владою. Для вашого розуміння: після 24 лютого 2022 року я жодного разу не спілкувався з прем'єром. Лише на якихось великих заходах, де нема можливості для діалогу, нема можливості бути почутим. Чи це правильний підхід з боку уряду?

Вважаю, що бодай раз на квартал Кабмін мав би ініціювати проведення робочих зустрічей з міськими головами. Тоді ми б могли будувати діалог. А так — навіть коли розглядали питання вилучення ПДФО до загального бюджету, то на зустріч в Кабмін покликали чотирьох міських голів. Мене — ні. Можливо, бо я б ставив незручні запитання. Але коли в тебе в один момент забирають 1,245 млрд гривень, то ти маєш розуміти, чому так відбувається. І повинен мати змогу навести свої аргументи.

Якщо брати Офіс президента, то у нас ділові відносини, ніякого напруження я не відчуваю. Є комунікація на рівні Олексія Кулеби (заступник голови ОП, курує регіональну політику Офісу. — Ред.), до того була робоча комунікація на рівні Кирила Тимошенка (раніше обіймав цю посаду. — Ред.). Нормальна комунікація і на рівні області.

— Якою була ваша реакція на рішення уряду щодо переводу ПДФО в центральний бюджет?

— Коли в тебе забирають 1,245 млрд грн з бюджету міста, то як ти будеш на це реагувати?

Чому великі проєкти відклали в довгу шухляду

— Але, погодьтесь, у 2023 році до місцевих бюджетів пішли кошти, на які ніхто не розраховував. І багато де громади не знали, що з ними робити. Власне тому й почали з’являтись стадіони в маленьких селах, перекладали бруківку, будували клумби тощо…

— Таке, звісно, було. Але в меншості громад. І навколо критики цієї меншості будувалась вже загальна картинка. Загального аналізу не було, і це помилково. Ми могли показати досвід Хмельницького. 2,5 роки ми в місті не робимо капітальний ремонт доріг. Звісно, якщо порівняти дороги зараз і три роки тому, то якість суттєво погіршилась, але ми латаємо там, де це необхідно, не витрачаючи гроші на капітальний ремонт.

Ми не будуємо дитячі і спортивні майданчики. І не тому, що ми не любимо спорт або дітей. Просто зараз ми відклали всі великі проєкти в довгу шухляду. Першочергова задача зараз — фінансування сектору безпеки. Це і про допомогу війську, і про укриття. Вже далі мова йде про генератори, комунальний сектор, критичну інфраструктуру.

Але на це ніхто не дивився. Глянули, що в маленьких громадах не можуть дати раду великим грошам, і забрали їх всюди. У нас ще в останньому кварталі 2023 року забрали 240 мільйонів. І 2024-й ми закладали з урахуванням ПДФО.

— Як вдалось звести бюджет, з урахуванням урізання?

— Оптимізували всі можливі видатки. Посеред року було складно, але ми справились. Я вважаю, що приклад Хмельницького міг би бути показовим. Адже ми вкладали в інфраструктуру роками до повномасштабного вторгнення, а коли опинились у такій скруті, то урізали всі капітальні ремонти. Але ми не опинились в ситуації, що в місті взагалі нема доріг чи шкіл і садочків, не працює критична інфраструктура. Все функціонує.

Також залучаємо позабюджетний ресурс. Кредити, гранти, допомогу партнерів. Величезна кількість тих самих генераторів — це допомога міст-побратимів. Будівництво житла для ВПО — це кошти Європейського Союзу. Реконструкція каналізаційно-насосних станцій — це в тому числі кошти Європейського Союзу. Оновлення тролейбусного парку відбуватиметься за значного фінансування ЄС (Хмельницький отримає 42 тролейбуси. — Ред.).

Дуже раді, до речі, що тролейбуси будуть українського виробництва — Чернігівський автозавод разом з партнерами із Броварів. Виходить, що ми отримали закордонний грант, гроші пішли в українську економіку, а наше місто отримає сучасні тролейбуси.

— Яка ситуація з укриттями в школах та садочках?

— Зараз будуємо повністю нові укриття в семи навчальних закладах. Це багатомільйонні витрати. До нового навчального року абсолютна більшість освітніх об’єктів будуть з укриттями. Завершуємо також ремонти наявних. Щодо укриттів для населення — тут, як у всіх, є власне укриття, є підвали, є над чим працювати. Але і тут постійно рухаємось.

Про зближення з родиною Лабазюків

— Щодо будівництва доріг. Керівником Комунального підприємства по будівництву, ремонту та експлуатації доріг Хмельницької міської ради був призначений Максим Волосінчук. Він за часів "Великого будівництва" керував ШБУ, і його вважають людиною скандального нардепа Сергія Лабазюка. Як ви це прокоментуєте?

— Вже довгий час, як Волосінчук пішов звідти. Та й взагалі не зовсім коректно називати його чи будь-кого іншого чиєюсь людиною. Волосінчук був фаховим керівником, таких в дорожній сфері не так вже й багато. Ми давно хотіли його забрати до нас, але його вистачило на 19 днів. Попрацювавши 19 днів, він звільнився. Зрозумів, що "це не його". Знову ж, він займався винятково дорожнім будівництвом. А тут це лише 20-30% роботи, решта часу — забезпечення прибирання доріг, роботи зливової каналізації, зима тощо. Волосінчук вирішив піти, і там нема керівника.

— І все ж таки, мої джерела говорять про ваше зближення з родиною Лабазюків. Зокрема, ви допомагали Віолеті Лабазюк сформувати більшість в облраді. Ви стали тісніше співпрацювати з ними?

— З родиною Лабазюків у мене давні відносини. Ще з часів Революції Гідності. Це ділові та комфортні відносини. Тому ніякого зближення чи віддалення в принципі й не може бути. Просто кожен робить свою роботу і не заважає один одному.

— Так Лабазюк тоді разом з регіоналами голосував за закони 16 січня…

— Він мені особисто клявся, що не голосував. Як мені відомо, його позиція зараз максимально проукраїнська. Спілкуватись ми почали ще під час виборчої кампанії 2013 років у Волочиську. Я був на цих виборах кандидатом від "Батьківщини" та "Свободи", а його команда працювала проти мене. Вони мене тоді поливали брудом трохи, але почали спілкуватись ми саме тоді. І зараз маємо нормальну комунікацію.

У нього в Хмельницькому зареєстровані дорожні підприємства. Відкрив підприємство з виробництва агрохімічної продукції "Байтон" в громаді, зараз має відкривати ще один завод. Його підприємства платять нам великі податки. Для мене це важливо, бо це ще й сотні робочих місць. Тому ми, звісно, спілкуємось. І будемо спілкуватись.

— Віолеті Лабазюк формувати більшість в облраді допомагали? Наскільки мені відомо, в неї не так давно не було кворуму.

— Варто розуміти, як ми йшли на вибори. Вони йшли від "За майбутнє", ми йшли "Командою Симчишина". В громаді вони свого кандидата не висувають, на всіх публічних зустрічах вони підтримують мене. Ми обговорили формат, що коли ми заходимо в облраду, то одразу починаємо спілкування щодо голови. Щоб керував облрадою або наш, або їхній представник.

"Команда Симчишина" виграла вибори по відсотках, але за кількістю депутатів в нас вийшло 13-13. Тоді до переговорного процесу включилась "Євросолідарність". Але ми не хотіли йти в опозицію, оскільки обіцяли виборцям бути владою. І, погодьтесь, було б дивним виграти вибори і йти в опозицію. Тоді ми домовились, що їхній представник займе позицію голови облради, а наш — стане першим заступником. Це вигідна історія для нас, я вважаю. Так облрада працює вже чотири роки, і працює доволі успішно.

Про політичне майбутнє

— 2020 року ви казали, що це ваш останній строк на посаді мера. Уявімо, через якийсь час бойові дії завершуються. Що далі? Яке політичне майбутнє для себе бачите?

— Вигравши вибори, я планував до 2025 року реалізувати ряд великих проєктів, це мої великі передвиборчі зобов’язання. Йдеться про найбільший і найкращий Палац спорту на правому березі (місто Хмельницький розрізане річкою Південний Буг на дві частини, більша з яких правобережна. — Ред.). Про впорядкування наявного сміттєзвалища і будівництво сміттєпереробного заводу. Також це індустріальний парк, який ми започаткували. Це три ключові речі, які були для мене важливими. Четвертим пунктом можу назвати аеропорт — попри те, що це обласна установа, я дуже хотів, щоб він запрацював. Ну і, звичайно ж, багато інших проєктів для хмельничан.

2020-го я був впевнений, що ми ці проєкти вчасно реалізуємо, подякуємо громаді, і я планував рухатись в напрямі більших масштабів — або обласний, або урядовий рівень. Мені було б цікаво попрацювати на посаді міністра. Впевнений, що якусь із галузей зміг би перевернути й зробити більш ефективною.

Але 24 лютого ці плани дуже серйозно поламали. Скажу відверто, що станом на сьогодні у мене нема планів. Звісно, є різні думки щодо майбутнього, але ясності поки нема. Зараз головне завдання — зберегти українське майбутнє наших дітей.

— Малоймовірно, що вам запропонують посаду міністра. Та й сумніваюсь, що ви погодитесь.

— Повноваження міністра доволі обмежені. Якщо ти хочеш робити якісь рішучі кроки, то навряд чи в тебе це вийде. Плюс — щоб заходити в якесь міністерство, треба сильна команда, сам ти це не зробиш.

— А як же "Команда Симчишина"?

— Ми мали певні амбіції після того, як перемогли на виборах в місті, районі та області. Але зараз все змінилося. Впевнений, що після війни ми матимемо зовсім іншу політичну карту. Планувати щось зараз неможливо.

Зараз я реально радію, що вранці прокидаюсь. Що ми можемо жити, працювати, допомагати Силам оборони. Це найважливіший план і завдання!

Про "крота" у міськраді

— У червні СБУ затримала у міськраді "крота" — начальника відділу програмного забезпечення Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міськради Руслана Бітюкова. Він нібито "зливав" росіянам чутливу інформацію, пов’язану з військовими. Чи відома вам його доля?

— Він у СІЗО на два місяці. По завершенні, думаю, суд йому продовжить арешт. Його підозрюють в державній зраді. І я щиро вірю, що він отримає по заслугах. Зараз триває слідство. Нехай мої слова не будуть сприйняті як тиск на суд, але за скоєне має бути довічне ув’язнення.

— Як його розкрили?

— Десь рік тому він себе проявив в одній історії. Ми звернулись по лінії СБУ, щоб вони відпрацювали. Вони зібрали докази й взяли його на гарячому. З того, що я бачив, то він дійсно передавав ворогу інформацію. Зокрема, мав доступ до частини баз, пов’язаних з учасниками російсько-української війни. Цей персонаж виявився російським чортом, тому має понести за це покарання. Як і всі йому подібні істоти. СБУ, до слова, спрацювала дуже якісно. Причому далеко не вперше. Раніше вони виявляли чимало ворожої агентури та колаборантів. Був випадок, коли впіймали таку ж саму істоту, яка вела стеження за мною особисто.